Основні положення МГП
Зміст
Що таке МГП?
Міжнародне гуманітарне право (МГП) - це міжнародні норми, встановлені на основі договору чи звичаїв, що накладають обмеження на насильство під час збройного конфлікту:
1) щоб регулювати ведення військових дій - обмежити методи і засоби ведення війни;
2) щоб захищати людей, що не беруть участь чи припинили брати участь у військових діях
Історія створення, завдання і принципи МГП
Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
Процес укладання договорів про норми ведення війни почався в 60-і роки XIX сторіччя, коли з інтервалом у чотири роки відбулися дві міжнародні конференції — у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, — результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права збройних конфліктів.
Основні документи МГП та механізми їх застосування
Відповідальність військовослужбовців за порушення норм МГП
Група військових злочинів
В Кримінальному кодексі знаходиться блок, підпорядковуючий військові злочини, які можуть бути вчинені в районі військових дій. В цю групу військових злочинів входять:
Заборонені засоби і методи �воєнних дій�
- здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;�- здійснювати терор щодо цивільного населення;�- використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;�- знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;�- нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали;�- здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях);�- знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;�- знищувати або захоплювати власність противника, крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю;�- віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.�1.3.3. У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби:�- розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи); �- снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;�- отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;�- бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;�- будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;
- будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;�- міни-пастки що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);�- дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (додаток 3 до Керівництва);�- торпеди без пристрою самоліквідації;�- автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря;�- лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;�- засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації;�- запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, вказаних у Основних вимогах Протоколу III «Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї» до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію» (додаток 4 до Керівництва).
Висновок
Основна мета гуманітарного права - захист життя, здоров’я та людської гідності осіб, що не беруть участі у бойових діях. Його завдання - обмежити страждання та руйнування, що є наслідком збройного конфлікту. Іншими словами, МГП може бути визначено як право, спрямоване на захист основних прав людини під час збройного конфлікту. Заборона дискримінації, право на життя, заборона катувань, жорстокого поводження, приниження особистості, заборона рабства - це ті положення, що є спільними для Загальної декларації прав людини та Конвенцій МГП. Але якщо деякі права (такі, як свобода слова, пересування,…) можна інколи обмежити в надзвичайних ситуація, то права людини, закріплені в МГП, що вступає в дію за виключних умов, повинні дотримуватись без будь-яких обмовок.