���В.О. Сухомлинський�«МЕНІ ЗАХОТІЛОСЯ ДОДОМУ»�

Підготували: �асистент

вихователя � Лучка Т.М., вихователь Федорова С.Г.

У дитинстві мама возила мене до бабусі.

Який там ліс, які озера чисті й тихі, які луги зелені!

Вийдеш на високий берег річ­ки — і видно далеко-далеко. А скільки кольорів у лугах...

Мама говорить: «Відпочивай тут усе літо». А мені вже через тиждень хочеться додому.

Спочатку не дуже, а потім так хочеться, що якби крила — полетіла б через луги, ліси, озера.

І чому це додому так хочеться? Адже немає у нас ні річки ве­ликої, ні лісу тінистого, ні озер чистих, ні лугів широких. Степ, горби, сади вишневі, ставок маленький — а хочеться швидше додому.

Напевно, тому так тягне додому, що тут я народилася, тут почалося моє дитинство, тут я вперше побачила ясне сонце і синє небо, почула спів птахів і вимовила перше слово...

Я читала, що є країни, де вічне літо, вічно квітнуть квіти, росте трава.

Але хай вони живуть собі, ті прекрасні країни, зі своїм вічним літом, а я ні на що не проміняю своєї з осінньою мрякою, білою завірюхою, співучою весною і гарячим літом. Тому що найдорожче для людини — це Батьківщина.