ЛІВОБЕРЕЖНА ТА СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

ПІВДЕННА УКРАЇНА

У 1734 р. царський уряд дозволив козакам заснувати Нову Січ на р. Підпільна, тому що прагнув

​

А мати додатковий важіль впливу на Річ Посполиту.

Б залучити козаків до придушення селянських виступів.

В використати козаків у новій російсько-турецькій війні.

Г налагодити союзницькі стосунки із Кримським ханством.

Що є свідченням обмеження царською владою автономії України в першій половині XVIII ст.?

А поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну

Б переформування козацьких полків на регулярні кінні полки російської армії

В остаточна ліквідація російськими військами Запорозької Січі

Г утворення Першої Малоросійської колегії

У якому історичному документі закріплено такі положення: «...Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом... щоб із тими всіма генеральними особами мають радитися гетьман і його наступники про ...всілякі справи, нічого без їхнього дозволу й поради не починати... У гетьманській резиденції тричі на рік має збиратися генеральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. Між Радами Україною правитиме гетьман з генеральною старшиною»?

А «Березневі статті» Б.Хмельницького

Б «Решетилівські статті» І. Скоропадського

В «Рішительні пункти» Д. Апостола

Г «Конституція» П. Орлика

Чи правильне твердження?

У квітні 1722 р. Петро І своїм указом:

*Ліквідував посаду гетьмана, а для управління Гетьманщиною створив Малоросійський приказ на чолі з П. Рум’янцевим.

*Створив Малоросійську колегію для нагляду за виборами гетьмана П. Полуботка.

Який орган здійснював управління Гетьманщиною після гетьманування Данила Апостола?

А Малоросійський приказ

Б Перша Малоросійська колегія

В Друга Малоросійська колегія

Г Правління гетьманського уряду

Який гетьман сприяв поверненню запорозьких козаків із татарських володінь у 1734 р.?

А П. Орлик

Б Д. Апостол

В К. Розумовський

Г І. Скоропадський

Останнім гетьманом, що уклав договірні статті з московським царем, був:

А С. Палій

Б П. Полуботок

В І. Скоропадський

Г І. Мазепа

План уроку

1. Кирило Розумовський
2. Ліквідація Гетьманщини
3. Слобожанщина у другий половині 18 ст.
4. Південна Україна
5. Останній кошовий отаман Війська Запорозького

За часи царювання російської імператриці Єлизавети (1741 — 1762), її фаворит Олексій Розумовський, переконав її розпустити Правління гетьманського уряду й відновити гетьманську владу. Молодший брат Олексія Розумовського Кирило Розумовський був «обраний» гетьманом за наказом Єлизавети у 1750 р.

Відновлення гетьманства в 1750 р. було спричинене:

• Позицією старшини, яка наполегливо домагалася відновлення гетьманства від імператорського двору.
• Наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв'язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині.
• Загрозою війни проти Пруссії та ймовірною необхідністю використати у разі такої війни військовий потенціал Гетьманщини.
• Потребою відновити економічно-стратегічний потенціал України з метою використання його у майбутніх війнах проти Туреччини.

​

Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка Олексія Розумовського - Кирила. Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р.

Царським указом від 5 червня 1750 р. Єлизавета затвердила Кирила Розумовського на гетьманському уряді.

13 березня 1751 р., перебуваючи в Петербурзі, Кирило Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав із рук Єлизавети гетьманську булаву та інші клейноди.

Лише в середині липня 1751 р. новообраний гетьман прибув до Глухова.

Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив Кирила Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з'явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу.

• Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів.
• У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини Розумовський дістав категоричну відмову.
• Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини.

Ставши гетьманом, Кирило Розумовський

• домігся підпорядкування собі Запорожжя, а згодом Києва.
• Він дістав право самостійно призначати полковників та роздавати землі.
• Відновив традицію скликання старшинських рад, які набули значення станово-представницького органу.
• Почалося відновлення Батурина, який знову став гетьманською резиденцією.

Найрішучіші заходи Кирила Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, випали на 60-ті рр. XVIII ст.

• Першим зазнало реформування судочинство. 
• Зведення законів повернули до Гетьманщини на доопрацювання.
• Універсалами 1763 р. гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Генерального суду.
• Крім того, передбачалося створення нових судових установ. На території кожного полку запроваджувалося по два земських та два підкоморських суди.
• Створювалися також гродські суди. На виконання універсалів Розумовського у містах із кола значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних.

Україну пропонувалося поділити на 20 судових повітів.

• Водночас Кирило Розумовський вдався до спроб установити спадкове гетьманство. На Старшинській раді, скликаній наприкінці 1763 р., було схвалено 23 пункти, які лягли в основу чолобитної на ім'я імператриці з проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських.
• Реформаторські заходи Кирила Розумовського не обминули й армію: полки перетворилися на регулярні. Усі козаки відтепер мали однакове озброєння (рушниця, шабля, спис) та уніформу — синій мундир із червоним коміром, білі штани й різнокольорові шапки
• Великі задуми виношував гетьман стосовно культури й освіти. В усіх полках відкривалися школи для навчання козацьких дітей. Гетьман також мав намір відкрити університети в Києві та Батурині. Передусім була оновлена Києво-Могилянська академія.

«Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Рум’янцеву...»

Така активність гетьмана не сподобалась імператриці Катерині ІІ.

Вона була готова віддати гетьмана під суд. Урешті-решт, вона запропонувала йому добровільно зректися булави, що він і зробив.

10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ГЕТЬМАНЩИНИ

• Гетьманщина проіснувала 115 років, відіграла важливу роль в історії і державотворчих змаганнях українського народу.
• Створення власної державності захистило український народ від асиміляції, соціальної експлуатації і національно-релігійних утисків із боку польської влади.
• Створення Гетьманщини стало складовою загальноєвропейських процесів творення національних держав, які розгорнулися в Нові часи.
• Незважаючи на контроль з боку російської влади та втручання у внутрішні справи, управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалася самими українцями, яким належали ключові позиції в судочинстві, фінансах та армії.
• Гетьманщина забезпечила умови для остаточного становлення українського народу, створила можливості для розвитку його мови і культури.
• Історична спадщина Української козацької держави надихала майбутні покоління борців за визволення України. Із нащадків козацької старшини вийшло багато українських діячів, що розгорнули національно-визвольну боротьбу в наступні роки, поєднуючи історичні традиції з новими західноєвропейськими ідеями.

Друга Малоросійська колегія (1764-1786)

Колегія складалася з чотирьох російських чиновників і чотирьох генеральних старшин.

Основне завдання колегії полягало в ліквідації українських державних інституцій та утворенні замість них російських. Протягом 1765—1768 рр. колегія підпорядкувала собі всі центральні установи Гетьманщини.

У секретній інструкції П. Рум'янцеву щодо управлінням краєм Катерина ІІ рекомендувала:

• знищити всі залишки української автономії;
• закріпачити селян;
• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;
• усіляко збільшувати збір податків.

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії.

За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

​

1764 — створення Малоросійської губернії

1765—1767 рр. — проведено Генеральний опис Малоросії

1781 — ліквідація сотенно-полкового устрою Гетьманщини — скасовано українські козацькі полки

1781—1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, поділ на намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське)

1783 — замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком

1783 — остаточно покріпачено українських селян Лівобережжя

1785 — на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»

1786 — проведено секуляризацію монастирських маєтків

• відправлення до Санкт-Петербурга прапорів України, гетьманських клейнодів, військових печаток

Що було характерним для процесу колонізації Слобідської України в другій половині XVII ст.?

А початок заселення території Дикого Поля українськими селянами-втікачами з Правобережної України та запорозькими козаками

Б активізація переселенського руху, основою якого були селяни та міщани Лівобережної України, які рятувалися від утисків польської шляхти

В нова хвиля переселенців із Правобережної та Лівобережної України пов’язана зі складними суспільно-політичними обставинами доби Руїни

Г обмеження переселенського руху з Правобережної України владою Московського царства у зв’язку з ускладненням відносин із Річчю Посполитою

У якій частині українських земель у другій половині ХVІІ ст. не існувало вищої виборної козацької посади?

А Правобережжі

Б Лівобережжі

В Запорожжі

Г Слобожанщині

Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський — це козацькі полки…

Скасування козацького устрою на Слобожанщині. Ліквідація залишків автономного устрою Гетьманщини

Уряд Російської імперії провів у 1763—1765 рр. адміністративну та військову реформи, націлені на ліквідацію автономії слобідських козацьких полків.

У наслідку реформи на території Слобідської України почали діяти російські державні установи, а козацькі полки було реформовано у регулярні гусарські. На території слобідських полків було утворено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

• У серпні 1765 р. Катерина ІІ видала указ про скасування полкового устрою й утворення Слобідсько-Української губернії.
• Замість п’яти козацьких полків було сформовано п’ять гусарських.
• Місцеві козаки були позбавлені прав і привілеїв й перетворювалися на «військових обивателів».

​

У 1780 р. замість Слобідсько-Української губернії утворюється Харківське намісництво.

​

• У вересні 1781 р. скасовується полковий адміністративно-територіальний поділ і Гетьманщина, яка перетворюється у Малоросійське генерал-губернаторство в складі трьох губерній (намісництв) — Київської, Чернігівської та Новгород­Сіверської.
• У губернських центрах і повітових містах створюються російські адміністративні та судові установи.
• У травні 1783 р. було прийнято указ про остаточне прикріплення селян до місць їхнього проживання. Цим самим було узаконене кріпосне право на Лівобережжі та Слобожанщині.

Коли і чому було зруйновано Чортомлицьку Січ?

1734 р. на р. Підпільній козаки збудували Підпільненську (Нову) Січ-фортецю, яка стала адміністративним центром усього Запорожжя.

Землі Запорожжя поділялися на паланки - окремі території, кожна з яких мала свій герб та печатку.

В адміністративному центрі паланки, який, як і Січ, мав укріплення, проживала паланкова старшина, розміщувались козацька залога, суд, церкви, ремісничі майстерні.

Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (1734—1775 рр.).

• Навколо Січі розташовувалися землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти (пізніше їхня кількість зросла до восьми)
• Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.
• Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків.
• Зимівник, що був своєрідним хутором, являв собою головну форму землеволодіння на Запоріжжі.
• Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітувати.
• Вища військова або кошова старшина обиралася один раз на рік на Загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня.
• До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів.
• Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожний козак, який мав певне майно та був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

Причини ліквідації Запорозької Січі російським урядом, викладені в маніфесті

імператриці Катерини II від 3 серпня 1775 р.

​

«Проступки і непослух, проявлені цими козаками в непокорі нашим височайшим повелінням

— образа нашої імператорської величності

— вони стали приймати без розбору у своє поганоє товариство людей всякого наброду, всякої мови, всякої віри

— привласнювали землі, які ми придбали в останню війну, і свавільно будували на них свої зимівники

— заводячи власне хліборобство, розторгали вони тим самим основи залежності від престолу нашого

— помишляли, звичайно, створити із себе посеред вітчизни область цілком незалежну, під власним своїм шаленим управлінням

— соціально-політичний устрій Січі був протиприродним і суперечив державному ладові імперії…»

Після завершення російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал П. Текелій несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво.

Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не викликало жодної підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар вчорашні союзники сьогодні збираються знищити Січ.

4 червня російські війська непомітно зняли вартових та оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелія козаки зустріли з обуренням. Вони хотіли дати бій противникам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина переконала козаків не чинити опору. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі гарнізон із 2 тис. козаків склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалося роздавання земель царським вельможам.

Текелій Петро

Остання рада на Січі

Петро Іванович Калнишевський — Кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765–1775)

Січова ікона "Покров Богородиці" із зображенням останнього кошового Петра Калнишевського

Українське козацтво після ліквідації Запорізької Січі розійшлося різними країнами

Історичне значення Запорозької Січі

​

· Із ліквідацією Запорозької Січі, що проіснувала 219 років, завершилася козацька доба в історії України

· Упродовж подальшого свого існування український народ зберігає історичну пам’ять про Запорозьку Січ

· Запорозькі козаки уславили себе героїчною боротьбою проти чужоземних загарбників і захистом південних рубежів України

· Запорожці завжди були з українським народом і в період національно-визвольних рухів ділили разом із ним радість перемог і гіркоту поразок

· Запорозьке козацтво виявило надзвичайну сміливість і оригінальні творчі здібності в організації військової справи, відстоюванні нових форм соціального, політичного та економічного буття, у створенні своєрідної культури

Останні десятиліття 18 ст. були часом інтенсивної колонізації Півдня України й появи нових міст.

Так, на місці фортеці, закладеної в середині століття, виникло місто Єлисаветград (нині Кіровоград; щодо його первісної та сучасної назви точаться суперечки), від 70-х рр. сягає розбудова Олександрівська (нині Запоріжжя), Катеринослава (сучасний Дніпропетровськ).

Протягом 70-90 рр. на узбережжі Чорного й Азовського морів розбудовують міста-порти Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріуполь.

 «Міський майдан у Херсоні»

Місто Миколаїв. 1799

• У 1783 р. Катерина II видала маніфест «Про прийняття півострова Кримського, острова Тамані і всієї Кубанської сторони під Російську державу». Останній хан Шагін-Герей зрікся престолу, Кримське ханство було ліквідоване й назавжди зникло з карти.
• У 1784 Крим став частиною Таврійської області з центром у Сімферополі. У Севастополі почалося створення Чорноморського флоту Російської імперії.
• Після Російсько-турецької війни 1787—1791 російська анексія Криму записана в Ясському мирному договорі, яким за Російською імперією закріплювалось все окуповане нею північне Причорномор'я.
• Указом Павла I від 12 грудня 1796 Таврійська область скасована, територія, розділена на 2 повіти — Акмечетський та Перекопьский, приєднані до Новоросійської губернії.
• У 1802 створено Таврійську губернію, яка проіснувала аж до Громадянської війни 1917 року.