� �“Колись вони були на світі Травнем”

​

Цієї Весни у літературно-мистецькому й духовному житті Закарпаття відзначають ювілеї — 100-річчя від дня народження Івана Чендея і 80-річчя від дня народження Петра Скунця — лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка. Своєю творчістю вони суттєво збагатили духовну скарбницю України, а для нинішніх і прийдешніх поколінь залишили життєдайну спадщину — свої твори.

20 травня, ми відзначимо їхні ювілейні дати, віддамо данину шани і вклонимося їхній світлій пам'яті.

Іван Чендей завжди був сильним і стійким у душі, він не підкорився тоталітарній системі. Вічне бунтарство не завадило ліричній натурі: до кінця життя митець лишився тонким психологом людських душ. Вважав талант обов’язком, тим скарбом, «що його носити нелегко, а мати – велика відповідальність перед народом, перед добою».

Колись Федір Потушняк спостеріг, що чоловіки-закарпатці тяжіють, до раціональності й мудрування (філософствування). Тому, підсумував: «Література закарпатця є раціональною. Вона переслідує завсігди моральну філософічну ціль, позбавлена емоції». Ці слова підтверджує творчість Петра Скунця, якій притаманний раціоналізм, сухість рядка, усічення поетичного декору, афористичність і потужний філософський струмінь.

​

​

• Народився Іван Михайлович Чендей 20 травня 1922 р. у с. Дубове Тячівського району в багатодітній родині.
• У творчому доробку Івана Чендея десятки оповідань, повістей та нарисів. Він є автором романів "Птахи полишають гнізда" (1965) і "Скрип колиски" (1989). У 1994 р. був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка за книгу "Калина під снігом", повість "Іван".
• Батько майбутнього письменника був людиною суворою, але послідовною у своєму ставленні до людей. Своїх дітей тримав у дисципліні, змалку привчаючи їх до важкої праці, та, збагнувши у своєму синові Іванові непоборний потяг до знань, батько не обмежив його сільською школою і відпустив навчатися до Хуста в гімназію, хоч це було й дуже обтяжливо для родини.
• Вже перша збірка творів "Чайки летять на Схід" стала здобутком не лише закарпатської, а й загалом української радянської прози, насампе-ред, завдяки психологічно пронизливій новелі, що дала назву книжці. Нові повісті та оповідання письменника утвердили його в літературі як майстра.
• Іван Чендей уже зрілим майстром наважився поїхати на стаціонарні Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О.М. Горького в Москві (1960--1962 рр.). В імперській столиці тоді буяла післясталінська весна, і таланти з усіх республік тут знаходили однодумців, що не вірили в комунізм, але вірили в гуманні можливості соціалізму, який пізніше назвуть соціалізмом з людським обличчям.
• Нові знайомства розширили творчі обрії письменника. У 1964 р. він разом із геніальним режисером С. Параджановим створює сценарій фільму "Тіні забутих предків" (за однойменною повістю М. Коцюбинського). Фільм здобув всесвітню славу, зокрема, на фестивалі в Аргентині був удостоєний другої премії "Південний хрест".У 1965 р. виходить друком роман Івана Чендея "Птахи полишають гнізда" - пе-реломний твір у долі письменника.
• З роману "Птахи полишають гніздо" почалися в Івана Чендея непорозуміння з комуністичною владою, а з появою в збірці "Березневий сніг" (1968), повісті "Іван", де служитель релігійного культу ідейно перемагає ревнителя земного раю, власті організували справжню облаву на письменника, вдавшись до випробуваного способу масового осуду. Письменника виключають із Компартії, а це означало перекриття дороги до публікації нових творів.
• В часи горбачовської перебудови Івану Чендею хотіли повернути партквиток. То він не схотів забрати. Хоча був уже в поважних літах, активно діяв у Народному русі. Українську незалежність сприйняв як заслужену нагороду за довгі десятиліття боротьби із безплідною системою насильства над душею.
• До двотомника творів І. Чендея, виданого у 1982 р., увійшло все написане письменником із 1942 р. В новому столітті двотомник пись-менника видано знову, але мізерним накладом - нині українська книжка опинилася на маргіналії суспільного життя.
• Помер Іван Михайлович 29 листопада 2005 р.

​

​

Життєва дорога прозаїка

Івана Чендея

Життєва дорога поета �Петра Скунця �

​

​

• Поет, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка.
• Народився 20 травня 1942 р. в селищі Міжгір'я. Звичайний сільський хлопчисько 1958 р. закінчив Міжгірську середню школу та й подався до Ужгорода - продовжити навчання за покликом душі на філологічному факультеті Ужгородського університету, який і закінчив у 1963 р.
• У 19 років виходить у світ перша збірка поезій "Сонце в росі", за яку через рік прийнятий до Спілки письменників СРСР, ставши наймолодшим її членом.
• Через рік - "Верховинська пісня". Надалі - невеликі за обсягом книги, з якими поступово формується і світогляд, і своєрідне бачення світу: "Полюси землі" (1964), "Погляд" (1967). За них у 1967 р. удостоєний обласної премії ім. Д. Вакарова.
• Сам автор вважає початком своєї "дорослої" творчості поему "На границі епох" (1968). За нею у 1970 р. побачила світ збірка "Всесвіт, гори і я".
• У 1971 р. спроба викрити сучасність через героя з минулого не вдалася. Поема "Розп'яття" була за розпорядженням властей вилучена з продажу, наклад знищено. Дорогу до друку було перепинено. З видавничої роботи автора вигнано.
• Нову книжку "Розрив-трава" вдалося видати аж у 1979 р. її теж готували до знищення, та збірка, завдяки зусиллям секретаря парткому Спілки письменників Бориса Олійника, вчасно була висунута на Шевченківську премію. У подальшому життєва географія знаходить "Сейсмічну зону" (1983) як небезпечне таїнство сучасності. За твори високого громадянського звучання, опубліковані в журналі "Дніпро", у 1986 р. Петро Скунць - лауреат премії ім. А. Малишка.
• А далі - близько десяти років затишшя. Літературні справи в поета відійшли на другий план. Він поринає в громадську роботу, стає організатором і першим головою Народного (тоді ще дієвого) Руху на Закарпатті. А невдовзі поет стає редактором першої незалежної газети на Закарпатті "Карпаська Україна", яка символічно в ногу з часом відновлювалася, а потім знов залишалася без підтримки.
• 50-річний ювілей увінчався появою нового дитяти - книги "Спитай себе" (1992), куди ввійшла і пущена колись під ніж поема "Розп'яття". За збірку "Спитай себе" поет був удостоєний Національної премії ім. Т.Г. Шевченка.
• Та все далі оповиває душу самотність. Покидає юність разом зі смертями Василя Ігната, Василя Вароді, Василя Вовчка - трьох Василів, з якими був безхмарно молодим. Все частіше спілкується з ними віршами, наче чують його на тому світі. Із цими сумбурними почуттями і виходить мізерним накладом у 1997 р. збірка "Один", щоб удруге з'явитись у 2000 р. Збірка вмістила не тільки авторські твори поета, а й переклади з білоруської, молдавської, осетинської, російської, словацької, таджицької, угорської та чеської мов.
• Надалі грань життя і смерті розкривають збірки "Колись я був на світі Травнем" (2000) та "Нічні портрети" (2003).
• Нагороджений у 1999 р. лі-тературною премією ім. Ф. Потушняка, відзнакою облдержадміністрації 2003 р. "За розвиток регіону", орденом "За заслуги" ІІІ сту-пеня (2006 р.).
• Помер 30 квітня 2007 р.

Більше читайте у рубриці “Творчі роботи учнів з української мови та літератури” на сайті Холмківської гімназії�

• Творчість Івана Чендея – це, на переконання П. Скунця, «незнищенність правди», «духовна опора в новій Україні молодшим і зовсім молодим», особливо важлива в наш час, «коли мораль – патріархальщина»

Моя Вкраїна в мене у крові!

Вона жива у смутку і надії,

вона ридає в кожній удові,

вона у кожній матері радіє!

Все найрідніше в неї перейму –

і мисль Тараса, й голос непокори.

Якщо планету вище підійму −

­Вкраїна буде точкою опори.

Петро Скунць