4 of 29

Землі, які увійшли до складу Румунії:

Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії, а також Мармарощина (Південна частина Закарпаття).

1919 р. – Сен-Жерменський договір: Буковина Румунія

1920 р. – Бессарабський протокол: Бессарабія Румунія

5 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

Наполеглива політика асиміляції українців

запровадження воєнного стану на українських землях;
заборона легальної політичної діяльності;
жорстка колоніальна економічна політика, денаціоналізація та румунізація українського населення.

1918 – 1928 рр.

Перший період

Герб Королівства Румунія.

6 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

корінні румунські землі

Всебічна підтримка соціального та економічного розвитку

Соціально-економічне гноблення

анексовані українські землі

Всебічне гальмування та стримування соціального та економічного розвитку

7 of 29

Промисловий розвиток українських земель у складі Румунії

Умови розвитку національної промисловості

промислові підприємства Північної Буковини та Бессарабії залишалися дрібними та напівкустар-ними.

мало місце вивезення промислового устаткування до центральних регіонів країни.

найбільшу частку в економіці краю складали:

засилля іноземного капіталу: французького та англійського, а напередодні Другої світової війни - німецького.

харчова промисловість

оброблення шкур

варіння мила

виробництво тканин, сукна

збереглися народні ремесла.

8 of 29

Економічне і соціальне становище українського населення:

Українські землі – джерело дешевої сировини й робочої сили;
Погіршення економічного становища в умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр.;
Масове безробіття;
1919 р. – аграрна реформа;
Зниження попиту на с/г продукцію;
Скорочення посівних площ;
Колоніальна політика;
Переселення румунських колоністів на Буковину;
Уніфікація загарбаних земель;
Ліквідація самоврядування громад.

9 of 29

Політика польської влади щодо українських земель

Визначну роль в економічному розвитку українських земель відігравав аграрний сектор.

Серед політико-економічних заходів на підпорядкованих територіях чільне місце займала аграрна реформа і безпосередньо пов'язана з нею колонізація.

Селяни на відпочинку.

Перша половина 20-х рр.

10 of 29

Аграрні реформи як засіб колонізації українських земель

Аграрні реформи, проведені у 1919 р. на Буковині та у 1920 р. в Бессарабії, нічого не змінили у становищі українського селянства, оскільки їх головною метою було забезпечення землею не українських селян, а румунських поміщиків.

У бессарабському селі. 20-і рр.

11 of 29

Сільськогосподарський розвиток українських земель

Розвиток сільського господарства

Земельні реформи 1919 та 1920 років не ліквідували малоземелля та безземелля селян, призвели до

скорочення посівних площ.

Левова частка земель після аграрної реформи залишалася за поміщиками та церквою.

Селяни не могли використову-вати машини та агротехніку для обробітку землі.

Значною мірою як наслідок безземелля та малоземелля селянські господарства розорювалися.

Держава обклала селянські господарства непосильними податками.

12 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

Соціальне становище населення

жорстка експлуатація при низькій заробітній платі та відсутності безпеки праці;
низький життєвий рівень;
високий рівень безробіття;
майже повна відсутність медичного обслуговування, через це висока захворюваність та смертність населення;
витіснення українців та збільшення питомої ваги румунів у всіх сферах виробництва.

Поштова картка з видом на бессарабське поселення. Перша половина 30-х рр.

13 of 29

Щодо питання воєнного стану �на українських землях

“Жандарм – фактичний господар села. Жандарм може арештувати селянина прямо у полі, побити його, кинути у темницю. До цього краю можна вжити вислів Герцена і сказати, що у ньому кожен жандарм – некоронований король, а король – коронований жандарм”.

Зі статті у французькій газеті “L’Umanite”.

Березень 1932 р.

Перевірка бессарабського селянина нарядом жандармерії. Початок 30-х рр.

14 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

Національно-культурне гноблення

скасування автономних прав краю;
заборона українцям працювати у державних установах;
жорстка денаціоналізація та “румунізація“, як її складова, у всіх її проявах:
заборона вживання українських географічних назв та прізвищ;
заборона вживання української мови у всіх сферах діяльності,
закриття українських шкіл та культурно-освітніх установ;
ліквідація українських кафедр у Чернівецькому університеті;
перехід українських шкіл на румунську мову навчання;
заборона на ввезення української літератури та музичних творів;
переведення церковної служби на румунську мову;
високі ціни на навчання у середніх та вищих навчальних закладах.

15 of 29

Денаціоналізація – політика, спрямована на позбавлення народу власної культури і національного самоусвідомлення.

Румунізація – процес насадження румунської мови та культури етнічним українцям, які перебували у складі Румунії у період між двома світовими війнами, з метою асиміляції.

16 of 29

Александру Вайда-Воєвод

Головні риси румунського правління.

Точка зору влади

“У Північній Буковині проживають аж ніяк не українці, а слов'янізовані румуни”.

“Не буде перебільшенням, якщо скажемо: гуцули у даний момент – у стадії вимирання”.

“Царський батіг був поганий, та у порівнянні з румунським гнітом, він був іграшкою”.

А.Вайда-Воєвод,

премєр-міністр Румунії

1919-1920, 1932-1933 рр.

17 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

Деякі поступки і компроміси у стосунках з українцями

лібералізація режиму;
відновлення громадського, культурного та політичного життя на українських землях;
продовження політики асиміляції українців.

1928 – 1938 рр.

Другий період

Учні одного з класів відновленої початкової школи. Бессарабія, 1935 р.

18 of 29

Грамотність населення як показник національно-культурного розвитку

Освіченість населення, рівень його грамотності завжди визначали рівень національно-культурного розвитку нації.

80 % українського населення Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.

19 of 29

Національно-визвольна боротьба

на українських землях

Причини розгортання національно-визвольного руху

колонізація;
денаціоналізація та “румунізація”;
обмеження демократичних прав і свобод;
мало- та безземелля як наслідок обмеженості земельних реформ;
тяжкі умови праці;
безробіття;
низький рівень життя;
низький рівень медичного обслуговування та висока смертність.

20 of 29

Національно-визвольна боротьба

на українських землях

Татарбунарське

збройне повстання

Повстанням було охоплено села Аккерманського, Ізмаїльського, Кагульського та Бендерського повітів.

Кількість учасників складала близько 6 тисяч осіб.

16 – 25 вересня 1924 р.

Антиукраїнська політика румунської влади

Бідність і злиденне існування українського населення

Сприяння СРСР у розгортанні в Бессарабії партизанського руху

причини

масштаби

Молдавські селяни не підтримали повстанців, а німці-колоністи виступили на боці влади.

Повстання було жорстоко придушене урядовими військами та поліцією.

Повстанням керував Революційний комітет на чолі з Андрієм Клюшниковим.

21 of 29

Причини повстання

Незадоволення селян аграрною політикою, яку проводив румунський уряд, зокрема Аграрною реформою 1921 р.

Протягом 1918-1924 рр. відбулося понад 150 повстань.

Голод через посуху 1924

Татарбунарське повстання

1924 р. 16-25 вересня

22 of 29

Очолював повстання пробільшовицький "Південревком" на чолі з О.Клюшніковим. У повстанні брало участь близько 6 тис. осіб. Повстання не підтримали молдавські селяни і німецькі колоністи.

23 of 29

Після триденних жорстоких боїв повстання було придушене. Кількасот повстанців загинуло, близько 500 було заарештовано, значна частина відійшла на територію радянської України.

1925 р. судовий процес ("Процес 500") над учасниками повстання. 85 осіб було засуджено на різні терміни ув'язнення. Судові переслідування тривали аж до 1929 р.

24 of 29

Розправившись з повсталими і заарештувавши багатьох його учасників, румунська влада в 1925 році інсценували «процес 500», який повинен був довести, що Татарбунарське повстання - «справа рук Москви».

25 of 29

На захист заарештованих татарбунарців виступили А. Барбюс, Р.Роллан, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, Б. Шоу, Т. Манн і багато інших представників науки і культури. У листопаді 1925 року в Кишинів прибула делегація прогресивної громадськості країн Західної Європи на чолі з письменником Анрі Барбюсом.

26 of 29

Судові переслідування тривали до 1929 року. Не знайшовши доказів їх зв’язків з Москвою і під тиском громадської думки суд виправдав більшість арештованих. Засуджено було лише близько 85 чоловік, які були засуджені до термінів від 5 років до довічного ув'язнення.

Пам'ятний знак на місці розстрілу татарбунарських повстанців.

27 of 29

Політика румунської влади щодо українських земель

Повернення до жорсткої антиукраїнської політики

румунська влада відкинула навіть натяк на будь-які поступки українцям;
повне знищення українського національного життя в умовах диктатури;
ліквідація національних політичних партій і громадських організацій.

1938 – 1940 рр.

Третій період

Король-диктатор Кароль ІІ.

28 of 29

Відновлення жорсткої антиукраїнської політики

Різкий злам у ставленні румунської влади до українців був пов’язаний з посиленням фашистських тенденцій у країні, підготовкою пануючого режиму до війни.

Марш “Залізної гвардії”. 1939 р.

29 of 29

Таким чином, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.