2 of 12

Сергій Жадан народився в 1974 році на Луганщині. Тоді Луганськ називався “Ворошиловград” — так, як називається книга Жадана. Політичне прочитання “Ворошиловграда” зводиться загалом до трьох часом взаємовиключних, а часом взаємодоповнюваних тез.

3 of 12

1. Книжка – апологія совкової ностальгії, таке собі “літературне радіо “Мелодія”.�

Така думка ґрунтується на частково лівій риториці й атрибутиці творчості Жадана загалом, донбаським патріотизмом даного твору. Звичайно, додає олії у вогонь назва “Ворошиловград” та її відверто позитивна, схвальна символіка – як пам’яті про юність, дитинство чи молодість, приватної історії, особистої території, місця повернення тощо.

4 of 12

2. Книжка – пошук українського “голосу Сходу”.�

Такого голосу, який був би етнічно й культурно толерантним, українським і враховував би глибоку та органічну радянську закоріненість регіону, без котрої східну ідентичність важко собі уявити. Судячи з популярності Жадана, зокрема й у східних областях, така “модель реінтеграції” щонайменш не викликає тотального відторгнення.

5 of 12

3. Книжка – “гімн” солідарності, взаємодопомоги, опору, лівих і (квазі) анархічних настроїв. �

З усіма належними ідеалізаціями, перебільшеннями. Очевидно, такий підхід до на сьогодні останньої книжки Сергія Жадана не можна назвати зовсім позбавленим сенсу. Соціальні мотиви у “Ворошиловграді” беззаперечні, та й сам автор неодноразово публічно казав, що читач нині потребує більше соціально важливих тем і проблем у літературі.

6 of 12

А втім, було би смішно зводити цей текст лише до війни проти рейдерства, пошуку ідентичності та інших подібних питань. Особливо це стосується першого пункту, котрий витримує мало критики – просто Сергій Жадан навряд чи мав серйозні підстави зображувати 1970-1980-ті роки як пекло. Та й усі „ностальгійні” пасажі загалом більш-менш позбавлені ідеології, тим паче радянської.
Визнаючи політичні, соціальні контексти “Ворошивлограда”, роль книжки у пропаганді активності та солідарності, варто розуміти, що все-таки передусім це література, а не агітаційний плакат. І саме літературні якості книжки сприяли зростанню її “громадської ваги”.

7 of 12

“Ворошиловград” належить до тієї групи творів Жадана, тон якій задала дуже успішна свого часу повість “Депеш Мод”. Це тексти, в котрих автор успішно врівноважує сюжетно-тематичну складову (інтрига, добре почуття гумору, стрімкі сюжетні повороти, ефектно, хоча й не надто психологічно глибоко прописані характери) та образність (вигадливі й стильні метафори, химерні відступи від сюжетного “екшену”).

8 of 12

Отже, з одного боку “Ворошиловград” розповідає нам історію молодого чоловіка на ім’я Герман, котрий повернувся до рідного міста, умовно перейняв від зниклого брата невеличку автозаправку і трохи розгублено, але активно захищає з друзями цей свій новий бізнес, а заодно і ціле містечко від рейдерів-депутатів.
А з іншого – це книжка про згущені степові небеса, загадкову й екзистенційну прикордонну територію, залізничне повітря, стіни кинутих піонертаборів, відчуття пам’яті, відчуття закоханості, відчуття розгубленості та відповідальності.

9 of 12

Чим етапно вирізняється “Ворошиловград” у творчості Жадана, то це новим підходом до любовних колізій. Якщо раніше в своїй прозі він уникав будь-яких відвертостей на цю тему, тож тексти лишалися по суті вельми цнотливими, то тепер Сергій дозволив собі деякі “вольності” з досить виразними подробицями.
І взагалі, кохання набуває в цій книжці набагато вагоміших мотиваційних потужностей, ніж у попередніх прозових речах. Воно інтригує, вривається в інші сюжетні річища, постійно перебуває в полі зору.
Отже, пригоди традиційної жаданівської “людини розгубленої” та “людини замисленої” тривають тепер на нових для неї смислових полях. Хоча й старі тематичні опертя продовжують чудово функціонувати (з небезпекою з часом стати штампами). Це й наскрізний, об’ємний, неоднозначний образ релігійної громади.
Вона має трохи “наркотичний” і “кустуричний” присмак, зображена дуже іронічно, але сумніватися в її благодатності, у щирості релігійного екстазу автор підстав не дає.

10 of 12

І ще “наскрізніший” образ ромів. Тепер його доповнюють іще якісь умовні „монголи”, котрі кочують через Донбас кудись на захід під прапорами Євросоюзу (сцена зустрічі Германа з ними вийшла трохи навіть містичною та загадково-неоднозначною, символіку їхньої появи кожен вільний тлумачити по-своєму).
І, звичайно, залізничні пригоди. У “Ворошиловграді”, книжці з виразно локалізованою дією, героєві особливо немає куди їздити залізницею, проте автор не розгубився і вигадав коротеньку подорож-переховування від рейдерів. Далеко не ідеально сюжетно вмотивована, ця подорож, однак, настільки добре і з апетитом виписана, з усіма кольорами, запахами, звуками, розмовами, зіструбваннями з поїздів і т.п., що всі нелогічності можна пробачити з лихвою.
Та книжка і не претендує, зрештою, на реалістичність – надто очевидні художні зміщення її оптики. Особливо ця нереалістичність виявляється у непереконливості перемоги над рейдерами. Вона, непереконливість, разюча і навіть болюча (надто пам’ятаючи про прикрі поразки різноманітних борців проти забудов і захоплень).

1 of 12