Історична основа й авторська уява, романтичність стилю.

​

Пригадайте

В умовах посилення в українського народу національної свідомості, а відтак й інтересу до свого героїко-драматичного минулого Пантелеймон Куліш проймається думкою про потребу широкого й глибокого художньо-історичного осмислення своєї минувшини в її визначальних процесах, суспільних рухах, як це вже робилося в літературах інших народів.

До здійснення цього задуму його підштовхнула також повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», aлe на противагу гоголівському творові Куліш хотів створити роман, який би ґрунтувався на історичних фактах, зафіксованих літописцями

Працювати над романом «Чорна рада» Куліш почав ще з 1843 року. Загалом написанню книги автор присвятив 14 років. Перша редакція була завершена вже 1846 року. Проте арешт і заслання перешкодили публікації повного тексту твору.

1857 року «Чорна рада» виходить друком одразу українською в Петербурзі та російською у Москві мовами.

Джерелами написання роману стали козацькі літописи, зокрема Літопис Самовидця (який, до речі, саме Куліш першим дослідив і видав) та Грабянки; народні історичні пісні і перекази, «Історія русів» та інші праці українських, польських і російських істориків.

Пригадайте

Літературознавці визначають жанр «Чорної ради» як історичний роман-хроніка. Чи дійсно це так, давайте з’ясуємо разом, для початку пригадавши визначення:

Історичний роман-хроніка — роман, у якому розкривається послідовна історія певних суспільних або родинних подій за тривалий проміжок часу певної історичної епохи.

ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ:

Мотив дороги у творі

Оригінальним композиційним прийомом у романі «Чорна рада» є мотив дороги, яка тривала доволі довго, адже у творі згадано багато місць, у яких перебували наші герої, та й взагалі назви населених пунктів. Пропоную вам пригадати дорогу наших героїв та географічні назви, які згадуються у творі.

Козелець → Хмарище → Київ → Переяслав → Урочище Романовський кут → Борзна→ Батурин→ Ніжин

Герої роману «Чорна рада»

Ми вже віднайшли з вами більшу частину ознак історичного роману – це і опис епохи, і обсяг, і довгий проміжок часу описуваних подій, і наявність двох сюжетних ліній. Залишились, як на мене, дізнатися найцікавіше: чи є у творі справжні історичні персонажі і хто саме

ІСТОРИЧНІ ПЕРСОНАЖІ

ВИГАДАНІ ПЕРСОНАЖІ

Експозиція

Зав’язка

зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману

Композиція роману «Чорна рада»

Кульмінація

Розв’язка

ПОЛІТИЧНА СЮЖЕТНА ЛІНІЯ

ЛЮБОВНА СЮЖЕТНА ЛІНІЯ

«Чорна рада». Зміст розділів твору

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» складається 18 розділів, основою твору стали реальні історичні події, а саме розповідь про те, як 27–28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна рада», де крім козацької старшини, були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною радою. Давайте спробуємо з’ясувати композицію «Чорної ради», пригадавши, що описує автор у кожному з розділів твору.

Що ж то був за Шрам такий і як се він був разом піп і полковник?

​

Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурний, учився в Київській братській школі, і вже сам вийшов був на попи. Як же піднялися козаки з гетьманом Остряницею, то й він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями, за наругу католиків та уніатів над греко-руською вірою. Тоді-бо дійшло безладдя в Польщі до того, що робив усякий староста, усякий ротмістр, усякий значний чоловік, що йому в божевільну голову прийде, а найбільш із народом неоружним, з міщанами та хліборобами, которі не мали жодного способу супротив його стати.

Коли ж дивиться, аж ізнов негаразд починається на Вкраїні. Свари да чвари, і вже гетьманською булавою почали гратися, мов ціпком. Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров іллється понад Дніпром через Виговського й через навіженого Юруся Хмельниченка, що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері, то він аж за голову вхопився. Чи молиться, чи Божу службу служить — одно в його на думці: що ось погибне Україна од сього недруга отчизного й похлібці лядського.

Було, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мирянам править: «Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережітеся, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!»

— Діється таке, — одвітує Божий чоловік, важко здихнувши, — що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками.

— Як же се так?

— А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так от же захотілося на старість гетьманувати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за нього тягнуть руку. Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелося міждо старшими головами, то й козаки пійшли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. «Чия сторона?» — «А ти чия?» — «Васютина». — «Геть же к нечистому, боярський підніжку!» — «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» Васюта хоче собі гетьманства й не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

—Якого се Брюховецького? — аж скрикнув Шрам.

— Ви знаєте Іванця?

— Іще б не знати чури Хмельницького!

— Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу й шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний!» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру, — каже, бувало, синові, — держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже, було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко,

знаєте самі, доводиться Юрусеві дядьком, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і незлюбив, що чура орудує небожем.

Аж ось зайшла до світлиці Леся, гарна, як квітка. Батько радо каже, що і йому є чим на старості похвалитися. Просить дочку піднести гостям кубки з білих ручок. А Леся "чи заговорить, чи рукою проведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить".

Тоді Шрам і спитав Череваня, чи не погодився б він віддати свою дочку за його сина. Той радо дав згоду, подав руку, вони обнялися й поцілувалися. Петро від радості не знав, на яку ногу й стати. А Леся ніби злякалася та й сказала, що хай тато подивиться — не всі ж у хаті, матері немає. Тут увійшла Мелася Череваниха. Чоловік похвалився їй новиною, а та звернулася до старого Шрама: "Швиденько видобуваєте із своїм сином замки! Отже, ми вам доведемо, що жіноче царство стоїть кріпше на дусі царства". Черевань тільки сміявся, а Шрамові така відповідь була не по нутру: "Враг мене візьми, — каже, — коли з іншим замком не скоріш ісправилися, ніж із бабою! Тілько ж не знаю, що за одсіч ви нам ізробите? Чим я вам не сват? Чим син мій не жених вам? "

Але Череваниха хитро повела мову про те, що вона не проти, але діди й баби раніше, як думали заручати дітей, їхали спершу в монастир на прощу.

Тоді Бог давав дітям і здоров'я, і талан на все життя. Отже, їм теж слід зробити по-християнськи. Так і посадила жінка Шрама, мов горщок від жару відставила. Так і відставилося сватання. Старі думали, що ще вспіють з козами на торг, а Петро здогадався, що Череваниха має на думці якогось іншого зятя, та й сама Леся ним гордує. І напала на козака велика туга.

«Чорна рада». Зміст розділів твору

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» складається 18 розділів, основою твору стали реальні історичні події, а саме розповідь про те, як 27–28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна рада», де крім козацької старшини, були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною радою..

Проща, паломництво - це подорож із особливими пунктами відвідин, якими є святі місця.

Розділи 4 і 5

Іще ж от і дванадцяти літ не налічив Шрам, як у той нещасливий Берестецький рік прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбовав, а міщане, сівши на байдаки, мусили до Переяслава втікати.

Смутно було дивитися Шрамові на тії признаки пожежі. Тілько й краси було в Києві, що церкви Божі, да городи з червоними маками, да ще тії гори крутоярі із зеленими покотами. Тоді ще трохи не весь Київ містився на Подолі; Печерського не було зовсім, а Старий, або Верхній, город після Хмельниччини безлюдовав. Де-не-де стояли по Подолу кам’яниці; а то все було дерев’яне: і стіни з баштами круг Подолу, і замок на горі Киселівці.

​

Після зустрічі з Тарасом Сурмачем….

​

Але Шрам зупинив Череваня, сказавши, що чесному чоловікові стидно прилучатися до цих розбишак. Перевелися тепер запорожці. "Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів; а тепер хто йде на Запорожже? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п'янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику".

З великої церкви повернули наші прочане до печер, коли ж дивляться — іде з печер против їх хтось у дорогих кармазинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і поли гаптовані золотом; зверху — кирея, підбита соболем; підпирався срібною булавою. А за ним — купа людей чимала, усе в кармазинах да в саєтах. Ченці їх проводжали.

Шрам аж затремтів, як глянув.

— Боже мій! — каже. — Да се ж Сомко!

​

Привіталися, обнялися. Сомко забрав усіх до себе в гості. Лесю він назвав своєю нареченою. Тоді Петро здогадався, що за гетьман снився Череванисі. Мабуть, у них уже все було полагоджено, дивно тільки, що про це нічого не знав сам Черевань. Його жінка, очевидно, справлялася й за себе, і за чоловіка.

​

Тепер уже Петрові нічого було думати про Лесю. Був він козак значний і вродливий, та Сомко кращий, нічого з ним і мірятись. В літописах про гетьмана писали: "Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної". Він "був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по—гетьманськи".

«Чорна рада». Зміст розділів твору

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» складається 18 розділів, основою твору стали реальні історичні події, а саме розповідь про те, як 27–28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна рада», де крім козацької старшини, були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною радою. Давайте спробуємо з’ясувати композицію «Чорної ради», пригадавши, що описує автор у кожному з розділів твору.

Розділ 6

Шрам пояснив, що вболіває за Україну: "У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже".

Сомко заперечив, що, мовляв, вся старшина від Самари до Глухова зве його гетьманом і присяглася його слухати. Що ж до Васюти, то це старий дурень, усі над ним сміються, а Іванець гетьманує лише над п'яницями. Тоді Шрам нагадав, що Васюта відправив у Москву лист проти Сомкового гетьманства, а Іванця в Січі оголосили гетьманом. А ще йдуть "поголоски про чорну раду". Сомко заспокоїв Шрама, що зітре запорожців на макуху, а дурну чернь навчить шанувати гетьманську зверхність. Що ж до міщан, які теж незадоволені, то "нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Ато козаки вже зовсім загордилися — ми, мовляв, люди, а то все грязь. Нехай годує нас поспільство (суспільство, селянство), а наше козацьке діло — тільки по шинках вікна та пляшки бити.

Розділ 7

Раптом під вікном почулося: "Пугу—пугу!" Це так віталися запорожці. То був Кирило Тур, гетьман його впізнав, Шрам зауважив, що не годилось би водитися з цими пугачами, на це Сомко відповів, що й між них є багато хороших людей, ось як Кирило: "Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника [ворожбита]". А заїхав він до Сомка, бо побачив дівчину-кралю Лесю.

Коли Сомко засміявся і сказав, що то його молода, Кирило відповів, що це його не лякає, важливо одне: дівчина зовсім його причарувала, і він хоче повезти її в Чорну Гору. Це таке ж святе місце, як і Січ, тільки там не цураються, як на Запорожжі, жінок.

Сомко признався Шрамові, що в Києві він не заради сватання. Йому треба твердо стати в місті, запастися провізією і порохом. І досягти угоди з москалями, бо як—не—як, "а москаль нам рідніший од ляха, і не слід нам од його одриватись". "Коли в нас заведеться добро, то й москалю буде лучче. Ось нехай лиш Господь нам допоможе зложити докупи обидва береги Дніпрові, тоді ми позаводимо усюди правнії суди, школи, академії, друкарні, піднімемо Вкраїну вгору й возвеселим душі тих великих київських Ярославів і Мономахів".

Історичні постаті роману «Чорна рада»

Історичні постаті роману «Чорна рада»

Іван Брюховецький (1623 — 17 червня 1668 ) — український військовий, політичний і державний діяч, дипломат. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663—1668).

Один з претендентів на гетьманську булаву 1663 року. Уперше його ім’я в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Він зумів прихилити до себе козацьку голоту тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час в Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому захотілося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорозька Січ - своєрідна автономія, і керуючи нею, можна керувати всією Україною. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка та їхніх прибічників. Ця обіцянка поширилася і на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Та щойно Іванець досягнув мети, він наказав низовцям розігнати чернь, а своїх політичних ворогів знищити фізично. Сомкові й Золотаренкові прилюдно було відрубано голови. При владі Брюховецький протримався п’ять років.

Історичні постаті роману «Чорна рада»

Яким Сомко (1619 —28 вересня 1663) — український військовий, політичний і державний діяч. Наказний гетьман Війська Запорозького, голова Козацької держави в Лівобережній Україні.

З початком Національно-визвольної війни входив до найближчого оточення Богдана Хмельницького, виконував його дипломатичні та військові доручення.

Яким Сомко був невдоволений московською політикою в Україні, він прагнув зберегти під своєю булавою цілісність і самостійність Гетьманщини. Це викликало недовір'я й ворожість Москви до Сомка, й опозицію до нього з боку частини лівобережної старшини на чолі із Василем Золотаренком, а також із боку Запоріжжя (на чолі з кошовим «гетьманом» Іваном Брюховецьким. З цього скористалася Москва, яка не затвердила ухвали Козелецької старшинської ради 1662 року про обрання Якима Сомка на гетьмана України в місті Ічня на Чорній раді в Ніжині підтримала кандидатуру Івана Брюховецького, який і був обраний гетьманом. Яким Сомко був ув'язнений і через 3 місяці страчений у Борзні разом із полковниками: ніжинським — Василем Золотаренком, чернігівським — Оникієм Силичем, переяславським — Афанасієм Щуровським.

ЦІКАВО ЗНАТИ:

На момент чорної ради під Ніжином 1663 року Якиму Сомкові було 44 роки. Він був одруженим та мав трьох дітей: доньок Галину, Параскеву та сина Василя. У романі Куліша Сомко зображений як молодий та заручений з Лесею Череванівною. Це є художнім вимислом, мета якого – розвинути любовну сюжетну лінію роману.

Домашнє завдання

Самоперевірка

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScYx3dsMg-8qJuSviNmDXYpU2cQYqBw3hc6r1n4-alcmxJBcQ/viewform

​

Читати розділи 9-14 на с. 275-281

​