Тема уроку: Переплетіння психологічного, фантастичного та реального в баладі Й.В.Гете “Вільшаний король”�
Що воно значить?
І хто відгадає?
Хто ту безодню прогляне?
А.Міцкевич
�ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ (1749 – 1832)�
Народився 28 серпня 1749 року у старовинній бюргерській родині у Франкфурті–на-Майні. Освіту отримав у Лейпцігському та Страсбурзькому університетах. З 26 років жив у Веймарі, куди приїхав на запрошення герцога Карла-Августа Веймарського. Був таємним радником і членом державної ради, керував військовими і фінансовими справами, пізніше обіймав посаду першого міністра. Залишив політичну діяльність через неможливість здійснення прогресивних реформ. Присвятив життя літературі. Знав багато іноземних мов, прекрасно малював, вивчав історію, природничі науки, був людиною енциклопедичних знань. Написав понад дві тисячі поезій.
�ГЕТЕ і ШИЛЛЕР�
Хоч Гете і Шиллер жили у Веймарі і були знайомі, вони не відразу заприятелювали. Шиллер вважав, що Гете «випередив його» і писав у листі до друга: «Його світ – не мій світ, наші уявлення зовсім не схожі». Гете теж уникав Шиллера.
Зблизив їх випадок, вірніше засідання Спілки природознавців у Ієні, на якому обидва були присутні. Обом не сподобалася доповідь і вони обговорювали її дорогою додому. Так почалася дружба, що тривала більше десяти років. Їх зближувала спільна мета: підняти духовність народу, пробудити в людині ідеали свободи, справедливості.
Починаючи з середини 1790-х років, в часи дружби з Шиллером, Й.В.Гете плідно працює в жанрі балади («Коринтська наречена», «Бог і баядера», «Учень чаклуна», «Щуролов», «Танець мерців»). У них поет проявляє себе як оповідач, що здатний захопити читача напруженим і фантастичним розвитком дії. Він будує баладу так, щоб читач відчув, що персонажам загрожує небезпека, відчув тривогу, почуття страху, що охоплює героя. Це відчуття підсилюється до кульмінаційного моменту.
На відміну від Шиллера Гете не ставить перед собою повчальної морально-виховної мети.
В 1797 р. поет написав баладу “Вільшаний король” (“Лісовий король”).
“ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ”
Балада спочатку була написана як пісня до п’єси “Рибалка”. На створення балади поета надихнула данська народна пісня “Дочка короля ельфів”, опублікована Гердером у збірці “Голоси народів у їхніх піснях”. В ній розповідається, як дочка лісового короля (ельфа) зустріла в нічному лісі Олуфа, котрий поспішав до нареченої. Ельфи – духи повітря, природи, вони живуть на деревах, вночі полюбляють танцювати і веселитися, заворожувати людей. Дочка царя ельфів насилає на Олуфа смертельну хворобу і він помирає, а наречена бачить його вже мертвим.
Назву балади з німецької перекладають по-різному: “Лісовий цар”, “Лісовий король”, “Вільшаний король”. Бо нім.“Erlkonig” означає в перекладі “Erle – вільха” і “konig – король”. Але в свою чергу данське слово “Eller – ельф” можливо сплутали з німецьким “Erle – вільха”. Король ельфів – вільшаний король.
РОБОТА З ТЕКСТОМ
Виразно прочитайте баладу.
? – Визначте сюжет балади “Вільшаний король”.
? – Скільки дійових осіб у баладі? Як вони пов’язані між собою? Чи всі персонажі є реальними?
? – Які інтонації звучать у голосі кожного персонажу?
? – Що бачить “у час нічний” батько і що бачить син? Зачитайте і впишіть у схему:
Ю.Клевер “Лісовий цар”
? – Назвіть елементи реального світу і фантастичного.
? – На чому автор зосереджує увагу – на сюжеті чи на почуттях героїв?
? – Чи відчуваємо ми тривогу, почуття страху, напруження героїв?
? – Як побудована балада? Із скількох строф складається?
? – Яку роль в творі виконує діалог?
? – Якою постає в баладі природа?
Я.Куштієвська “Син лісового царя”
Образи природи символічні. У фольклорних творах
ніч уособлює стихію злих сил,
туман – символ блукання, невизначеності шляху,
вітер – руйнація та оновлення,
верба – символ туги, печалі, трагічної долі,
вільха – уособлює поєднання в одне ціле води і землі, бо це низинне дерево.
“ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ” в музиці
Лісова драма написана і в музиці. Німецький композитор Франц Шуберт написав музичну баладу. Прослухайте її і спробуйте вгадати мелодію кожного з персонажів.
Природа завжди була для Гете і джерелом натхнення і таємницею, яку можна розгадувати все життя. В етюді «Природа» він писав:
“Природа! …Ми живемо в ній, але чужі їй. Вона вічно говорить з нами і не видає нам своїх таємниць. Ми постійно випливаємо з неї, але ми не маємо над нею влади. …Ми нею оточені і охоплені – непереможно, нам ні вийти з неї, ні глибше проникнути. Зненацька і несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок і крутить, аж поки ми знесилені не випадаємо з її рук. … Хто її не бачить скрізь, тому вона не відкривається ніде… Вінцем її є любов. Тільки через любов наближаються до неї. Вона все…Вона добра – я славлю її у всіх її творіннях”.
�