Психологічний порадник
Як вчителі мають працювати з дітьми
під час війни
Підготувала:
практичний психолог
Підлипненської ЗОШ І – ІІІ ступенів
Войтечко С. М.
В цей не простий час на школу, конкретно на вчителів, покладена не проста задача. Наші обов’язки розширюються, крім навчання дітей, ми всі автоматично стаємо психологами, бо діти нам довіряють, їх батьки нам довіряють.
Нажаль війна продовжується, але школа повернулася до дистанційної форми навчання. Бо саме повернення до звичної повсякденної роботи людина (чи то дорослий, чи дітлахи) має можливість переключити уваги з негативних подій на повсякденні свої справи, які були до 24.02.2022 року. Таким чином людина переходить у стадію резистентності. В ході якої підвищується стійкість та протидія організму до подразників. Активізується розумова та м’язова діяльність. Особа по-своєму повертається в більш менш нормальне для себе русло життя, при цьому знижує вплив стресу на себе і віднаходить ресурси. Це не є подоланням, забуванням всього пережитого, але це є одним із шляхів захистити себе від складних травмуючих подій.
Пропоную вашій увазі
Дев’ять порад для вчителів, які працюють з дітьми під час війни.
Саме зараз наше завдання – допомогти дітям повернути, створити хоч невеликий простір безпеки. Тому наші уважність, емпатія, почуття такту та відчуття опори дуже важливі.
1.Турбуйтесь про себе і намагайтесь зекономити ресурс.
Тобто для спілкування з дітьми ви самі повинні бути спокійні, позитивно налаштовані та впевнені у своїх діях та вчинках.
У вас мають бути сили витримувати погляд дитини, відповідати на її запитання, витримати реакцію, щоб послабити її занепокоєння.
Завдання дорослого, вчителя – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула, що ви поруч із нею. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.
2. Діти – це емоційні особистості.
Важко правильно реагувати вчителю на кожний емоційний сплеск у дитини.
Головне будьте чесними та справедливими.
Говорити про війну можна в тому випадку, коли про це починає говорити дитина і коли ви самі готові до цього. В іншому випадку поясніть дитині що ви не бажаєте про це говорити, або ви не готові на даний момент дати відповіді на поставлені питання.
В даній ситуації чесність є запорука спокою та врівноваженості всіх сторін.
3. Не використовуйте в іграх чи під час занять образи літаків, ракет тощо. Це може травмувати дітей, викликати хвилювання, страх. Краще спиратися на образи дому, веселки, землі, води.
Навіть образ неба для багатьох з дітлахів – це джерело небезпеки. Пам’ятайте про це, плануючи заняття з учнями.
4. Використання роздаткового матеріалу.
Якщо в роботі плануєте використовувати кубики, пам’ятайте, що конструкції з них можуть руйнуватися. А це може нагадати дітям про зруйновані будинки в країні. Якщо діти самі обирають таку гру, то не забороняємо, можливо їм так легше усвідомити, зрозуміти, розібратися в певних фактах.
Будьте уважними до звуків, не використовуйте гучні, різкі, схожі на сирену.
5. Військова атрибутика.
Не пропонуйте дітям жодних образів військової техніки. Це приймається лише тоді, коли вони самі хочуть це намалювати, виліпити чи обговорити.
6. Робота з образами.
Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.
Пам’ятайте, що ми маємо дати дітям стабільність у теперішній реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими розповідями.
7. Слова які не можна вживати.
Для дитини, яка переживає дані події, або мала досвід втрати (навіть тимчасову зміну місця проживання) слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова неетичні й некоректні.
8. Слова підтримки.
Дітям важливо чути слова підтримки і розуміння того, що вони пережили: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти і захистити”. Дані вислови та схожі на ці використовуються відповідно до тих ситуацій, які пережила дитина.
9. Вміти слухати.
Якщо дитина починає говорити, хай що вона говорить, її треба слухати, не перебивати. Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся”.
Дякую за увагу