ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗА ДОПОМОГОЮ МАТЕРІАЛУ�З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ 7 КЛАСУ НУШ
Струкевич О.К., д.і.н., професор
Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»
Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку
Питання для самоконтролю
Що є основними джерелами для вивчення історії Русі?
Яку рису диархії легко виявити у руських літописах?
Чи може учень розмірковувати, оцінювати вчинки князів, подані на сторінках шкільних підручників?
Чому літописці не могли об’єктивно інтерпретувати давні міфи?
Чому у Русі не знайшлося власного Карла Мартела?
Яким чином вотчинне землеволодіння перешкоджало утвердженню міцної влади руських князів?
Чому Д.Дедько був приречений на поразку у спробі створити галицьку «боярську республіку»?
Уявлення легендарної доби
Істричну картину легендарної доби історики змальовують використовуючи насамперед литописи й хроніки: «Київський літопис», «Галицько-Волинський літопис», уривки з хронік європейських авторів включаючи й литовського М. Литвина. На жаль джерельна база цієї доби навряд чи суттєво розшириться. Це визнають і відомі дослідники цього періоду. Зокрема автори 4 тому 15-томної праці «Україна крізь віки» стверджують: «основними джерелами з історії Русі й по сьогодні залишаються літописи».
Недостачу джерельного матеріалу дослідники даного періоду компенсують складними теоретичними конструкціями.
Так, монарх у ранніх суспільствах – не стільки продукт соціального розвитку, скільки персонаж ритуальний. Його особистість сакральна – священна. Його особа – ланка зв’язку між світом богів і соціумом, який він уособлює. Він уособлення космічного Світового Порядку для людей. І він же втілення підвладного колективу перед Світовим Порядком.
У багатьох історико-культурних традиціях раннього часу держава уявлялася як тілесна «плоть» І він керує державою так само як своїми руками і ногами.
Відповідно до антропоморфної концепції держави полюддя, повіз і взагалі данини – це їжа, «корм» монарха. Звідси фраза «їсти хліб» означає отримувати прибутки від володінь.
Князь уявляється в ті часи головою, народ – тілом. Це фіксує, наприклад, «Слово про полк Ігорів»: «Тяжко ті голові кроми плечю, зло ті тілу кроми голови, - Руській землі без Ігоря!»
Сакральний зв’язок між князем та людом
Літописний сюжет про вбивство Бориса і Гліба теж демонструє нам давні уявлення про фізичний зв’язок князя і люду, а ще про сакральну взаємозалежність між долею підданих і моральністю чи поведінкою князя:
«Аще бо князі правдиві бувають в землі, то много отдайотся согрішенья землі, аще лі злі і лукаві бувають, то більше зло Бог наводить на землю, понєже то (князь) глава є землі; тако бо Ісайя рече: «Согрішиша від глави і до ногу», єже єсть от цесаря і до простих людій».
Сакральний зв’язок між фізичним буттям князя і долею держави зафіксовано в уявленнях та переказах про єдиноборства перед битвою, наприклад у легенді про заснування Переяслава у 997 р. (Повість минулих літ… ).
Особливо виразно сакральний зв’язок прослідковується у легенді про поєдинок Мстислава Володимировича (Хороброго) з косожським князем Редедею.
Переконаність про сакральний зв’язок тіла князя з життям підвладного народу відображено і в описі київського повстання 1147 р.
Після вбивства представника княжого роду Ігоря Ольговича, кияни збирають закривавлену землю, вважаючи її цілющою. Типологічно подібне явище описав М.Блок щодо віри французів і англійців у цілющість доторкання до тіла короля ще напередодні Великої революції.
Давні уявлення та їх інтерпретація літописцями
Всю інформацію про ІХ – Х ст. літописці черпали з легенд і переказів, переосмислювали їх за допомогою свого християнського світогляду і надавали їм форми послідовного хронологічно літопису.
Водночас вони не могли передати наступним поколінням читачів ні світоглядні позиції, ні сенс висловлювань, ні зміст дій, а тим більше ритуальних дій.
Для прикладу історик О.Толочко наводить знаменитий переказ про віщування князю Олегу смерті від свого коня.
Насправді ж у цьому, прив’язаному до персони Олега, сюжеті йдеться про боротьбу Громовержця зі Змієм. І міф зовсім не розкриває причину смерті Олега.
Зрозуміло лише одне. Смерть від власного коня – смерть зловісна, смерть як відплата за неправедні дії.
Що приховують міфи?
У підручнику ми використовуємо відомі слова Повісті про Київ – матір міст руських.
Який зміст вклав Нестор у цей вислів. Він, як людина з християнським світоглядом та візантійськими поглядами на державний устрій, міг це розуміти по-імперськи: Київ – метрополія – всі інші – колонії.
Але якщо звернутися до космогонічного міфу про боротьбу Громовержця зі Змієм, то дане твердження можна витлумачити дещо ближче до тодішніх уявлень мешканців краю полян.
В міфології усіх індоєвропейських народів зафіксовано міф про боротьбу Громовержця(Індри) зі Змієм(Врітру) за води священної річки Дану…
За твердженнями Л.Залізняка, кияни вірили, що вони прямі нащадки Кия – коваля-соратника Громовержця, який викував богу зброю – Ваджру.
Саме віра у своє високе походження робила киян активними державотворцями. Саме тому Київ вважали старшим, головним, материнським містом.
Саме віра у своє високе походження і надихала полян на активні дії з формування Руської держави. Л. Залізняк помітив, що там, де на освоєних антами і склавинами землях виникали києви, киянці, кияшки та інші, там і сформувалися ранньослов’янські держави.
Що не відображено в підручнику ?
Існують дуже цікаві інтерпретації факту спільного володарювання двох князів, так званої диархії. На це вказує подвійність князювання: Аскольда й Діра, Олега та Ігоря, Ольги і Святослава.
Зарубіжні та українські вчені уже давно помітили, що на теренах від давньої Японії до Західної Європи, включаючи і сусідню Русі Хозарію, влада була диархічною: мікадо і сьогун, каган і бег, король і мажордом. І в цій диархії один з володарів забезпечував сакральноий зв’язок між світом богів і підвладним людом, а другий зосереджувався на справах воєнних та управлінських – менеджерських. Тому цілком обгрунтованими виглядають висновки науковців, що християнські за світоглядом літописці намагалися пояснити співправління князів, як правило юністю одного з них.
Так само існують дослідження, які по-новому пояснюють:
полюддя не як фіскальну дію, а як обряд;
смерть Ігоря як ритуальне розчленування князя, що виконав свою земну місію;
загадку місця поховання легендарних князів, які правили по 30 і 3 роки, як прагнення розділити, щасливе за князювання тіло князя, рівномірно між його підвладними землями.
Проте, сьогодні продовжуються дискусії чи варто навантажувати учнів такими складними речами. Принаймні тому, що такі підходи, хоча уже і є надбанням української історичної науки, проте ще не набули загального поширення і визнання.
Те ж саме стосується погляду на історію ранньої Русі як діяльність скандинавської торгової кампанії, яка поступово еволюціонувала до стану держави.
Чи може учень мислити як князь ?
«Чи правильно зробив князь, вирушаючи в похід, залишивши�Київ беззахисним?»
Школяр не може мислити як князь цілком резонно стверджують академічні вчені. Проте автори підручників та учителі використовують такий методичний прийом, маючи на меті:
дати можливість учневі зрозуміти цінності й образ мислення людини того часу, треба писати не тонесенький підручник обмежений СГН, а товсту робочу книгу.
Ми повністю погоджуємося із думкою про недопустимість модернізації (осучаснення) історичного знання.
Також погоджуємося, що школяр не може мислити як князь, але ніхто не заборонить школяреві розмірковувати над описаними у підручнику справами князя. Тому не відмовляємося а лише замінимо вказане питання на інше: «Поміркуйте, що могло спонукати князя вирушити у далекий похід не турбуючись безпекою Києва?»
Така постановка питання спрямує учнів до пошуку відповіді у матеріалі підручника і дозволить прийти до думок про тодішню мотивацію Святослава до походу: 1) прагнення оволодіти багатим торговим перехрестям; 2) впевненість Святослава, що після розгрому Хозарського каганату Києву ніхто не загрожує; 3) упущення з уваги того факту, що знищений Хозарський каганат служив Русі захистом від степовиків з глибин Азії, чим одразу й скористалися печеніги.
До речі, гарний привід для формування у учнів геопросторового мислення.
Як іноді несправедливо експерти дорікають авторам
Зважаючи на те що діти опановують світ у ігровій формі, на уроках історії у 7 клясі цілком допустимими є елементи дидактичної гри, коли автори підручників та учителі пропонують учням запитання «Які слова ви хотіли б сказати Святославу, якби ви були учасником київського віча?»
Це спонукає учнів до мотивованого аналізу історичного матеріалу.
Наприклад:
«Послали кияни до Святослава зі словами: “Ти, князю, шукаєш чужої землі та про неї турбуєшся, а свою занехаяв. А нас мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо не прийдеш і не оборониш нас, то нас таки візьмуть. Невже тобі не жаль вітчизни своєї, ані матері старої, ані дітей своїх?”
Єдине, що, з нашого погляду, в ньому доцільно замінити у наведеному питанні – це вираз «хотіли б» на вираз «могли б».
З методичної погляду ми весь підручник будували так, що перед прочитанням тексту ми обов’язково ставимо учням завдання. Щоб вони не просто читали, а аналізували текст на предмет пошуку відповіді.
Свого часу так дивився на роботу історика і М.Блок. А ми вже так дивимося на роботу учнів над нашим підручником.
Культ «сильної» влади
князь – хороший, бояри – погані,�«сильна» держава – добре, децентралізація – погано. Чи це не наслудуваня історії Московії?
Ні в якому разі. Мова про той час, коли сильна і централізована влада були запорукою суспільного прогресу, стабільності, а головне – виживання. Біда в тому, що московити і досі знаходяться на цьому середньовічному рівні державного мислення. Проте політико-культурна відсталість московії – не аргумент, щоб відмовитися від виявлення самоочевидних конструктивних засад тієї історичної доби.
Що стосується всієї верстви бояр, то ми про них ведемо мову у параграфі про соціальну структуру, де показуємо їх об’єктивні історичні роль та місце як соціальної верстви. Інша справа – новели про видатних особистостей, іменем яких сьогодні називають бойові підрозділи. І в тексті розповідаємо, як проти них виступали ті чи інші представники боярства.
До того ж вельмишановні експерти мали б знати, що кожна із соціальних верств на певних відрізках історії може грати як конструктивну, так і деструктивну історичну роль.
І насамкінець. В умовах, коли панувала егоїстична концепція безпеки, як кажуть політологи, або коли домінувало право меча, право завоювання, як кажуть історики, сильна влада, централізована влада були запорукою виживання.
Пієтет до Романа Мстиславовича
Автори з неймовірним пієтетом вихваляють «сильну державу» князя Романа, схвалюючи масові страти боярства і замовчуючи методи цих страт.
Цитуємо: «Освічений, хоробрий і рішучий, він безоглядно поводився зі своїми ворогами, особливо з місцевими боярами. Багатьох із них було страчено, а ще більше вигнано за межі країни. Проте в народі й освічених колах князь залишив про себе добру та вдячну пам’ять.
щоб з’ясувати, в чому виявився «неймовірний пієтет» і вихваляння «сильної держави».
Цитуємо: «Створена ним могутня держава гарантувала спокій для селян, щоб ті могли вирощувати урожай і плекати худобу, для ремісників — щоб виготовляти та продавати свої вироби, а не бути пограбованими й розореними в князівських міжусобицях або проданими в рабство лютими чужинцями. Сильна держава була потрібна й купцям, щоб не сплачувати безліч мит, перетинаючи численні кордони маленьких князівств,�щоб відчувати захист від розбійників навіть у чужих землях. Захисту сильної держави потребувало й духовенство, щоб не терпіти наруги та винищення від іновірців, щоб не палали у вогні їхні книги й храми».
То ці раціональні аргументи на користь державності князя Романа є «неймовірним пієтетом», «вихвалянням»?!
Чи доречний сьогодні пієтет до сильної влади?
Пієтет до сильної влади доречний навіть у демократичному суспільстві, якщо сила влади спрямовується проти порушника закону, встановлює диктатуру закону, «доброго милує, а злого карає».
До речі, я боюся, що не в авторів у свідомості утвердилося московське розуміння чи пієтет до сили держави. У наведених нами раціональних аргументах сила держави розглядається як чинник демократичного (станового) суспільства – не як мандат на свавілля щодо підданих, а як запорука задоволення життєвих потреб та інтересів суспільних верств, створення для них сприятливих умов для продуктивного господарювання.
Взагалі то історію кожне покоління вивчає, намагаючись знайти відповіді на актуальні для себе питання. Невже в умовах війни нас не мають цікавити питання сильної влади, держави?
Ще аргумент, в контексті явища «сильної влади», що уже не стосується матеріалу 7 класу. Подумалося про європейський абсолютизм, який не мав нічого спільного з московським деспотизмом,.
Показово, що вельмишановний експерт ще в одному із зауважень згадує цю сторінку, пропонуючи пояснити учням, що літописець дозволив собі назвати Романа самодержцем не лише тому, що його держава простягалася від Карпат до Дніпра, а й тому, що внаслідок четвертого хрестового походу титул самодержця став, так би мовити вакантним.
А давайте разом подумаємо, що швидше може закарбуватися у свідомості учня-семикласника: формально-юридичний аргумент від середньовічного міжнародного права щодо підстав називання монарха самодержавцем, чи міркування, десь уже оперті і на власний досвід учня, про життєві переваги для більшості тодішніх, та й сучасних, суспільних верств, які надає сильна, добре організована держава.
Але це ще не кінець
Експерт. «Основний наратив … побудований довкола тези про ворожість сусідніх народів: візантійці – підступні та брехливі, кочівники – агресивні, зрадливі, віроломні, до того ж азіати (хоча жили у Європі!)»
Відповідь. По-перше, таких мальовничих і насичених епітетів, якими характеризує експерт сусідні народи експерт, автори не використовували.
По-друге, експерт у цьому питанні лише констатує історичний факт дії архетипу «свій-чужий». Але чомусь подає його як недолік нашого викладу. Куди ж ми дінемося. У ті давні часи панувало «егоїстичне розуміння безпеки» (щоб бути гарантованим від загрози нападу, треба напасти першим, щоб ослабити сусіда і позбавити його можливості напасти першим); а римське «хочеш миру, готуйся до війни»; а середньовічне «право меча»; а виведене просвітниками «право на завоювання» ( Ш. Монтеск’є «Про дух законів»). А Статут ООН про застосування сили з метою попередження ескалації насильства.
Єдине виключення, яке я виявив в історичній літературі. Це Кріто-мінойська цивілізація. Її фрески не мають батальних сцен, вихваляння трофеями, страт полонених тощо. Стіни міст-палаців розписані сценами мирної праці, вистав, видовищ, святкувань, картин природи суходолу і моря тощо. Але це лише виключення.
Що стосується норову кочівників, то хоча вони і жили в Європі, але ж прийшли з Азії!
Водночас, рецензент чомусь не помітив, що на с. 124 ми, наприклад, пропонуємо учням підготувати (з використанням кількох джерел) презентацію (п’єсу, «живу картину», пригодницьку ситуацію) з повсякденного життя печенігів, торків, половців (на вибір). Окремо прописуємо, що кочівники влилися і в український етнос. Так що не настільки ми їх демонізуємо, як склалося враження у експерта.
Про боярство
Що стосується бояр, то історична література зовсім не рясніє прикладами висвітлення позитивної соціальної ролі представників цієї верстви.
Ми, як автори все-таки усвідомлюємо, що особливо на початкових етапах формування державності вони, цілком природно не могли не відігравати позитивної соціальної ролі, помічники, адміністратори, соратники князя. Так само, як і в критичні для держави моменти вони розділялися на патріотичних і прихильних до князя та на зрадливих.
Якби історична література давала б нам приклади самовідданості та патріотизму бояр, ми неодмінно їх використали б, як це зробили на сторінці 169, виводячи персону боярина Федора, що залишався вірним своїм моральним переконанням та чернігівському князю Михайлу до останнього подиху.
На с. 193 ми згадуємо про те, як галицькі бояри підняли повстання проти польського короля Казимира. Як Галичину очолив боярин Дмитро Дедько. Як ця «боярська республіка» намагалася маневрувати між сусідніми володарями, поки не загинула.
Про роль боярства
Матеріал поданий сухо не лише тому, що авторів завжди обмежують прокрустові вимоги до обсягу тексту. Є й, так би мовити, методологічно-виховні обставини. Якщо, наприклад, розписувати цей історичний епізод розлогіше, то ми неминуче вийшли б на думку про те, що бояри і Дмитро Дедько не могли не знати, тодішніх суспільно-політичних імперативів.
За тогочасними уявленнями кожну п’ядь землі, і кожну людину перед світом і Богом має репрезентувати законний володар. Тому, заради порятунку Галичини, мусили б запросити князя Любарта, який тоді князював на Волині і докладав багатьох зусиль, щоб об’єднати обидві землі.
Ми не знаємо, чого було більше у цій спробі створити «боярську республіку»: героїчної боротьби за державність Галичини, чи особистісних або колективних амбіцій, що вели до справедливого, за середньовічними уявленнями, завоювання Галичини.
Адже, очолена Дедьком, вона не вважалася представленою ні перед світом ( в особі законних монархів), ні перед Богом законним володарем, у жилах якого текла монарша кров і який був помазаний на володарювання папою чи патріархом у ході спеціального церковного обряду. Як наслідок, всі сусідні монархи отримали законне «право меча» завоювати Галичину, що виламалася з-під законної монаршої влади, чи ця влада, за волею Божою, з якихось причин скінчилася.
То що доброго для тодішньої Галичини зробили бояри? І зверніть увагу, це питання ми ставимо у контексті світогляду того часу, тобто не вдаємося до осучаснення (модернізації) історичного минулого.
Всьому причина - вотчини
Виникає питання, а чому історична література не рясніє прикладами конструктивної ролі чи позиції боярства. Думаю, відповідь треба шукати у явищі «вотчинного землеволодіння».
У підручнику трішки це прописуєтся «Оскільки землі було вдосталь, князівські бояри відразу отримували земельне володіння в безумовну власність. Між князями та боярами не вибудовувалися характерні для Європи сюзеренно-васальні відносини. Бояри зберігали маєтки навіть тоді, коли переходили від одного князя до іншого. Так у Русі сформувалася вотчина».
Але підручник для 7 класу, це не монографія чи хоча б методичка для студентів. Ми не наважилися розвивати далі тему про те, що безумовна власність, отримана одразу чи й успадкована від племінних вождів або старійшин, робила бояр незалежними від князя-володаря, вільними від обов’язків перед ним, на відміну від європейських користувачів бенефіціїв.
Вотчинна власність у Русі була алодіальною, як за часів Меровінгів у Європі. Проте в Русі не знайшлося Карла Мартела, який провів би відповідну реформу і побудував європейську феодальну систему, у якій умовним власникам бенефіцію доводилося поколіннями і віками своєю старанною службою і наполегливим господарським освоєнням земель та угідь перетворювати їх на безумовну власність.
Князь – виразник загальносуспільного інтересу – боярство - приватного
Зрештою справа не в руському Карлі Мартелі. Всі великі князі київські могли б зіграти цю роль, якби не гігантські розміри Русі.
Карл Мартел міг з’явитися лише в тісній Європі.
Вотчинне землеволодіння спрацювало на те, що в Русі-Україні надто швидко намітилося протистояння між Великим князем як природним виразником загального суспільного інтересу та боярами – виразниками приватного, родинного, групового інтересу. В цьому, очевидно, виявлялася одна з головних особливостей та бід Русі як держави.
Бояри, як власники вотчин, утвердившись у своєму становищі, потребували князя лише як очільника-організатора справи спільного захисту своїх земель, родин, дітей. Якщо схематично, то бояри-вотчинники могли бути лише ситуативними союзниками князя.
Чинники збереження Русі як цілісного політичного утворення
Русь поліцентрична. Водночас, хоча Русь-Україну охопили процеси політичного розпаду, до середини ХІІІ ст. діяли чинники, що продовжували працювати на її єдність:
єдиний кодекс законів,
єдина церква,�культурний та частково політичний авторитет Києва.
Незважаючи на усамостійнення земель, Київ залишався найбільшим стольним містом. Князі з різних кінців Русі змагалися�за титул великого князя київського, а здобувши його, одразу ж вимагали до себе відповідної поваги та прагнули відновити централізовану державу.
Потреба князів узгоджувати свої дії спонукала їх збиратися на з’їзди, щоб розв’язати свої суперечки, домовитися про спільний захист і походи. �
Тестові завдання
1. На думку сучасних дослідників основними джерелами з історії Русі й по сьогодні залишаються:
А) археологічні матеріали;
Б) європейські хроніки;
В) архітектурні пам’ятки;
Г) літописи.
2. З огляду на те, що імена Олег та Ольга походять від давньогерманського «heilig» – святий, визначте, яку функцію вони виконували за умови диархічного володарювання:
А) сакральну;
Б) господарську;
В) адміністративну;
Г) військову.
3. На думку окремих дослідників, державотворчі успіхи киян грунтувалися на вірі у походженні від Кия, що був:
А) перевізником через Дніпро;
Б) князем, визнаним Константинополем;
В) героїчним воїном;
Г) легендарним ковалем Громовержця.
4. З погляду егоїстичної концепції безпеки давніх часів, сильна влада князя – це :
А) запорука виживання соціуму;
Б) прояв московської традиції;
В) прояв скандинавської традиції;
Г) ознака низької політичної культури.
Тестові завдання
5. Характеристика авторами сильної влади князя Романа Мстиславовича – це прояв:
А) промосковської політичної культури авторів;
Б) демонстрації некритичного пієтету перед сильною владою;
В) дилетантського вихваляння сильної влади;
Г) раціональне визнання історичної необхідності.
6. Яка з давніх цивілізацій не виявляла агресивності:
А) Давньокитайська;
Б) Давньоєгипетська;
В) Кріто-мінойська;
Г) Елліністична.
7. У ставленні до степових народів, що взаємодіяли з руссю, учителі мають керуватися:
А) критерієм їх проживання на певній території;
Б) критерієм їх походження з певної території;
В) презумпцією ставлення до кочівника як споконвічного агресора;
Г) критичною оцінкою конкретних дій, вчинків кочівників.
8. «Боярську республіку» у Галичині очолив:
А) Дмитро Дедько;
Б) боярин Федір соратник князя Чернігівського Михайла;
В) князь Любарт;
Г) король Казимир.
Тестові завдання
9. Між руськими князями та боярами не вибудовувалися характерні для Європи сюзеренно-васальні відносини через:
А) через постійні напади азійських кочівників;
Б) через віковічні племінні традиції ;
В) через утвердження вотчинного землеволодіння;
Г) через непоінформованість про сутність реформ Карла Мартела.
10. Який з підходів до висвітлення минулого є антинауковим:
А) соціально-економічний;
Б) культурницький;
В) хронологічно-тематичний;
Г) осучаснення (модернізація) минулого.
Рекомендована література
Історія України: підручн. Для 7-го кл. Закл. Заг. Середн. Освіти / Віталій Власов, Оксана Данилевська, Дмитро Ващук. – Київ: Генеза, 2024. – 192 с.
https://naurok.com.ua/navchalna-programa-istoriya-ukra-ni-7-klas-nush-na-2024-2025n-r-419281.html
https://naurok.com.ua/biblioteka/istoriya-ukra-ni/klas-7/typ-5
ЯК ВИКЛАДАТИ ІСТОРІЮ У 7 КЛАСІ НУШ. HTTPS://RANOK-PORTAL.COM.UA/NEWS/YAK-VYKLADATY-ISTORIYU-U-7-KLASI-NUSH/
Викладання історії у 7 класах НУШ: методики активного навчання https://pedrada.ippo.com.ua/training/vikladanna-istorii-u-7-klasah-5600
Методичний кейс: історія 7 клас НУШ
https://iteacher.com.ua/training/metodicnij-kejs-istoria-7-klas-4680
Що передбачає нова концепція історичної освіти та які ризики й переваги для учнівства має https://nus.org.ua/articles/shho-peredbachaye-nova-kontseptsiya-istorychnoyi-osvity-ta-yaki-ryzyky-j-perevagy-dlya-uchnivstva-maye/