Концептуальні засади реформу-
вання історичної освіти в сис-
темі Нової української школи
Андрій Вівчар- консультант ТКМЦНОІМ
Нормативно-правові акти
Переосмислення громадянської та історичної освітньої галузі в умовах війни та кризи демократії. Реалізація цілей освітньої галузі нині відбувається в складних умовах світової кризи демократії й широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Громадянська та історична освіта має допомагати учнівству формувати власну суб’єктність, довіру до своїх співгромадян і здатність діяти в умовах збройної й інформаційної війни.
Натепер викладання історії є полем, де формуються ідентичності, світогляд і стійкість. В умовах війни та глобальної турбулентності історична освіта відіграє ключову роль у зміцненні громадянської позиції, критичного мислення та національної суб’єктності. Фокус у викладанні предметів галузі має зміщуватися з нагромадження фактів на розвиток аналітичних, порівняльних і рефлексивних
умінь.
Актуальні виклики, які має враховувати вчитель/вчителька історії сьогодні:
● Інформаційна війна: учні й учениці щодня стикаються з
історичними маніпуляціями — меми, тіктоки, псевдонаукові «розвінчування
міфів». Росія активно використовує всі можливі канали для впливу на їхнє
світосприйняття й політичну позицію. Завдання школи — навчити відрізняти
факти від інтерпретацій.
● Війна пам’ятей: наративи про минуле стали інструментами сучасної
політики. Українська історія потребує переосмислення поза колоніальними
схемами та імперськими рамками.
● Переосмислення ролі України у світовій історії: підсилюється
запит на україноцентричний підхід, який дозволяє побачити глобальні процеси
з власної перспективи.
● Переобтяження фактами та виснаження учнівства: варто
фокусуватися не на всеохопному знанні, а на формуванні аналітичних,
порівняльних, рефлексивних умінь.
Надважливим завданням у викладанні предметів громадянської та
історичної галузі залишається викорінення радянських і пострадянських
історичних наративів, фальсифікації та міфологізації історії.
Актуальні для викладання історії ключові моменти:
● Неприпустимо змішувати поняття «Русь» і «Росія», називати русів
«росіянами» за багато століть до виникнення російської держави.
● Серед науковців змінилися погляди на добу князювання Володимира
і Ярослава як початок києворуської історії й час від кінця XI до середини XIII ст.
Цей проміжок часу був періодом зрілої києворуської держави Русі-України.
● Важливим є усвідомлення глибини й важливості зв’язків Русі з
нашою сучасністю, розуміння її місця в тогочасному світі як важливого суб’єкта
європейського історичного процесу та одного з його культурних осередків.
● Середньовічне минуле України має висвітлюватися як сукупність
історій всіх народів, які проживали на сучасних українських теренах, з
особливою увагою до джерел формування кримськотатарського та інших
народів, для яких Україна є історичною батьківщиною.
● Під час вивчення європейського середньовіччя й ранньомодерного
періоду важливо системно простежувати взаємозв’язки між Україною та іншими
державами — через міжнародну торгівлю, війни, династичні союзи, культурний
обмін, а також долі історичних діячів.
● Історія України має розглядатися як складник світового історичного процесу. Учні / учениці мають усвідомлювати, що українські події, постаті і явища не існували у вакуумі, а були частиною ширших глобальних і регіональних тенденцій.
● Історія України XVI–XVIII ст. була невіддільною частиною європейської цивілізації, глибоко інтегрованою в загальноєвропейські процеси. Цей період сьогодні розглядається в контексті ранньомодерної історії Європи, коли формувались основи сучасних національних ідентичностей та закладались фундаменти модерних держав.
● Вирішальну роль у долі українських земель відіграла Люблінська унія 1569 р. Сучасний погляд на цю подію передбачає не лише традиційне сприйняття її як польської експансії, але й розуміння складних процесів формування спільної української ідентичності внаслідок входження більшості українських територій до складу однієї держави – Речі Посполитої. Берестейська унія 1596 р. розглядається в сучасному контексті як складне явище релігійної та політичної історії. Утворення унійної церкви стало не лише відповіддю на кризу
православ’я та проявом Контрреформації в Речі Посполитій, але й важливим
чинником європейської інтеграції українського суспільства, що зберігало при
цьому свою культурну ідентичність.
● Виникнення українського козацтва – окремого стану українського суспільства наприкінці XV ст. сьогодні маємо розглядати як формування унікального соціально-політичного феномену, що не мав прямих аналогів у європейській історії.
Сприяти підвищенню рівня довіри до держави та суспільства в умовах постійних російських інформаційно-психологічних операцій.
Виявляти та розвінчувати міфи та стереотипи, наприклад, міф про те, що демократія не працює та уявлення про «сильну руку» як єдиний спосіб дій; переконання, що звичайний громадянин «ні на що не впливає і нічого не вирішує».
Виявляти ознаки авторитарних режимів, аналізувати слабкості сучасних демократій. Аргументовано дискутувати про кризу демократії у світі, популізм, маніпуляції, наслідки інформаційних атак.
Досліджувати особливості української демократичної системи, що розвивається в умовах війни, аналізувати конфлікти між свободою, безпекою і справедливістю, а також усвідомлювати ризики, які несуть «прості рішення» в складних системах.
Створювати ситуації-дослідження, де учнівство може усвідомити себе частиною національної політичної спільноти, формувати бажання впливати й змінювати політичну систему на краще.
Зазначені орієнтири можливо реалізувати через такі підходи до викладання історії та громадянської освіти:
1. Акцент на мікроісторії поряд з макроісторією. Завдяки поєднанню мікроісторії з макроісторією є змога пропонувати учнівству дивитися на історичні процеси не лише як на сукупність дій абстрактних «держав» чи «народів», а й крізь призму долі конкретних людей, родин чи невеликих громад. Такий підхід підсилює емоційний зв’язок з історією, робить її ближчою та зрозумілішою.
2. Акцент на персональній відповідальності. Відповідно до цього підходу під час навчання акцент робиться на тому, що рішення, дії та впливи різних людей мали й мають вплив на історичні події. Таким чином формується ідея, що кожна людина є суб’єктом, впливає своїми діями або бездіяльністю на перебіг подій і несе відповідальність за власні вчинки й наслідки цих вчинків.
3. Акцент на критичному ставленні до історії. Завдяки реалізації цього підходу є змога розглядати контроверсійні теми минулого й сучасності, уникати надмірної ідеалізації та поверхових оцінок, пропонуючи об’єктивний і збалансований погляд на минуле.
4. Акцент на солідарності та силі спільнот. Цей підхід підкреслює важливість здатності представників і представниць спільнот, зокрема й українства, об’єднуватися навколо спільного. Варто звертати увагу на чинники, які формують солідарність і довіру, зокрема на традиції громадського самоврядування: від віча, сеймиків, козацьких рад і братств до майданів, волонтерських ініціатив і діяльності громадських організацій. Українці й українки здатні довіряти одне одному, організовуватися в спільноти й разом впливати на розвиток держави.
Поточний стан і виклики освітньої галузі
Принципи, які необхідно реалізувати в громадянській та історичній галузі:
Принцип 1. Упровадження в змісті галузі наскрізних історичних наративів. Затвердження Концептуальних засад реформування історичної освіти відкрило можливість викладання історії в закладах загальної середньої освіти як за традиційним, хронологічним, принципом, так і за тематичним та концентричним.
Наратив 1: Тяглість української ідеї. Цей історичний наратив демонструє безперервний розвиток української національної ідентичності, державницьких прагнень і культурних традицій від середньовіччя до сучасності, підкреслюючи, що українці неодноразово відстоювали право на власну ідентичність і державність.
Переваги розгортання наративу в курсі історії:
Учнівство вчиться бачити історичну глибину: розкриває для себе багатовіковий шлях розвитку української державності, що демонструє тяглість політичної та культурної традиції.
Учнівство формує почуття належності до безперервного ланцюга української історії, що посилює гордість і відповідальність за національну спадщину.
Учнівство вчиться розуміти контекст: бачить історичну тяглість як пояснення сучасного стану української держави не як випадкового збігу обставин, а як підсумок тривалих зусиль попередніх поколінь.
Наратив 2: Єдність як запорука успіху. Цей історичний наратив демонструє, що найвизначніші досягнення України стали можливими завдяки консолідації різних соціальних верств, етносів, політичних сил, тоді як роз’єднаність призводила до невдач і втрат.
Наратив 3: Багатовимірність українського історичного досвіду, Україна як європейський суб’єкт. Цей історичний наратив розкриває участь українців у європейських політичних, культурних, освітніх та економічних процесах упродовж століть. Він демонструє, що українці здавна активно брали участь у розвитку Європи, а сучасна євроінтеграція є продовженням цього історичного шляху.
Переваги наративу:
Учнівство долає комплекси меншовартості: усвідомлює, що українська історія багата на наукові, культурні та економічні досягнення, технічні винаходи.
Учнівство формує національну гідність: під час дослідження різноманітності досягнень українського суспільства пишається власною історією та культурною спадщиною.
Учнівство вчиться реалістично дивитися на суспільний розвиток: розширює світогляд через відомості про промислові центри, університети, мистецькі школи та готується до розуміння складних соціально-економічних процесів сучасності.
Принцип 2. Удосконалення якості експертизи модельних навчальних програм та організація навчання нових і чинних авторських колективів. Одним із викликів, який системно впливає на зміст громадянської та історичної освіти, є відсутність регулярного цілісного оновлення модельних навчальних програм та відсутність нових авторських колективів, які були б готові створювати модельні навчальні програми. Окрім цього, учительство зазначає, що зміст чинних програм є суттєво перевантажений і не завжди відповідає концепції НУШ. Хоча всі модельні навчальні програми проходять процедуру експертизи та формально узгоджуються з вимогами стандарту, на практиці підходи в них можуть суттєво відрізнятися. Цей виклик пов’язаний із тим, що експертне середовище і педагогічна спільнота поступово адаптуються до парадигми Нової української школи, що потребує переосмислення звичних практик і уявлень про навчальний зміст і методики роботи з учнівством. Тому у виборі програм досі переважають більш традиційні рішення, які не завжди дають змогу в повному обсязі реалізувати потенціал державних стандартів та відповісти на сучасні виклики.
Принцип 3. Покращення якості підручників та навчально-методичних матеріалів.
В Україні діє доволі централізована система забезпечення учасників та учасниць освітнього процесу підручниками. Попри те, що педагогічні працівники мають формальне право обирати підручники, з якими працюватимуть упродовж п’яти років, реальна доступність обраних видань залежить від результатів вибору на загальнонаціональному рівні.
Тематика, джерела й завдання в підручниках мають бути безпосередньо пов’язані з тими результатами державного стандарту, яких учнівство має досягти у відповідному циклі навчання.
Завдання в підручнику мають активізувати мислення, формувати компетентності, а не лише перевіряти запам’ятовування фактів. Завдання у навчальних матеріалах для громадянської освіти мають сприяти реалізації партисипативного принципу вивчення, максимально практично орієнтовані, сприяти розумінню викликів, які стояли перед будь-яким суспільством у минулому та тепер. Серед завдань мають бути й такі, що стосуються реального життя учнівства, локальних ситуацій, політичних подій у державі, світі та демократичних практик у громаді.
У підручниках має бути представлена система завдань, що поступово ускладнюється, із чітким переходом від запам’ятовування фактології до проблемних питань. Завдання типу «поясни», «порівняй», запитання на зразок «що було б, якби», «чому інші можуть думати інакше» тощо мають бути основою.
Підручник має містити різноманітні джерела — текстові, візуальні. Графіки, схеми, карти, статистика, візуальні елементи — усе має бути не ілюстрацією до тексту, а працювати на формування компетентностей. Візуальні елементи мають бути якісними, достатнього розміру, придатними до аналітичної роботи.
Варто переглянути концепцію сучасного підручника як лише друкованої книги з канонічним змістом. Цифрові додатки до підручників мають бути уніфіковані, інтегровані в логіку курсу, відповідати освітнім результатам і завдання. Має бути упроваджена окрема модель цифрового супроводу підручника й критерії його оцінки.
Щодо виклику організації та доставки підручників можливе рішення у зміні фінансової моделі — перейти від фінансування державою друку видавництвами до передачі коштів громадам, аби вчителі / учительки могли вільно купувати й використовувати різноманітні рекомендовані експертними комісіями навчальні матеріали, підручники, зошити тощо.
Принцип 4. Збільшення навчального часу в базовому циклі середньої освіти й усунення недоліків в організації малогодинних курсів. Навчальні курси громадянської та історичної освітньої галузі в базовій школі мають обмежене навантаження — 17 годин на рік або 0,5 годин тижневого навантаження. Можливість концентрованого вивчення впродовж семестру передбачена нормативно, однак переважно не реалізується через адміністративні бар’єри. Це перешкоджає послідовному розвитку знань і компетентностей, а також фокусованому опрацюванню складних тем суспільного розвитку.
У відповідь на описані виклики можливе таке рішення: 17-годинні та 35-годинні курси мають бути в розкладі впродовж одного семестру, а вивчення курсу 0,5 години на тиждень упродовж усього навчального року — не допускатися. Водночас навіть за умов розв’язання цієї організаційної проблеми, залишається критичний дефіцит навантаження на галузь — відповідно до ТОП для 5–9 класів: мінімально 1,5 години на тиждень виділено на всю галузь — на історію України, всесвітню історію та громадянську освіту. Цієї кількості годин критично недостатньо для реалізації мети галузі.
Принцип 5. Переосмислення міждисциплінарної підготовки вчительства.
Переважна більшість учителів / учительок громадянської та історичної освітньої галузі має фахову підготовку переважно з історії, що є природним наслідком тривалої інституційної логіки з часів, коли громадянська освіта не була настільки яскраво вираженим компонентом у рамках галузі. Водночас галузь охоплює зміст не лише з історії, а й із соціології, права, політології, економіки, філософії. Така міждисциплінарність вимагає від учителя / вчительки нових підходів, спроможності не лише працювати з минулим за допомогою інструментів історичної науки, а й моделювати сучасні суспільні ситуації, фасилітувати дискусії про морально-етичні дилеми, працювати з демократичним принципами й цінностями прав людини.
У відповідь на описаний виклик можливе таке рішення: унести зміни до освітніх програм педагогічних вишів — оновити професійний стандарт зі спеціальності 014 (Середня освіта), в якому має обов’язково бути передбачена спеціальність «вчитель історії та громадянської освіти», а також типові програми професійної підготовки для вчительства громадянської та історичної освітньої галузі, зокрема передбачити обов’язкові модулі із соціальних наук (політології, права, соціології, економіки), застосування діяльнісних методів навчання (кейсів, симуляцій, проєктів, дебатів), формування громадянських компетентностей завдяки діяльнісному підходу.
Наказ МОН України від 09.07.2025 № 997 «Про проведення всеукраїнського конкурсу "Учитель року — 2026"»
Всеукраїнський конкурс «Учитель року – 2026» відбуватиметься у номінаціях «Англійська мова», «Громадянська освіта», «Математика» та «Початкова освіта» у два тури:
перший в листопаді 2025 року — лютому 2026 року;
другий у квітні — травні 2026 року.
Реєстрація педагогів для участі в конкурсі триватиме від 22 вересня до 13 жовтня 2025 року.
Наказ МОН України від 21.07.2025 №1043 «Про надання грифа «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» модельним навчальним програмам»
Модельна навчальна програма «Громадянська освіта. 6-9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори Пометун О.І., Дудар О.В., Клименко Н.П., Кришмарел В.Ю., Ремех Т.О.).
Модельна навчальна програма «Правознавство. 9 клас» для закладів загальної середньої освіти (автори Васильків І.Д., Кравчук В.М.).
Наказом Міністерства освіти і науки України від 30 грудня 2024 року
№ 1820, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 лютого 2025 року
за № 187/43593, затверджено Положення про учнівський олімпіадний та
турнірний рух (далі - Положення).
З текстом Положення можна ознайомитися на сайті Верховної Ради
України за таким покликанням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0187-
25#Text
Лист МОН України від 24.06.2025 №1/13233 «Щодо Положення про учнівський олімпіадний та турнірний рух». В листі надано роз’яснення та методичні рекомендації щодо Положення про учнівський олімпіадний та турнірний рух.
Навчальна програма інтегрованого курсу за вибором для 10-х (11-х) класів ЗЗСО «Міфи радянської пропаганди: український вимір».
Схвалено до використання в освітньому процесі рішенням експертної комісії з громадянської та історичної освітньої галузі від 08.07.2025 року (протокол № 9). Відповідний гриф зареєстровано в каталозі надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам за № БО-0222-25.
Навчальну програму розроблено у межах проєкту «Інструментарій для критичного викладання історії», реалізованого спільно Всеукраїнською асоціацією вчителів історії «Нова доба» та Представництво німецької неурядової організації DVV International в Україні, за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Дякую за увагу!