Мiсто��Валер'ян Пiдмогильний
Роман завершений письменником в 1927 році, опублікований вперше у Харкові в 1928 році.
«Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.
Персонажі
В романі «Місто» Валер'ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулась у міста, щоб завоювати і зробити своїм українське місто. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.
Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до економічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Вперше Київ відкривається йому з Дніпра як своєрідний «пуп землі». Роман починається реченням:
«Здавалось, далi пливти нема куди»
Зійшовши на берег, Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізняється від сільського: йому сусідять хазяйські корови. �Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною:�� «Це те велике мiсто, куди вiн iде учитись i жити. Це те нове, що вiн мусить у нього ввiйти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрiю». �Місто чуже й вороже.
Проте… Саме тут місто йде в наступ:�� «Вiн озирнувся - i вперше побачив мiсто вночi. Вiн навiть спинився. Блискучi вогнi, гуркiт i дзвiнки трамваiв, що схрещувались тут i розбiгались, хрипке виття автобусiв, що легко котились громiздкими тушами, пронизливi викрики дрiбних авто й гукання вiзникiв разом з глухим гомоном людськоi хвилi… на цiй широкiй вулицi вiн здибався з мiстом вiч-на-вiч».�Настроєний трохи скептично, а то й вороже проти міста, проти тих «безглуздих крамарів учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах».�Згодом він змінює свою думку: ��
«Не ненавидiти треба мiсто, а здобути».
Саме в Києві юнака захоплює література, він починає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, що вирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить «його вигляд і істоту. А він — один із цієї зміни, якій за долею призначено перемогти».
Степан переходять через світ студентства, так і не закінчивши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища друкарні. Солідний уривок часу довелося йому витратити на життя у світі міської богеми — театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не має власного затишного куточка.
Підмогильний розповів про перше Степанове оповідання «Бритва», про піднесення і занепади творчості, про довгі й важкі пошуки тем і натхнення. Він показав, як народився Автор — і навіть отримав нове хрещення, обравши псевдонім. Той, хто був Степаном, став Стефаном. ��Письменник залишає свого героя тоді, коли той сідає писати твір власного життя…
Останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: ��
«Тодi, в тишi лампи над столом, писав свою повiсть про людей».
Пройшовши через усі зваби і брудні кола міста, Степан Радченко, селянський хлопець, переміг, підкорив його. Він мав і силу волі, і твердий характер, тепер він відчуває, що перед ним, хоч і на якусь мить, можливо лише в уяві, лежить, колись йому вороже, а тепер покірне місто, «позначене вогняними крапками, і простягало з пітьми горбів гострі кам'яні пальці. Він завмер від славного споглядання цієї величі нової стихії...»