Дорожньо-транспортний травматизм: причини, ознаки, домедична допомога

презентація

сестри медичної

Жаданової Наталі Сергіївни

​

Пошкодження при дорожньо-транспортних пригодах мають індивідуальні особливості, пов'язані з видом транспортного засобу, швидкістю руху, зоною зіткнення автомобіля, віком потерпілого тощо. �При наїздах автомобілів на пішоходів виникають одночасно переломи нижніх кінцівок, тазу і черепно- мозкові травми. При зіткненні і перекиданні транспортних засобів важкість ушкодження, в основному, визначається використанням водієм і пасажирами ременів безпеки.

При їх використанні ушкодження в 93% випадків бувають легкими, якщо ж вони не використовуються – то ступінь важкості ушкодження залежить від швидкості руху транспортного засобу і місця, яке займав потерпілий в салоні.

Перекидання транспортних засобів небезпечні пошкодженнями хребта, переважно на двох рівнях – шийному та поперековому рівнях.

У мотоциклістів при ДТП частіше всього бувають травми черепа, нижніх кінцівок і тазу.

За даними ВООЗ біля 30% осіб, які загинули при ДТП, могли б бути врятовані, якби їм протягом першої години вірно надали першу допомогу. Надання допомоги протягом перших 10 хвилин з моменту травми знижує смертність на 50%.

При наданні першої допомоги свої дії слід спланувати таким чином:

• – винести потерпілого з небезпечного місця;
• – швидко оцінити стан потерпілого, намітити послідовність і об'єм допомоги;
• – при відсутності дихання і серцевої діяльності негайно приступити до проведення реанімаційних заходів (штучне дихання – 8-12 разів, закритий масаж серця – 60 разів за хвилину);
• – зупинити кровотечу;
• – захистити рану від забруднення;
• – провести протишокові заходи;
• – здійснити транспортну іммобілізацію;
• – забезпечити термінову і оптимальну доставку потерпілого в лікувальний заклад.

У випадку ДТП у місті, де прибуття машини швидкої медичної допомоги очікується протягом 20-30 хвилин, немає потреби витягати потерпілих з автомобіля, якщо вони при свідомості, не стиснені деформованими частинами автомобіля і не потребують реанімаційних заходів або зупинки кровотечі. Якщо ж в автомобілі відчувається запах горілої електропроводки або розлитого бензину, потерпілих потрібно негайно перенести в безпечне місце.

Найбільш типові ушкодження при ДТП

• Серед травм, що виникають внаслідок ДТП, найчастіше зустрічаються черепно-мозкові, травми грудної клітки і органів грудної порожнини, живота і органів черевної порожнини, переломи хребта та трубчастих кісток.
• Найбільшу небезпеку при травмах голови становлять ушкодження головного мозку (струс, ушиб, стиснення) і кісток черепу. При струсі мозку характерні втрата свідомості, ретроградна амнезія (втрата пам'яті на події, що безпосередньо передували травмі), головні болі, головокружіння, нудота, блювання, сповільнення пульсу, підвищення артеріального тиску. При ушибі і стисненні мозку з'являються ще й симптоми вогнищевого ураження: порушення мови, чутливості, рухів. При більш важких травмах можливий перелом кісток черепу. Ушкодження мозку при цьому може бути не лише від удару, а й від заглиблення відламків кісток і крові, яка виливається (стиснення гематомою). Особливу небезпеку становлять відкриті переломи кісток мозкового відділу черепу, які супроводяться витіканням з рани спинномозкової рідини та мозкової речовини. При переломі основи черепу в ділянці повік з'являються синці, кровотеча і витікання спинномозкової рідини з носа і вух.
• Допомога зводиться до застосування холоду до голови, профілактики аспірації блювотних мас, щадного транспортування в лікувальний заклад. При відкритій травмі голови – ще й зупинка кровотечі, накладання асептичної пов'язки на рану, а при переломах основи черепу – на вуха.

• Серед травм грудної клітки найчастіше зустрічаються ушиб, стиснення грудної клітки, переломи ребер і грудини, ушкодження легенів.
• Стиснення грудної клітки – важкий вид травм, що виникає при дії на грудну клітку двох зустрічних сил.
• Ознаки: синюшне забарвлення шкіри обличчя, шиї та верхньої частини грудної клітки з краплинними крововиливами, задишка, прискорення пульсу.
• Допомога: звільнення грудної клітки від стиснення, знеболення, спокій.
• Переломи ребер і грудини виникають при прямій травмуючій дії великої сили.
• Ознаки: різкі болі в місці перелому, що посилюються при диханні, кашлі, зміні положення тіла.
• При наданні допомоги важливо провести іммобілізацію в момент глибокого видиху шляхом накладання на грудну клітку тугої пов'язки широким бинтом, рушником, простирадлом.

Проникаючі поранення грудної клітки, як і ускладнені переломи ребер, надзвичайно небезпечні тим, що при них можуть ушкоджуватись міжреберні судини, плевра, аорта, серце, легені, поранення яких ведуть до важкої внутрішньої кровотечі, плевро-пульмонального шоку, відкритого пневмотораксу і швидкої смерті. Пневмоторакс виникає при попаданні в плевральну порожнину повітря, що призводить до спадання легені, зміщення серця і розвитку серцево-легеневої недостатності.��Допомога: накладання герметизуючої асептичної пов'язки на рану, проведення протишокових заходів, транспортування потерпілого в напівсидячому положенні.

• Травматичні ушкодження живота поділяються на закриті і відкриті. Закриті травми в 30% випадків супроводяться розривами селезінки, печінки, кишечнику. Ведучими в клінічній картині розриву печінки є поєднання ознак шоку і внутрішньої кровотечі. Хворі бліді, збуджені, скаржаться на болі в правому підребер'ї, відмічається частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску.
• Ушкодження селезінки виникає при ударах в живіт. Потерпілі скаржаться на болі в лівій половині живота, які віддають в ліве плече; дихання поверхневе, оскільки глибокий вдих посилює болі; положення потерпілого вимушене, на лівому боці з приведеними до живота ногами. Мають місце ознаки внутрішньої кровотечі, живіт напружений в лівій половині, різко болючий.
• Тупа травма живота часто супроводиться розривами шлунку, дванадцятипалої, тонкої і товстої кишок. В клінічній картині домінують спершу симптоми больового шоку і внутрішньої кровотечі, а потім – подразнення очеревини. З'являються різкі болі по всьому животу, гикавка, блювання, затримка газів і стільця, в здуття живота, напруження і болючість передньої стінки живота, посилення болю при раптовому відніманні рук від живота Потерпілих з підозрою на ушкодження органів черевної порожнини необхідно терміново доставити в хірургічне відділення для оперативного лікування. Транспортувати таких хворих потрібно на носилках в положенні лежачи з підігнутими ногами, застосувавши до живота холод.
• Відкриті ушкодження органів черевної порожнини виникають при колото- різаних або вогнепальних ранах живота. Допомога полягає у накладанні асептичної пов'язки на рану, але вправляти випавші органи не можна.

Нерідко зустрічаються ушкодження кісток тазу у вигляді двосторонніх переломів кісток з одночасним ушкодженням тазових органів (сечовипускного каналу, сечового міхура, прямої кишки, сечоводів, матки). Вони, як правило, супроводяться важким шоком і утворенням великих заочеревинних гематом (витікання крові сягає 2-3 л).

Допомога: зупинка кровотечі і накладання асептичної пов'язки (при відкритих переломах); протишокові заходи; транспортна іммобілізація в положенні “жаби” (потерпілого кладуть на твердий щит із зігнутими в колінах та помірно розведеними ногами).

​

Переломи хребта – надзвичайно важка травма. Її ознаки – деформація хребта, сильний біль в спині, що посилюється при найменшому русі. Найбільша небезпека при переломі хребта – це ушкодження спинного мозку (розрив,�стиснення), яке супроводиться розладами чутливості, рухів, функції тазових органів.��Головним при наданні допомоги є здійснення надійної іммобілізації з метою недопущення стиснення чи розриву спинного мозку. При ушкодженні грудного чи поперекового відділів хребта потерпілих транспортують на носилках вниз животом або на спині, підклавши при цьому дерев'яний щит.