�КЗВО «Вінницька академія неперервної освіти»�Кафедра управління та адміністрування��НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА �« ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ»��Тема 1. «Основні теорії, школи та моделі державного управління »�

1.Джерела виникнення та етапи становлення адміністративної науки.

2. Концепція раціональної бюрократії М. Вебера.

3. Світові наукові школи управління.

4. Державно-управлінська проблематика в українській політичній і

філософській думці.

5. Сучасні теорії і концепції публічного управління:

концепції New Public Management (NPM), Governance, New Public Governance (NPG), NeoWeberian State (NWS) ін.

6. Концепція демократичного врядування, її переосмислення з урахуванням

визначених пріоритетів розвитку держави.

7. Концепція спроможності держави.

1. Джерела виникнення та етапи становлення адміністративної науки

 Камералістика – назва галузі наукових (адміністративних і економічних) дисциплін у ХVIII – XIX ст.ст.

 Друга половина ХIХ ст. – бурхливий розвиток політичної науки. Занепад камералістики.

 В. Вільсон – засновник науки державного управління. Стаття “Вивчення адміністрації” (1887 р.).

 М. Вебер – здійснено систематизований аналіз державної бюрократії (“Держава і суспільство”, 1921 р.).

В. Вільсон, Ф. Дж. Гуднау, М. Вебер справили значний вплив на розвиток

теорії державного управління. Ідеї, що були розроблені у їх працях, можна звести до двох основоположних:

• 1. Для того щоб реформувати апарат управління, треба його добре знати, а, отже, вивчати з наукових позицій (вивчення з наукових позицій адміністрації є центральним завданням для здійснення реформ державного управління);
• 2. Апарат адміністративно-державного управління має бути відділений від сфери політики (адміністратори не повинні втручатися в політику, вони лише мають виконувати вказівки, надані політиками; водночас демократія передбачає контроль з боку політиків за діяльністю адміністраторів)

Концепція раціональної бюрократії М. Вебера (“Держава і суспільство”, 1921 р.)

​

 безперервна, пов’язана правилами, робота “управлінського штабу”;

 професійна компетенція бюрократичного апарату, яка передбачає:

- об’єктивно розмежовану (через поділ праці) сферу посадових обов’язків;

- добір необхідних для цього керівництва та персоналу;

 розподіл між керівництвом і персоналом припустимих засобів примусу та можливостей їхнього застосування;

 наявність чиновницької ієрархії, тобто улаштування постійних органів контролю та нагляду за кожним органом влади з правом апеляції чи скарги підлеглих на своїх керівників;

 загальновизнані “правила”, що можуть бути технічними організаційними правилами або загальновизнаними нормами;

 повне відчуження персоналу управління від засобів управління;

 недопущення особистого “присвоєння” місця служби;

 необхідність письмової фіксації пропозицій та прийнятих рішень, постанов і розпоряджень

Принципи Макса Вебера:

 Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів.

 Ієрархічність рівнів управління.

 Наявність взаємозв’язків системи узагальнених формальних правил та стандартів.

 Формальна знеособленість ролі офіційної особи, що дає змогу знизити ефект суб’єктивних помилок.

 Прийняття на роботу у суворій відповідності до кваліфікаційних вимог

Відправною точкою розвитку сучасного управління як науки є 1866 рік, коли американський бізнесмен Г. Таун виступив на зборах Американського товариства інженерів-механіків з доповіддю «Інженер як економіст», в якій вперше йшлося про необхідність управління як професійної спеціалізації та наукової дисципліни.

Подальший розвиток наука управління отримує в працях представників різних шкіл науки управління.

Школи управлінської думки:

 школа наукового управління;

 адміністративна або класична школа;

 школа «людських відносин»;

 школа поведінкових наук (біхевіористичну);

 емпірична школа (кількісний підхід);

 школа (гнучких) соціальних систем;

 нова школа (охоплює ряд напрямів в сучасній управлінській думці).

New public Management (Новий державний менеджмент) – переосмисленні теорії державного управління на основі концептуальних засад менеджменту як управління бізнесом у ринковій економіці;

«Governance» (Новий спосіб управління) – самоорганізація міжорганізаційних мереж, що характеризуються взаємозалежністю, обміном ресурсами, правилами гри і значною автономністю від держави);

New Public Governance (NPG новий спосіб управління, упорядкування», «врядування») – передбачає подвійний плюралізм, в межах якого взаємодія між взаємопов’язаними суб’єктами в політиці відбувається в процесах обміну та співпраці при виробленні публічної політики, поєднується з наданням публічних послуг;

Нова інституціональна теорія акцентує увагу на дотриманні норми як

результату індивідуального раціонального вибору.

Концепція політичних (соціальних) мереж (policy network) ґрунтується на врахуванні комунікативних процесів постіндустріального суспільства і демократичної практики сучасних держав, реконструює відносини між державною владою і сучасним суспільством, між управлінням і політикою;

Neo-Weberian State (NWS – нововеберівська держава або ж держава у відповідності до оновленого вчення М. Вебера) передбачає модернізацію державного апарату, в результаті чого останній стає професійним, ефективним, більш відповідальним перед громадянами (так звана раціональна бюрократія нової якості);

Digital-Era Governance (врядування інформаційної (цифрової) ери ) ґрунтується на мережевих технологіях, передбачає інтеграцію фрагментарних та розрізнених управлінських структур із застосуванням новітніх технологій; максимальне спрощення відносин між органами влади та їх клієнтами, використання цифрових технологій для уникнення невиправданих рішень, дублювання повноважень; широке впровадження інформаційних технологій для «перетворення» органу влади в його веб-сайт

Демократичне врядування – це спосіб забезпечення функціонування суспільства як цілісної саморегульованої системи, реалізації публічної влади, завдяки якому досягаються:

 адекватність публічної політики потребам суспільного розвитку;

 реальна участь громадян у виробленні і реалізації публічної політики;

 об’єднання потенціалу публічного, приватного і громадського секторів задля вирішення ключових соціально-економічних і культурних проблем;

 постійний (а не епізодичний) контроль суспільства за публічною владою.

В основу концепції демократичного врядування покладено нове розуміння сутності держави як основного політичного інституту суспільства, утворюваного суспільством задля свого збереження і подальшого поступу.

Характеристики концепції демократичного врядування:

 участь громадян;  верховенство права;

 прозорість;  чутливість;

 партнерська взаємодія;  орієнтація на згоду;

 справедливість;  результативність і дієвість;

 підзвітність;  відповідальність;

 стратегічне бачення.

Концепція демократичного врядування органічно пов’язана з концепцією громадянського суспільства та концепцією трьох основних секторів, що утворюють сучасне суспільство: публічним, корпоративним або

бізнес-сектором, громадським.

Європейська стратегія інновацій та доброго врядування на місцевому рівні і її принципи:

 Чесне проведення виборів, представництво та участь...

 Чутливість...

 Ефективність і результативність...

 Відкритість та прозорість...

 Верховенство права...

 Етична поведінка, забезпечення пріоритетності... Суспільних інтересів...

 Компетентність та спроможність...

 Інновації та відкритість до змін...

 Сталий розвиток та орієнтація на довготривалі результати...

 Надійний фінансовий менеджмент...

 Права людини, культурне різноманіття та соціальне згуртування...

 Підзвітність...

Концепція “спроможності держави” (дієздатності держави, «способности государства»; «state capacity»).

Спроможності:

•  управлінські (дієвість впливу )
•  урядування (ефективність уряду)
•  адміністративні (якість надання послуг)
•  менеджеріальні (державний менеджмент: закупівлі, міжнародні угоди...)
•  політичні (формулювання адекватної політики і її проведення в життя)
•  інституційні (дієвість кожного інституту і їх системи в цілому)