Початок українського національного руху

План�

Наприкінці XVIII — у першій третині ХІХ ст. у Наддніпрянщині розвивалися і взаємодіяли кілька визвольних рухів, опозиційних політиці російського царизму.

Польський напрямок визвольного руху об’єднував польських патріотів, які боролися за відновлення Речі Посполитої в кордонах від Балтійського до Чорного морів. Прибічники цих поглядів переважали у середовищі польської шляхти на ……..(пригадайте, на якій території поляків було 5 %, але мали вплив у регіоні). Серед українського населення краю прибічників цього напряму було мало. Самовіддана боротьба поляків за свої національні права ставала гідним прикладом для українців

​

Російський напрямок ототожнювався з тими представниками російського дворянства, які домагалися лібералізації імперських порядків. Переважну більшість членів таємних організацій, які вони утворили у Наддніпрянщині, становили офіцери розташованих тут частин російської армії. Проте серед них були також українці, які вступали до цих товариств із власних патріотичних почуттів. Однак представники російського напрямку здебільшого не визнавали за народами, котрі населяли імперію, права на окреме державне існування.

Український напрямок об’єднував патріотів, які стали на шлях боротьби проти імперського панування, за національне пробудження українського народу. На його розвиток впливали історична пам’ять народу, європейські суспільно-політичні ідеї, а також діяльність представників польських та російських опозиційних організацій у Наддніпрянщині. У середовищі українських патріотів формувалися основи національної ідеї українців.

Терміни

• Історична пам’ять — спільні уявлення про минуле, які передає з покоління у покоління у вигляді узагальнених образів певний народ.
• Національна ідея — сукупність найзагальніших уявлень про сучасний розвиток і перспективи на майбутнє певного народу, що підтримує його переважна більшість

• На Лівобережжі після того, як російський уряд ліквідував Гетьманщину (пригадай коли?), серед колишньої козацької старшини було чимало незадоволених цим рішенням. Демонстративним виявом протесту став учинок вихідця з Полтавщини Василя Капніста , який 1782 р. залишив державну службу на високій посаді в Петербурзі й повернувся до України. Того ж року написана його «Ода на рабство», де він засудив політичне поневолення Батьківщини й кріпосне право, яке імперський уряд поширив на українські землі

https://poems.net.ua/poet�Ода на рабство

• Коли 1785 р. імператриця Катерина ІІ поширила на колишню козацьку старшину права і привілеї російського дворянства, опозиційні настрої серед української еліти почали спадати. Проте залишалося чимало опозиційно налаштованих малоросійських дворян, яких за їхні погляди називали автономістами. . Центром автономістського руху стало місто Новгород-Сіверський. Члени Новгород-Сіверського автономістського гуртка поширювали твори, в яких, зокрема, позитивно оцінювали діяльність гетьманів Івана Мазепи та Павла Полуботка. Вони підготували проєкт відновлення козацького війська, але імперський уряд заборонив його здійснити
• У 1791 р. В. Капніст, за дорученням дворян-автономістів, поїхав до Берліна. Він намагався знайти підтримку для боротьби проти імперського панування в Україні. Однозначної відповіді не отримав, але цей учинок став свідченням його рішучості боротися за долю своєї Батьківщини

• Важливу роль у формуванні сучасної національної свідомості відіграла книга «Історія русів», автором якої імовірно, вважають Григорія Полетику.
• Віднайшли рукопис «Історія Русів» 1828 р. в одному з родинних архівів на Чернігівщині. У 1846 р. твір було надруковано в Москві з ініціативи українського історика О. Бодянського.

В ній розповідається про історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 року.

Основна ідея твору – природне, моральне та історичне право кожного народу, зокрема українського, мати власну незалежну державу.

Автор праці з жалем пише про ліквідацію гетьманства в часи імператриці Катерини ІІ, протестує проти кріпацтва, деспотизму, свавілля урядовців, що ставили себе понад законом, проти сваволі військ, релігійної нетерпимості, проявів невиправданої погорди до чужинців. Особливо захоплювався він козацькою добою та сміливо прославляв українських гетьманів. Найпозитивніший персонаж твору – гетьман Богдан Хмельницький. Значна увага приділена гетьманові Івану Мазепі. Яскравий опис козацтва в «Історії русів» посилив інтерес до української минувшини

• Поштовхом до національного відродження на Лівобережжі стали пошуки нащадками козацької старшини історичних документів, що могли підтвердити їхні претензії на отримання привілейованого статусу російського дворянства.

Чимало колишніх українських шляхтичів і козацьких старшин почали відшукувати необхідні документи в родинних архівах: грамоти литовських князів, укази польських королів, універсали українських гетьманів та їхні договори з московськими царями.

Українські дворяни-автономісти В. Полетика, Р. Маркович, А. Чепа, М. Милорадович, Т. Калинський, В. Черниш та інші не мали потреби доводити власне походження, але «по усердію й любові до своєї нації» охоче допомагали в цьому іншим.

Національна самосвідомість — сукупність поглядів, оцінок і думок, що відображають рівень уявлень представників певного народу про свою історію, сучасний стан, перспективи розвитку й відносини з іншими народами

• Боротьба лівобережної шляхти і старшини за визнання прав на російське дворянство, що тривала до 1835 р., мала далекосяжні результати.
• Необхідність звернення до власної історії сприяла пробудженню національної самосвідомості українців Лівобережжя.
• У цей час видані перші етнографічні та історичні твори, що їх написали дослідники-аматори. Серед перших праць з історії України були «Літописна розповідь про Малоросію» О. Рігельмана, «Записки про Малоросію, її мешканців і твори» Я. Марковича, «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського.
• Першу збірку українських історичних пісень видав 1819 р. у Петербурзі князь Д. Цертелєв.
• Величезне значення для розвитку української мови мала переробка «Енеїди» Вергілія, що здійснив І. Котляревський. Він першим наважився написати й видати у 1798 р.ЗНО літературний твір українською народною мовою. Великий талант автора сприяв популяризації народної мови в освічених колах Лівобережжя.

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ЗНО

На Слобожанщині розгортання українського національного відродження пов’язане з відкриттям у 1805 р. Харківського університету.

Це був перший вищий навчальний і науковий заклад європейського типу на українських землях, підвладних Російській імперії.

Ініціатором його створення став слобідський дворянин, учений, громадський діяч і просвітитель Василь Каразін. Викладати у новоствореному університеті В. Каразін запросив найвідоміших тогочасних європейських учених. У перше десятиліття його діяльності тут працювали 29 професорів із Західної Європи. Вони ознайомлювали студентів із поширеними тоді в Європі суспільно-економічними та ідейно-політичними течіями.

• Зокрема, німецький професор Йоганн Шад викладав курс «Природного права». Він уперше з лекторської трибуни на українських землях виступив із критикою монархій, стверджуючи, що їх існування перешкоджає виникненню національних держав. Із випускників Харківського університету сформувалося нове покоління патріотів, яке наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. зайняло чільне місце в українському національному русі у Наддніпрянщині.

Так, результатом діяльності харківських романтиків став виданий 1831 р. з ініціативи І. Срезневського «Український альманах», де містилися народні пісні й твори, що написали харківські поети.

• Перетворенню Харківського університету на колиску нової української культури сприяла його видавнича діяльність. У друкарні університету виходили наукові праці, підручники, твори художньої літератури тощо. Університет сприяв випуску на Слобожанщині перших українських періодичних видань — газети «Харьковский еженедельник» (1812 р.) та журналу «Украинский вестник» (1816 р.). з кінця 20-х рр. до 1861 р. видання власних періодичних журналів у Наддніпрянщині було заборонено. Тому на сторінках останнього було вперше надруковано українською мовою твори П. Гулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ’яненка

• У 30–40-х рр. ХІХ ст. тривав розвиток українського національного руху в Наддніпрянщині.
• У 30-х рр. ХІХ ст. українські літературні гуртки виникли в імперській столиці — Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, багато прихильників серед місцевої еліти ознайомилися з українськими народними піснями. У 1831–1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. 1840 р. у Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря» ЗНО. В імперських салонах Україну уявляли земним раєм, доки не пролунало пристрасне слово Шевченка: «У тім раю я бачив пекло — там неволя». Велике значення мало те, що у Петербурзі 1841 р. письменник Євген Гребінка видав альманах «Ластівка», в якому вперше всі твори було написано українською мовою

• Відкриття в Києві університету Св. Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. ХІХ ст. сюди перемістився центр українського національно-культурного життя.
• Навколо університету згуртувалися молоді українські патріоти, серед яких були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак та інші.
• У 1845 р. посаду викладача університету отримав Т. Шевченко. На відміну від попередників, серед яких переважали дворяни, представники нової хвилі українського національного руху належали до різних соціальних верств.

Уособленням нового покоління українських діячів 40-х рр. стало Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

Історія братства пов’язана з появою в Київському університеті Миколи Костомарова. Він згуртував навколо себе молодь, захоплену ідеями романтизму.

На початку 1846 р. гурток перетворився на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Ініціаторами створення братства стали полтавський учитель В. Білозерський, державний службовець П. Гулак, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович. Товариство було назване на честь проповідників християнства серед слов’янських народів — братів Кирила і Мефодія

ЗНО

КОСТОМАРОВ ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА 1846-1847

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства тривала чотирнадцять місяців і припинилася через арешти його членів. Подальше слідство не виявило шкоди у діяльності товариства, але найбільше збентежили імперських урядовців програмні цілі товариства, викладені в його документах. За це, власне, братчиків і покарали.

• Кирило-мефодіївці провадили наукову діяльність, виступали з лекціями у навчальних закладах Києва, поширюючи завдяки цьому свої ідеї.
• Значну увагу приділяли вони просвітницькій діяльності, збирали кошти на відкриття народних шкіл, писали шкільні підручники.
• Зокрема, П. Куліш створив перший підручник з історії України «Повість про український народ» (1846 р.).

Пантелеймон Куліш ЗНО

• У палких суперечках між братчиками народжувалися програмні документи товариства. Одні наполягали на першочерговості знищення кріпацтва і визволенні з-під російської влади. Інші вважали головними християнські ідеали і створення спілки слов’янських народів або віддавали пріоритет ідеї національного визволення. Ці погляди відображені у «Книзі буття українського народу» й «Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», що написав лідер братчиків Микола Костомаров . Викладена в документах товариства програма перебудови суспільного життя була спробою поєднати національну, християнську і соціальні ідеї.

https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-9-class-2017-sorochinska/6.php

​

Головними засобами для досягнення своєї мети братчики вважали поширення освіти серед народу та мирну проповідь. Неморальні засоби для здійснення своїх планів, такі, як визвольні війни та соціальні революції, вони рішуче засуджували.

• У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова членів товариства заарештували. Слідство у справі братчиків тривало в Петербурзі впродовж трьох місяців. Про його результати шеф жандармів граф Орлов доповів імператорові таке: «Товариство св. Кирила і Мефодія було не більше ніж ученою маячнею трьох молодиків. Його засновники М. Гулак, В. Білозерський і М. Костомаров не були спроможними ні залучити до товариства військових чи народ, ні стати причиною повстання». Братчики зазнали порівняно незначних покарань. Разом із братчиками покарали і Т. Шевченка. На його долю випали найбільші переслідування. Тараса Шевченка відіслали у солдати окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати і малювати. Проте суворість покарання поета була спричинена не належністю до товариства, зазначав граф Орлов, а тим, що «за бунтівним духом і зухвалістю, які не мають межі, він повинен бути визнаним одним із головних злочинців».

«Караюсь, мучуся, але не каюсь...»

МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА. САМЕ ТУТ ПОЧАЛАСЯ ЗАСЛАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА. 

ПЕРШУ НІЧ ПОЕТ ПРОВІВ НА ГОЛІЙ ПІДЛОЗІ ОРЕНБУРГСЬКОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ

https://day.kyiv.ua/ru/article/ukraina-incognita/karayus-muchusya-ale-ne-kayus

​

Покарання братчиків не відштовхнуло їхніх наступників від боротьби за українську справу. Навпаки, ореол мучеництва, який закріпився за ними, зробив цю боротьбу привабливішою для українських патріотів наступних поколінь

Пропозиції графа О. Орлова імператорові стосовно характеру імперської політики у Наддніпрянщині після ліквідації Кирило-Мефодіївського товариства

• «Правительство... не может допустить... и мыслей украинофилов о восстановлении народности их родины, ибо это поведёт малороссиян, а за ними и другие подвластные народы к желанию существовать самобытно. Для предупреждения вреда в этом случае надлежит действовать общими мерами, не отыскивая, кого бы обвинить или наказать... Ещё более надлежит быть осторожными по отношению к Малороссии. Хотя там от молодых украинофилов, подобных Шевченке и Кулишу, быть может, обращаются идеи об отдельном существовании даже между людьми более степенными, нежели сами украинофилы, но строгие меры сделают для них ещё дороже запрещённые мысли и могут малороссиян, доселе покорных, поставить в то раздражённое против нашего правительства положение, в коем находится, особенно после мятежа, царство Польское». I
• 1. Чому імперія вважала прагнення українофілів відновити свою народність небезпечними?
• 2. Імперська верхівка офіційно проголошувала, що малоросіяни є частиною великоросійського народу. Чи розуміла вона, що це — окремий, підкорений силою, народ? Якщо так, то наведіть відповідні свідчення

• Опрацювати параграф 8,
• Вивчити дати та визначення