Крах командної економіки. Невдача реформаторських зусиль

Невдача реформаторських зусиль

Економічна реформа. У січні 1987 р. ЦК КПРС ухвалив постанову «Про перебудову та кадрову політику партії». Так, М. Горбачов сподівався подолати кризовий стан за допомогою «людського чинника». Вважалося, кризу буде подолано, якщо керівні посади в незмінних радянських, партійних і господарських органах посядуть досвідчені й чесні люди, які використовуватимуть адміністративний контроль, «переваги соціалізму», «живу творчість мас» і «тиск на управлінців знизу».

Тим часом стан української економіки характеризувався багатьма негативними проявами. За кількісними показниками УРСР зрівнялася з багатьма економічно розвинутими країнами й навіть випереджала їх. Однак за якісними ознаками її економіка суттєво поступалася як щодо ефективності, так і соціальної спрямованості. В УРСР переважали гігантські гірничодобувні, металургійні, хімічні та машинобудівні підприємства.

Орієнтована на потреби СРСР та його сателітів, економіка України мала вкрай незбалансовану структуру: важка промисловість становила 60 %. Виробничі цикли були незавершеними. Українська промисловість виробляла лише 20 % кінцевого продукту, за умови постачання іншими республіками всіх комплектуючих. Важким тягарем стала екологічна ситуація. Через неї, уключаючи витрати на ліквідацію наслідків вибуху на ЧАЕС, було втрачено 10 % ВВП. УРСР посідала останнє місце в СРСР щодо оновлення виробничих фондів.

Переконавшись, що «суб’єктивних» чинників для реформування економіки недостатньо, у червні 1987 р. було проголошено здійснення економічної реформи. Вона передбачала розширення самостійності державних підприємств на засадах госпрозрахунку та самофінансування, що зафіксував закон «Про державне підприємство (об’єднання)». Він давав можливість підприємствам, обминаючи Держплан, укладати контракти зі своїми постачальниками та споживачами; самим визначати асортимент продукції; підвищувати заробітну плату й видавати премії працівникам у разі перевиконання плану й збільшення прибутків.

Останнє нововведення спровокувало підприємства до гонитви за прибутком, насамперед завдяки підвищенню цін на продукцію. Зростання цін компенсували зростанням зарплат і премій, але тільки для працівників «успішних» підприємств. Становище інших суспільних верств стало різко погіршуватися. Щоб не викликати соціального вибуху, союзний уряд змушений був підвищити заробітну платню та виплати всім категоріям населення й увімкнув друкарський верстат. «Порожні» гроші, не забезпечені виробленою продукцією, лише спричинили дефіцит товарів і роздратування покупців порожніми прилавками. Втрата купівельної спроможності радянського карбованця призвела до інфляції.

Спроби оживити економіку (розкріпачити приватну ініціативу виробників, сформувати конкурентне середовище тощо) спонукали союзне керівництво ще наприкінці 1986 р. дозволити створення кооперативів і «сімейного підряду» у сільському господарстві. Так, радянська держава після десятків років викорінення вперше спробувала скористатися приватновласницькою ініціативою товаровиробника. Кооперативний рух розгорнувся і в УРСР. Кооперативи організовували в роздрібній торгівлі, громадському харчуванні та сфері послуг. Тому виробничої конкуренції державним підприємствам вони не створили, проте в переважній більшості переродилися на паразитичні утворення.

Дуже швидко директори зрозуміли приватний інтерес від створення кооперативів при своїх державних підприємствах. Користуючись на пільгових умовах державними засобами виробництва та сировиною й водночас маючи можливість установлювати власні ціни, кооперативи отримували стільки прибутків, скільки втрачали підприємства, на яких ці кооперативи паразитували.

Протягом 1987-1988 рр. було ліквідовано 9 українських міністерств, сотні управлінських органів вищої та середньої ланки. Число управлінців зменшилося вдвічі. Однак непродуманість і компанійщина в цій справі посилили дезорганізацію управління.

Економічна ситуація дедалі більше виходила з-під контролю. Більшість підприємств працювала собі на збиток, а отже, мала б збанкрутувати, що призвело б до масового безробіття. Щоб не допустити цього, горбачовське керівництво вперто трималося за такий прояв командно-адміністративного управління, як система централізованого перерозподілу прибутків. Москва продовжувала політику вилучення коштів у прибуткових підприємств і перекачування їх збитковим.

Невдача економічної реформи засвідчила, що економіка не могла бути частково директивною (командно-адміністративною), а частково ринковою.

Шахтарські страйки. Кволі й непослідовні реформи, зловживання службовим становищем номенклатури, порожні обіцянки М. Горбачова розчарували народ. Погіршення соціально-економічної ситуації в СРСР насамперед відчули шахтарі. 10 липня 1989 р. розпочали страйк шахтарі Кузбасу (РФ), а 20 липня страйк охопив і Донбас, і Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн. Шахтарі поводили себе мирно й організовано. Порядок у шахтарських містах і селищах підтримували добровільні робітничі дружини, страйкові комітети закрили відділи з продажу спиртних напоїв у крамницях.

Страйкарі домагалися справжньої економічної самостійності трудових колективів; передання засобів виробництва в повне їхнє розпорядження, обмеження державних замовлень хоча б до 70-80 % від випущеної продукції.

Вони висунули й ряд політичних вимог: скорочення управлінського персоналу на 25-50 %; заміни деяких господарських, партійних і державних керівників. Поряд з некомпетентністю їх обурювало й брутальне ставлення до робітників — «фірменне хамство вугільних начальників».

До роботи страйкарі повернулися лише 25-30 липня, після того як глава радянського уряду дав письмові гарантії виконання вимог шахтарів. Уже протягом серпня-вересня 1989 р. було надано господарську самостійність 164 підприємствам, зменшено чисельність управлінського апарату в різних ланках на 20-33 %, задоволено ряд економічних вимог.

Вийшовши на роботу, гірники не виявляли особливого ентузіазму й продовжували вважати, що міністерство виконує свої зобов’язання незадовільно.

Поглиблення диспропорцій та зниження рівня життя населення

Початок «перебудови» не вирішив накопичені в попередні десятиліття диспропорції, а лише поглибив їх. На зниження життєвого рівня суттєво вплинула Чорнобильська катастрофа, подолання якої потребувало величезних коштів. Розпочалися проблеми з постачанням товарів. Люди займали черги о 4-5-й годині, однак не всі отримували очікуваний товар. У 1990-х роках майже все стало дефіцитом. Гонитва за товарами витісняла всі інші цілі.

Загострювалося становище з трудовою зайнятістю. Протягом 1990 р. випуск промислової продукції скоротився на 4 %. Кожний відсоток означав звільнення майже 80 тис. промислових робітників. З’явився страх утратити роботу.

Тим часом у Кремлі обрали шлях переведення економіки на нові ринкові відносини — знецінення готівки (інфляція). Державній торгівлі та споживчій кооперації було дозволено встановлювати т. зв. «договірні ціни». Це призвело до різкого подорожчання продовольства, дитячих товарів, харчування в їдальнях.

Постійні черги за товарами першої необхідності ставали джерелами накопичення соціальної енергії незадоволення; перетворювалися на несанкціоновані мітинги, де обговорювали найгостріші питання економічної політики влади та її наслідки, становище людей та привілеї номенклатури, замовчувану десятиліттями інформацію про історичне минуле, складну екологічну ситуацію тощо. Відбувалася швидка політизація суспільства. Країну охопила мітингова демократія. Мітинги відбувалися скрізь, на мітинги перетворювалися навіть черги до прилавків за продуктами харчування.

Домашнє завдання

1. Порівняйте горбачовську «перебудову» з хрущовською й косигінською реформами. Знайдіть спільне та відмінне.

2. У житті країни трапляються кризові періоди, приходять важкі часи. За яких обставин ви та ваші близькі погодилися б на обмеження й зрівняння зарплати?

за