Література другої половини ХХ – поч. XXI століття

Історичне тло доби

Література другої половини ХХ ст. відчула вплив двох щойно завершених світових воєн. Пів світу лежало в руїнах, кількість людських жертв вимірювалася мільйонами. Людство не могло оговтатися від шоку злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму, що вплинуло на песимістичне сприйняття людьми дійсності.

Тема війни в літературі

Початок другої половини ХХ ст. ознаменований осмисленням гіркого досвіду світових воєн. У Німеччині таким осмисленням займалася література розрахунку з минулим. Яскравим явищем цієї літератури є творчість німецького письменника Генріха Бьолля. Свої думки він виклав в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», де головний герой замислюється над тим, а за що ж, власне, він воював і за які ідеали його понівечено.

Ще одним з-поміж німецьких письменників, які розробляли подібну тематику, був видатний драматург Бертольт Брехт.

У своїй драмі «Життя Галілея» він порушує гостру проблему відповідальності вченого за свої�відкриття. Чи повинен учений служити будь-якій владі, тим більше тій, яка може використати його відкриття на зло іншим людям? �

До Чорнобильської трагедії 1986 р. було ще майже півстоліття, але письменник поставив «діагноз», і не можна не віддати належне дару цього провидця, який ще в ті роки попереджав: «Атомна бомба — і як технічне, і як суспільне явище — це кінцевий результат наукових досягнень і соціальної неспроможності»... �

Інакомовлення, притчеподібність притаманні також творчості відомого американського�письменника Ернеста Гемінґвея. Саме глибокий філософський підтекст (знаменитий принцип�«айсберга») притаманний багатьом його творам, зокрема й повісті «Старий і море». За зовнішнім простим малюнком (старий Сантьяго впіймав, але не зміг уберегти рибу) прихований такий асоціативний ряд, що кількість коментарів цього твору декілька разів перевершила його обсяг. �

Етапами художнього осмислення фронтового життя стали післявоєнні романи німецьких авторів Анни Зегерс, Віллі Бределя, Еріх-Марії Ремарка, Бруно Апіца.

​

​

​

Друга світова війна розколола світ на два «полюси»: соціалістичний, очолюваний СРСР, і капіталістичний, лідером якого стали США. Така політична, економічна та культурна «двополюсність» позначилася на перебігу літературного та культурного процесів. В СРСР та країнах соціалізму активно насаджувався соціалістичний реалізм, а на Заході буяло розмаїття векторів культурно-літературного розвитку. Темою окремої розмови є література країн «третього світу» (тобто країн, що не входили до орбіти двох названих полюсів, і за вплив на які вони постійно змагалися).

Реалізм

Культура СРСР після 1947 була в ізоляції від світової спільноти і світової культури. Єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва був соціалістичний реалізм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х.

​

Ознаки «соціалістичного реалізму»:

• Конфлікт – боротьба проти чужих ідей за ідеологічну спільність і однодумство;
• Художня дійсність – лакована, прикрашена, показана з позиції правлячого класу, партії;
• Прийоми художнього зображення – ідеалізація людини як носія найкращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою;
• Герой-борець, герой-будівник нового суспільства.

​

Тема війни посідає особливе місце у творчості письменників колишнього СРСР: Михайло Шолохов «Доля людини», «Вони боронили Батьківщину», Олександр Твардовський «Василь Тьоркін», Борис Васильєв «А зорі тут тихі..», Юрій Бондарев «Гарячий сніг», «Батальйони просять вогню», Василь Биков «Мертвим не боляче», «Сотніков», «Альпійська балада» та багато інших.

На початку 60-х років з’являється твори Олександра Солженіцина «Один день Івана Денисовича», «Архіпелаг ГУЛАГ», «Раковий корпус» , Варлама Шаламова «Колимські оповідання». Ці твори відкривають «лагерну тему», тему репресій, важку і похмуру, але історично правдиву.

​

Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Бориса Пастернака «Доктор Живаго», удостоєний Нобелівської премії, твори Андрія Платонова, Йосифа Бродського, Володимира Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

​

Кінець XX ст. викликав занепокоєння у багатьох представників культури. Відчуженість

людини, зміна суспільних устоїв, бурхливий розвиток цивілізації, відмова від колишніх ідей

поставили нові запитання: що буде з людиною і світом, куди прямує суспільство, як відновити

моральні цінності.

Центральним явищем літературного процесу другої половини XX ст. став перехід до

постмодернізму, який філософ А.-М. Фуко назвав «хворобливим дитям літератури кінця віку,

сповненим лихих передчуттів, катастрофічності, страху перед дійсністю».

Головні питання,

що постали перед людством

Що буде з людиною?

Як відновити

моральні цінності?

Постмодернізм

(лат. post — префікс, що означає наступність; фр. moderne — сучасний,

найновіший)

— загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтв головними

рисами яких є показ зруйнованої свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери

епохи.

Постмодернізм зумовлений

виникненням мультинаціональних монополій�

комп’ютерної цивілізації�

загрозою�екологічної та ядерної катастроф�

необхідністю оновлення модернізму�

зберегти власну мистецьку й людську позиції, відстояти власний погляд на світ

ПОСТМОДЕРНІЗМ –

це відображення

абсурду життя,

розрив соціальних

і духовних зв’язків

у світі падіння

людства у безодню,

де немає шансів

на спасіння

Герой літературного посмодернізму

Людина, що загубилася у повсякденні,

втратила зв’язок з всесвітом,

гостро переживає власну відчуженість

і втрату духовних орієнтирів

Вона не знає, куди йти,

в що вірити, про що думати, що відчувати

Характерні ознаки постмодернізму �

• пародія
• Поєднання комічного й фантастичного
• гротеск
• Художнє передбачення

Жанри

ЖАНРИ

фантастична притча

роман-сповідь

антиутопія

оповідання

міфологічна повість

соціально-філософський і

соціально-психологічний

роман

Представники постмодернізму

Умберто Еко

Кобо Абе

Джон Фаулз

Італо Кальвіно

В’ячеслав П’єцух

Андрій Бітов

Екзистенціалізм�

Екзистенціалізм – напрям у філософії та літературі ХХ ст., що досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну вибирати власну долю.

Основні риси:

• категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав’язують їй свою волю, мораль, інтереси й ідеали;

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ

Напрям у філософії і течія модернізму

В центрі твору митець зі своїми поглядами, світосприйняттям

Зображення настроїв інтелігенції, розчарованої соціальними,

етичними теоріями

Єдине, чим володіє людина – внутрішній світ

ПРИНЦИП

Мистецтво не можна аналізувати,

пояснювати, можна переживати

Правда твору завжди індивідуальна

ДЖЕРЕЛО

Філософія К’єркегора

(німецький філософ ХІХ ст)

Застосування параболи, алегорії, притчі – улюблений прийом письменників екзистенціалістів

У середині ХХ ст. на перший план виходить алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів.

Так, французький письменник Альбер Камю у романі «Чума» зобразив начебто епідемію цієї страшної хвороби в місті Орані. Насправді ж чума – це фашизм, світове зло.

Філософи та письменники екзистенціалісти�

Альбер Камю

Жан-Поль Сартр

Мартін Гайдеггер

Карл Ясперс

Вільям Голдінг

Еріх Носсак

Айріс Мердок

Мігель де Унамуно

Джеймс Болдуїн

Наукова фантастика

У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх кращих

зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією. Письменники-фантасти намагаються усвідомити загальні тенденції розвитку цивілізації, показати вплив

наукових досягнень на життя людини, попередити про небезпечність перетворення особистості на «гвинтик» державної машини, про відповідальність людства за долю Всесвіту .

Представники

Дж. Апдайк

Рей Бредбері

Станіслав Лем

Роберт Шеклі

Брати Стругацькі

Джон Роналд Руел Толкін

Магічний реалізм

Напрям, у якому поєднуються елементи дійсного і уявного,

реального і фантастичного, побутового і міфологічного,

ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності

Основою твору виступає міф

Митець прагне до універсальності своїх образів,

створення яскравого світу, де поєднуються всі раси і культури, і зустрічаються всі

Представники

Алехо Карпентьєр

Габріель Гарсія Маркес

Жоржі Амаду

Габріель Гарсіа Маркес

колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат  Нобелівської премії з літератури 1982 року; яскравий представник магічного реалізму.

Розквіт японської літератури

З другой половини ХХ ст. у світовий культурний простір входить література Японії. Яка розвивалася за двома напрямками:

1. Продовження національної традиції класичної японської літератури. Представник цього напряму – лауреат Нобелівської премії Ясунарі Кавабата.
2. Запозичення здобутків європейської модерніської літератури. Представник цього напряму – Кобо Абе.

Кобо Абе

(1924-1993)

Видатний японський письменник, драматург

Ясунарі Кавабата (1899-1972)

Видатний японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

МАСОВА ЛІТЕРАТУРА(псевдолітература)

Твори масової літератури шаблонізовані,

для них характерна естетична вторинність,

відсутність індивідуального авторського начала

Поетика масової літератури строго регламентована,

Стандартизована, представляє собою

набір готових розповідних блоків, стильових кліше

Жанрово-тематичне розмаїття побудоване на

строго заданих сюжетних схемах

і складаються з мотивів,

що повторюються із твору в твір