�ПОВСЯКДЕННЯ СОВЄЦКОЇ ДОБИ�

Спікер-упорядник Струкевич О.К.,

д.і.н., професор

​

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Оцініть інформаціїну функцію анекдотів у вивченні історії повсякдення.

Поясніть, чим цінні для вивчення історії повсякдення є свідчення іноземців.

Чим пояснити низький рівень добробуту і якість життя в СРСР?

Чим пояснити гігантський розрив між якістю життя совєцкої «еліти» та народів совєцкої імперії?

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Луї-Фердинанд Селін �Дрібниця для погрому. 1936.�

​

Якість західного і московського. Модні західні товари через високу якість та престижність. П’єса І.Бабеля «Закат» «Англійське сукно – це добре сукно, лодзинське сукно – це ряднина, на якій щось намальовано, а московське сукно – це ряднина, на якій нічого не намальовано».

Л.Селіна запросили в СРСР, в Ленінград, запросили як проресивного письменника на 2 місяці, приставили перекладачку. А він?!!

«Совєти погрузли в пропаганді, цукром підсолоджують лайно й видають його за цукерки».

Про ленінградську венерологічну лікарню …я багато років служив у кавалерії, але ніколи, я впевнений, жоден полковий ветеринар не дозволив бы навіть на один вечір размістити ескадронних коней у подібному моторошному, помийному місці. Я бачив безліч лікарень, при цьому скрізь, і в містах, і в селах… поганих, дуже поганих, чудово, примітивно обладнаных, але такого, щоб в лікарні було відсутнє саме елементарне, саме необхідне для її мінімально нормального функціонуровання, такого я більше не бачив ніде. Це просто не вкладається в голові…

Враження після лікарні

Напівзруйноване приміщення лікарні є чимось подібним на бутафорські прикраси Потьомкіна… та ж ілюзорність… чиста видимість, фікція…

І все це, зверніть увагу, після двадцяти років несамовитого галасу, лютий викриттів відсталої капіталістичної системи… гімнів нечуваному соціальному прогресу… відродженню могутнього СРСР! що подарував щастя! свободу! владу "трудовому народу"!..

не кажучи вже про низку безумних планів, які з кожним роком виглядають все більш грандіозними і запаморочливими… Гримуча суміш іудейської та монгольської тарабанини… 

В єдинному новому приміщенні, збудованому після "Великого Жовтня": розміщене те, без чого власне неможливо обійтися: ДеПеУ: природно: нічего іншого там бути і не могло: А для чого?.. 

​

Радянський панич

Із розмови з попутчиком радянським барином, сяючим бонзою, Бородіним, який до Жовтневого перевороту виготовляв жіночі сумочки в Парижі, після відвідання тенісного матчу.

Правду кажучи, висловлююся з приводу абсолютно безневинних речей: мені не не дуже подобається їх кухня: (я ніколи не був особливо вибагливим до їжі), мені не подобається олія: Врешті-решт я маю на це право : Навіть на каторзі годують краще: Таку баланду дають лише в самих нікчемних в’язницях: проте це дрібниці: огірки не першої свіжості: в номерах повно тарганів: (а я сплачую за свій 300 франків за ніч): я не бачу жодних покращень:

і як лікар можу сказати вам, що всі ці "свідомі" робітники на вулицях мають вигляд: лякаюче виснажений: жахливо анемічний: ніби вони всі страждають хлорозом: гранично виснажені: складається враження, що всій Росії час на пенсію: суцільне злидарювання: і тут немає нічого дивного: при такому державному ладі.

…я сам з Наталі,витрачаючи небачені суми, міг собі дозволити харчуватися лише підозрілими пиріжками: які достеменно застрягають в горлі: и якимсь неймовірним: прокислим: сумнівним варевом: Але я так багато мовив про харчі, на які мені зрештою наплювати, лише тому, що вони самі вважають себе матеріалістами і їх гасло— "кожному за потребами".

​

Чим вони торгують

Я захотів прогулятися, кожного ранку до приходу Наталі я мав трохи часу: Вона мусила закінчити господарські справи і віднести рапорт у місцеву поліцію: у мене було цілих дві години, щоб побродити: вулиці Ленінграду справляють гнітюче враження, люди забиті, залякані; я помітив це; злиденні лавки: Скільки брудних жалюгідних забігайлівок: напівзруйновані: з вичовганим до дерев’яних перекриттів паркетом: старі прилавки з масивного дерева: помпезні, лискучі, ззроблені щне до війни: зі слідами колишнього достатку

Непристойні, запліснявілі імітації паризького шику 1900-х. Чим вони торгують?.. Купою відходів: настільки бридких, що не можна собі уявити, що їх можна було б продати ще де-небудь, крім Московії: Якийсь жахливий склад вторинної сировини: нікому бвльш не потрібний мотлох зі старий галантерейних дєрєвєнских лавок: все це можна було знайти у Франції в 1910 році, у часи «маневрів»: Я пам’ятаю: Тоді це було «останнім криком». Ось цими жалюгідноми обносками, цими знайденими на смітниках зношеними ганчірками і торгують у жахливо величезних кооперативах.

Я теж торгував з дикунами

Навіть у Монровії, в Ліберії я не бачив нічого подібного, повірте мені, це поза конкуренцією… Це не порівняти ні з чим!.. Тіречі ще можна було носити. «Третьосортний товар» або «Третьосортний товар, що побував у вжитку», мають же бути хоч якісь межі.

Я теж торгував з дикунами: в Бікобимбо, під солом’яним дахом, у самій глушині Камеруну: Я спекулював тонами: І в мене теж не було конкуренції: Проте на таке я ніколи не наважувався: на таке у мене руки не піднялися б.

Коли я називаю совєцкі товари «жалюгідними відходами», я нічого не перебільшую: Я обійшов усі їх крамниці на великих вулицях разом з Наталі: такого лайна, яким вони торгують, я ще ніде не бачив: Воістину треба бути генієм, щоб зуміти тут одягнутися: Їх тканини – це справжнє клоччя, навіть нитки не тримаються… І за це потрібно платити! Зверніть увагу! Потрібен цілий віз грошей, щоб здійснити саму звичайну покупку: кілька бавовняних відрізів!..

Оцінка комунізму

Слід визнати, що комунізм – це найбільш безжалісна, диявольська форма експлуатації простого народу! Комуністи готові випити з народу всю кров, витягнути з нього всі жили!.. Це найгірша форма експлуатації!.. Я кажу диявольська, тому що у них, на відміну від інших, є ще їх суперсволочні ідеї. Вони постійно морять свій народ: свій «панівний клас» всіма цими жахливими злиднями і роблять це продумано й цинічно: Тут все прораховано. Вони чудово розуміють, що роблять. Примусити людей не думати, голодувати, вони готові знищити, стерти з лиця землі свій «улюблений» народ!.. Знущатися над ним! Не залишити на його тілі жодного живого місця! Накачати йог тугою до такої міри, щоб він захлинувся нею!.. Переламати йому всі кістки, затиснути в кулаці і перетворити в ганчірку, об яку може витерти ноги кожний, хто забажає…

​

Харчування

Зі «жратвою» в Ленінграді справи ще гірші, ніж з одягом, якщо це взагалі можливо: Їхні м’ясні магазини, майже усі в підвалах, нижче рівня вулиці, під землею, якісь гроти під будівлями: і дуже смердючі:

Скрізь тісняться люди: вони чекають своєї черги: гігантська «очередь» за щільною завісою з мух, що видає тихе дзичання: Черга дзичить разом з мухами: відбиваєть від сонму мух: тоне серед мух: Кілька консьєржок, мамуля в ботах, закутана з ніг до голови баба, дівчинка в окулярах, одна за одною: пірнають у підвал: протикаючи завісу з мух: щезають у норі: і задоволені повертаються на світло: У жмені у них затиснутий шматочок жиру! Мухи одразу ж кидаються на нього, і на людей також: все навкруг вирує, кусається, бурчить… крутить в хороводі: Мамулю в ботах обгортає ціла хмара.

​

Харчування НКВС

Будинок відпочинку НКВС Української Соціалістичної Радянської Республіки «Валки» Меню на 1 серпня 1940 р.

Перший сніданок:

Оселедець, салат із томатів, салат із баклажанів.

Домашня ковбаса з Полтави, маринована риба.

Шніцель з картоплею, Сирники зі сметаною.

Чай, кава, булочки. Голандський сир, масло,

Другий сніданок

Молочна рисова каша. Чай.

Обід. Перші блюда

Український борщ. Гороховий суп з грінками.

Другі блюда

Гуляш, м’ясні котлети, смажена риба, голубці, млинці на маслі із сиром.

Третє

Вафельні трубочки зі згущеним молоком.

Вечеря…………………….

Головний кухар підп.Губін

Bundesarchiv Berlin, NS 30/94/4–28. Копія. Машинопис. Мова німецька

​

Це тоді, коли мешканці Києва мали чекати у безкінечних чергах, щоб отримати невеликий шматок хліба. Про всі інші наведені тут розкішні речі вони могли лише мріяти! - Наталія Кашеварова – докторантка Інституту історії України НАН України, кандидатка історичних наук. 

​

Життя в містах

1932 р. Комісія з перебудови побуту при Київській раді обстежила дитсадок при київській тютюновій фабриці: «Придукти поступають нерегулярно на 30 дітей на місяць було виділено муки – 32 кг, круп 15 кг, цукру – 5 кг, макаронів 5 кг.» В кооперативі по вул Червоноармійській виділяли лише чверть фунта хліба на дитину на триразове харчування. На місяць на 75 дітей відпустили 7 кг маргарину.

Життя робітників у містах. У бараках та робітничих гуртожитках вперше було реалізовано проект повного усупільнення побуту за зразком казарми. Влада нібито звільняла робітників від домашньо-побутових турбот. Постільну білизну видавали та прали централізовано. Одяг та спецодяг прали та змінювали також заводи, або мали видавати відповідну компенсацію. Діяли фабричні лазні та пральні. Готування їжі теж брали на себе підприємства, адже у бараках кухонь не було. Молоді робітники харчувалися у їдальнях та буфетах.

Таким чином з формального боку більшовицька ідея комунізації побуту була втілена у життя. Тепер звільнений від побутових турбот, робітник мав можливості для інтелектуального і духовного росту особистості-комунара.

​

Соцмістечко «Червоний металіст»

А в реальності, наприклад у соцмістечку «Червоний металіст» у Дніпрі у гуртожитку матраци рвані, у кімнаті в 13,5 м проживає 5 осіб. Меблі: стіл і тумба, кип’ятку немає, в умивальник черга, готувати їжу немає де. Яке там духовне зростання, постійна боротьба за виживання. Як наслідок падіння загальної культури. Як записав у щоденнику сучасник: «А життя сіре до неможливості. Культура падає, рівень життя, навіть прямо побутового, спускається все нижче».

Живучи у загиджених бараках, гомо совєтікуси були готові до «закручування гайок». Необхідність наведення порядку у барачному побуті і свідомості робітників пов’язувалася зі стереотипом про можливість запровадження сильного керівництва та дисципліни в побуті «ЗВЕРХУ».

Для мешканців націоналізованого житлового фонду в середині 1930-х життя теж нагадувало постійну боротьбу. На початок 1935 р. водогоном було обладнано 66% квартир, каналізацією – 52%, центральним опаленням – 9,2%. Але це цифри. Насправді в Харкові половина ванних кімнат не функціонувала, інші несправні. У жовтневому р-ні Києва було 31 буд з центральним опаленням, але в доброму стані лише 2. Решта функціонували так-сяк на торфі.

​

​

Характерні риси

Характерна ознака – бруд на сходах. Переповнені дворові вбиральні. У дворах – смітники, які час від часу випорожнювали компрацівники. В Харкові, Кривому Розі, Києві з’явилися перші будинки побуту – «американки».

Характерний дефіцит на побутові речі, посуд, праски, примуси тощо.

Якщо до перевороту у дохідних будинках кілька приміщень відводилося під пральні, з окупацією вони стали житловими, а прання перемістилося у кімнати житлові та кухні.

При цьому 33% жило в приватному секторі на рівні ХІХ ст. Але мали на «домбасі» по 50 соток, тримали корів, кіз, свиней.

Наприкінці 30-х партія відмовилася від спроб колективізації побуту.

Взято у Мирослава Борисенка.

​

Сміховий контекст студентської повсякденності

Писали про невлаштованість студентського побуту: "Ви уявляєте студентський гуртожиток? Невеличка кімнатка, а в цій кімнатці — сорок майбутніх фахівців. Всі вони в один лад: гукали, читали, співали і кричали. У повітрі пахло: онучами, цибулею й оселедцями. Це неодмінні хімікати студентського гуртожитку…«

Висміювалася практика поселення в одному гуртожитку студентів із різних вищих навчальних закладів:

Какая пёстренькая смесь // Студентов разных факультетов // Какой ужасный венигрет // Здесь изучаемых предметов.

«Червоний перець» у 1928 р. Друга премія (першу не було присуджено нікому) дісталася П. Сидоренку саме за яскраве зображення гіркого життя студента, помешкання якого було за 8 км. від інституту в зруйнованому будинку, що, до того ж, не опалювався. "Зате працювати дуже гарно. Не заснеш за роботою…«

​

Другий місяць без борщу

головним предметом насмішок в конкурсних творах виступають злидні, невлаштованість студентів.

незважаючи на голодне життя, студенти все ж не втрачали почуття гумору. Спогади донесли до нас розповідь про те, як відомий письменник Григорій Косинка під час свого навчання у Київському ІНО на запитання А. Кримського про життя відповів: "Нужденний пайок, бурда в їдальні, матеріальні нестатки набридли, заїдають…". Та коли Агатангел Юхимович його запитав: "А коли Ви, юначе, їли борщ?" і у відповідь почув: "Учора", то прочитав йому із С. Руданського: А у хаті на постелі // У сурдуті і плащу// Сидить студент медицини // Другий місяць без борщу. "Ми покотилися зо сміху… Агатангел Юхимович, який любив пожартувати, тут же докинув: "Словами того ж Руданського скажу Вам: А ти, дубе, кріпись, та рости, та рости…»

Студенти вигадували як день-другий прожити без копійки в кишені. Хтось пропонував харчуватися однією морквою — дешево, корисно і поживно,

інші вираховували, якою кількістю гарячої води можна замінити харчування протягом однієї доби — її потрібно було близько сорока відер при температурі 100 градусів!

​

Як прожити без копійки

Ось чому, жартували студенти, так легко їм даються деякі предмети, наприклад, фізіологія: "опустиш у шлунок сухаря и і прислухаєшся, як слина і травний сік виділяються. Або підійдеш на Сумській (центральна вул. Харкова) до вітрини і любуєшся на шинку чи балик. І вся, брате, внутрішня секреція ходуном ходить… Так лабораторно і виявляєш як із залози слина виділяється, як там усілякі в кишках пеєрові бляшки перевертаються…»

в студентському середовищі надзвичайно популярним був вислів Л. Троцького "гризти граніт науки". Одні його недолюблювали: "Ми ніяк не могли зрозуміти, навіщо гризти зубами науку, і вважали цей лозунг образливим". Інші — або з пафосом відповідали: "Мы не грызём, а рвём, глотаем! И лозунг наших дней — гори! Мы слишком долго голодали, чтобы спокойно грызть гранит", або з іронією говорили: "грызём питательное блюдо под именем "гранит науки», а то й перелицьовували сюжет. "Жаль, що граніт науки, а не ковбаса науки" — говорить робітфаківець перед вітриною з ковбасами.

"Трудно пломбірованими зубами гризти граніт науки", розмірковує інший, а третій підсумовує, що, на жаль, дві речі "граніт і стипендіальні обіди…не утворюють так званого "прожіточного мінімума".

Зважаючи на плачевне становище студентів, громадськість устами гумористів закликала: "Важко громадяни, і сумно в таких умовах гризти граніт науки. Поліпшення ці умови вимагають. Даймо ж їх, а то хлопців граніт загризе".

​

​

Одяг студента

Стосовно одягу, то в гумористичних настановах студентам рекомендувалося одягати брюки лише у дні революційних свят і завжди мати з собою голку, нитку та інші предмети домашнього господарства, щоб у потрібну хвилину надати собі першу допомогу, оскільки постулат про те, що матерія не знищується, а лише змінює свою форму дуже погано втішить, якщо ваші брюки розповзлися на сотні шматочків. "Здається нічого не відбулося — брюки лише отримали іншу форму, але настрій у студента обов’язково пропаде". Жартома студенти називали свій верхній одяг "семисезонним пальто", а темно-сірі фабричного виробництва сорочки "смерть пралям. Але, як говорить дотепний український народ, "козак не без долі". І студентам інколи вдавалося "причепуритися" — отримували одяг з "АРА" і враз перетворювалися на таких — собі "джентльменів": "Вузькі рябі штанчата, піджак із круглими полами, на голові бриль. Дай ковінечку в руки — і американець…" — з іронією писав В. Минко, що навчався у Харківському ІНО.

Одяг впливав і на поведінку: "Хліба в кишенях не носив, а їв завжди в їдальні, ходив хоч і швидко, зате поважно так і голову вгору". І враз зникали всі незгоди, і так хотілося в когось закохатися, за кимсь страждати, навіть незважаючи на те, що "в животі тужно бурчить студентський обід". Але "пана видно по халявах". Як не вбирайся, однак щось тебе та видасть: "Іде джентльмен по вулиці … і онуча на аршин з ботинка волочиться…"

Пародії

Пародії були природною стихійною реакцією громадської свідомості на кризову ситуацію, характерну для 1920-х років. І студенти, і автори намагалися осмислити питання: наскільки гуманними є зміни, що відбуваються в суспільстві?

Тому, коли одні співали "Інтернаціонал" (без нього не обходилися жодні студентські збори, навіть ті, на яких приймалися рішення, які не влаштовували партійних лідерів), інші підспівували: "Весь мир насилья мы разрушим. А зачем?«

Інколи досить було змінити єдине слово — і загальновідоме прислів’я отримувало зовсім інший зміст. До таких, наприклад, можна віднести студентські "квартирні" прислів’я: "БПС [будинок пролетарського студентства — О. Р.] не сонце — всіх не обігріє",

"Риба шукає де глибше, а студент, де б виспатись",

"язик до Києва доведе, та там квартирою не забезпечить",

"не кожен студент — хто без квартири«.

Пародії

Переробкам піддавалися і власні назви новостворених радянських структур. Так, студенти Академії теоретичних знань, яка була створена на базі реорганізованого Харківського університету у 1920 р., жартома величали її "Академією терзань"

ОГПУ (російською мовою) розшифровувалося як "О, господи! Помоги убежать!", а навпаки — "убежишь — поймают, голову отрубят".

Досить відверті роздуми інколи можна було зустріти на сторінках періодичних видань. Наприклад, відповідь абітурієнта на вступному екзамені, який на запитання: "Що таке Радянська влада?", перефразовуючи лозунг "Комунізм — це Радянська влада плюс електрифікація всієї країни", що висів на стіні, відповів, що це — "комунізм мінус електрифікація", а під електрифікацією, відповідно, слід розуміти "комунізм мінус Радянська влада«.

«Марксистське" осмислення відносних чисел на лекції з алгебри. Відомо, що ці числа діляться на позитивні (спрямовані вправо від нуля) і негативні (від’ємні, спрямовані вліво). Застосовуючи «матеріалістичний підхід», робфаківець аналізує: "буржуазна наука щупальцями своїх професорів намагається захопити нас в полон омани. Слідуючи їхній математичній точності, люди з напрямком вправо — позитивні, в той час як ми прекрасно знаємо, що це контрреволюціонери. По-їхньому ті, що спрямовані вліво — негативний елемент, а з нашої точки зору — це будівники майбутнього суспільства. Ті, що не мають напрямку — абсолютні люди, а по-нашому — це просто болото. Товариші! Не потрапляйте на гачок!"

Сатира

У зазначений період сатира була непохвальною розкішшю, тому до нас дійшла невелика кількість таких зразків, бо у переважній більшості вони не публікувалися, а передавалися в усній формі.

Але те, що вони існували і, що незважаючи на небезпеку, народ висміював існуючі порядки, вказують, наприклад, спогади К. Чуковського, у щоденнику якого під 17.01.1920 р. є такий запис: " сегодня один мальчик сказал мне такие стихи: Нету хлеба, нет муки, Не дают большевики. Нету хлеба — нету масла, электричество погасло".

За свідченням С. Єфремова, у Києві у 1928 р. самвидатівським способом ходив вірш анонімного студента під назвою "Лакузи революції". "Видно, навіть теперішнє вбоге й задурене студентство щось думає і, думаючи, до певних доходить висновків. А колись і заговорить", — писав академік. Не "запрещают" вже — "забороняють" //(не смієш мислити, бо є марксизм),// Замість Сибіру в Соловки ганяють, // "За партію, за Леніна, за комунізм". // І знов настав час куцих конституцій, // І знов крамольний нищать дух, —// Творці великих революцій // Ненавидять визвольний рух!

Сатира

Ось малюнок хімічним олівцем на всю стіну у коридорі Київського ІНО. У віхристому танці навколо ректора з батогом у руках група студентів. Внизу лаконічний надпис: "Вилітаючий балет". Це звичайна для 1920-х рр. реакція студентів на вказівки керівництва вузів, у цьому випадку — ректора, наказом якого їх було виключено із інституту за вимогу говорити українською мовою. Вимоги справедливі, але ж ректора студенти змусили "схопити свій портфель і накивати п’ятами під загальний регіт і свист", а потім ще й жартівливу пісню наспівували: На городі бузина, А в Києві Лобода — На студентів напада.

Для сьогоднішнього студента така картина вважається нереальною. Як можна відкрито, в присутності інших, вказувати ректорові на його помилки, а тим більше — погрожувати. А у перше пореволюційне десятиліття це була звичайна практика, коли нове, пролетарське за походженням студентство, особливо його комсомольський актив та робітфаківці, головним аргументом у боротьбі за радянізацію навчального закладу вважали силу.

Щоб змусити професора поставити залік, деякі занадто ретиві хлопці виставляли з кишені дуло нагана, при цьому "людина дивиться тобі в вічі і так, знаєте, многозначно вмовляє: "Ви, професоре, ще не одмітили мені в книжці зачотик… Хе-хе". Робітфаківцям смішною видавалася реакція професури, але здоровий глузд переміг — зброю їх врешті — решт примусили здати.

Реакція на ідеологізацію

Студентська молодь ніколи не залишалася байдужою до посилюваної ідеологізації життя.

Почали з’являтися політичні за змістом надписи в туалетах. За словами М. Москвіна, у туалеті Харківського технологічного інституту можна було прочитати "вместо обычной похабщины — лозунги, воззвания: вот требования изгнать ректора; вот надпись, кроющая Советское правительство непечатными словами; вот основы Конституции будущего государства, сочинённые каким-то вузовцем; вот карикатуры на политические и бытовые темы; размышления, за которые ссылают в Соловки…«

Д. Нитченко згадував, що коли П. Тичиною з метою самозбереження була видана збірочка віршів під промовистою назвою "Партія веде", то "громадська свідомість миттєво і безжально відреагувала на цю "подію" появою на стіні туалету Київського університету експромту: Тичина також наш поет, Він часто ходить у клозет, Та він не сам туди іде — Його скрізь партія веде".

Неприйняття ідеологізації

На одній із лекцій студенти Кам’янець-Подільського ІНО зробили зауваження своєму викладачеві С. Божку, вихованцю Інституту червоної професури, який не орієнтувався твердо в датах і послідовності подій, на що той відповів: "Дати, товариші, річ неістотна. Головне всебічний виклад подій і правильне марксистське насвітлення". Професорську діяльність цьому викладачеві довелося залишити, бо цей його вислів відразу ж став анекдотом.

А студенти третього курсу медичного факультету у 1920 р. дружним сміхом продемонстрували свою підтримку дотепності одного із професорів, який, розповідаючи про bacterium coli commune, глузував, що мабуть від назви цієї бактерії виникло слово комуніст. Взагалі, для самого початку 1920-х рр. було характерним явище, коли викладачі перед початком лекції парою реплік покритикують радянську владу, що позитивно сприймалося більшістю студентів, пізніше на це уже ніхто не наважувався.

Кара за анекдот

За один єдиний політичний анекдот почали саджати в тюрму і не лише того, хто сміявся: — За що посадили? — За великий язик: розповідав анекдоти. А тебе? — За лінощі. Почув анекдот і думаю: завтра донесу, а товариш не полінився …

"Їх передавали пошепки, посміхаючись, на перехрестях вулиць і на трамвайних зупинках, оглядаючись, де-небудь в конторі співробітники; їх передавали відкрито і голосно, цокаючись чарками, в тісному колі знайомих", згадував 1920-ті роки д.і.н., професор О. Маньков.

Чого вартим був анекдот про сьому умову Й. Сталіна, або інший: "Одного разу при зустрічі двох друзів один із них пожалівся на свою долю і лаяв владу: "Їсти нічого". Його слова почув постовий міліціонер: "Ви що, громадянине, агітацію тут розводите, пройдемо зі мною!" За нього заступився товариш: "Товаришу міліціонер, та він же ненормальний". — "Який, до біса, ненормальний, коли правду говорить" — сказав міліціонер і повів арештованого".

Чистки особового складу студентів

Студент Валківського ветеринарного технікуму Тимофій Забара. Один із анекдотів, написаних Т.Забарою. — Що таке артіль? — Якщо прочитати це слово з права вліво вийде літра, а літра — це горілка, а горілка — це дурман, тому артіль — це дурман для селян! (Реабілітований у 1995 р.)

Для багатьох чистка була дійсно трагедія, що спонукала навіть до самогубства: "який то жах зразу відчути, що ти опинився за бортом життя, що ти нікому не потрібен, відчути й бачити, як від тебе всі тримаються осторонь«.

Інші не впадали у розпач, а протестували: У великих ВНЗ створювалися колективи виключених студентів, періодично з’являлися різкі за змістом антирадянські прокламації, іноді навіть із закликом до терору чи збройного повстання.

з’являлися різноманітні сатиричні замітки стосовно чисток, як, наприклад: "… Відкіля вони все знають… ти Денікіна і в вічі не бачив, а про Врангеля і говорити не доводиться. А тебе питають, коли ти служив в білій армії«.

І обов’язково знаходився в студентському середовищі дотепник, який навіть під дверима перевірочних комісій підтримував однокурсників своїми жартами, вигадуючи глумливі імітування запитань до студентів, на зразок пригаданих Д. Гуменною: "І хто мене підбадьорив, то це отой кумедний хлопчина в перелатаному подертому кожушку з обличчям дівчини та довгими локонами… він, стоячи у гуртках під дверима тієї страшної комісії, дуже весело й дотепно питався: "Хто була ваша прапрабабуня і як не вмерла ще, то чому?"

​

​

Чистки студентів

В дійсності запитання і рішення перевірочних комісій досить часто були безглуздими, але саме вони, з одного боку, сіяли паніку серед студентів, позбавляли їх можливості виробити відповідну стратегію поведінки під час чистки, а з іншого — викликали появу різних експромтів. Наприклад, для сьогоднішнього читача анекдотично звучать типові тогочасні рішення про виключення із інституту: "По виду не подходит в педагоги", "Производит впечатление психически больного человека", або про переведення академічно встигаючого студента юридичного факультету Київського ІНГ Л. Рябого до … театрального технікуму!

​

Тестові завдання

1. Єдиною спорудою, яку побудували у совєцькому Ленінграді на час відвідин Л.Селіна була:

А) будівля венерологічної лікарні;

Б) соцєцкий «гостиний двір»;

В) музей соціалістичної революції;

Г) будинок ГПУ.

​

2. Совєцкий бонза, з яким зустрівся французький письменник Л.Селін на іподромі в Ленінграді, до жовтневого перевороту був:

А) відомим діячем ІІІ Інтергнаціоналу;

Б) авторитетним французьким соціал-демократом;

В) ветераном першої світової війни;

Г) паризьким кустарем, що шив дамські сумочки.

​

Використана література

Л.-Ф. Селин Безделици для погрома. - https://royallib.com/book/selin_luiferdinand/bezdelitsi_dlya_pogroma.html

Нариси повсякденного життя радянської України в добу НЕПу (1921 – 1928 рр.) Колективна монографія у 2-х частинах. – К., 2010