«Про затвердження Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми»
Постанова КМУ № 658 від 04.06.2025 року
Мета –
Основні завдання:
Учасники групи до 1 вересня 2025 мають розробити:
Наказ МОН № 887 від 19.06.2025 року
«Про утворення міжвідомчої робочої групи щодо організації заходів із запровадження нульової терпимості та протидії насильству і жорстокому поводженню, зокрема булінгу стосовно учасників освітнього процесу, та створення безпечного середовища»
Відповідно до Наказу
має бути створена міжвідомча робоча група
щодо організації заходів із запровадження нульової терпимості та протидії насильству і жорстокому поводженню, зокрема булінгу стосовно учасників освітнього процесу, та створення безпечного середовища
закріплює
право кожної дитини
на захист
від усіх форм фізичного або психологічного насильства, ушкоджень, образ, побиття, наруги, експлуатації або недбалого ставлення, у тому числі статевого, з боку батьків або інших осіб, які піклуються про дитину, а також зобов'язує держави вживати всіх необхідних заходів для запобігання цьому.
Стаття 19 Конвенції ООН про права дитини
НАСИЛЬСТВО
ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ
будь-які умисні дії фізичного, психологічного, сексуального чи економічного характеру, а також бездіяльність, які:
будь-які форми
фізичного чи психічного насильства, сексуального зловживання, нехтування потребами дитини, експлуатацію чи інші дії, що шкодять її здоров’ю, розвитку, гідності.
адміністрація закладу освіти
педагогічні працівники
практичні психологи та соціальні педагоги
батьки та законні представники
органи управління освітою та служби у справах дітей
До здійснення превентивних заходів залучаються різні суб’єкти:
ПРИЧИНИ
Соціально-економічні труднощі сімей, які провокують емоційну напругу, конфліктність у стосунках і знижують батьківські ресурси для належної підтримки дітей.
Вплив війни та пов’язаних із нею стресових факторів: вимушене переселення, втрата близьких, відчуття небезпеки, невизначеність майбутнього, які значно підвищують рівень тривожності й агресивності в дитячому середовищі.
Агресивний інформаційний простір та негативні зразки поведінки в соціальних мережах, які формують у дітей спотворені уявлення про норми взаємодії, підкріплюють культуру насильства й прищеплюють толерантність до приниження.
Недостатній рівень культури ненасильницької комунікації як у сімейному колі, так і в навчальному середовищі, що ускладнює конструктивне вирішення конфліктів і сприяє поширенню агресивних моделей поведінки.
ВРАЗЛИВІ КАТЕГОРІЇ ОСІБ
немовлята та малюки,
які повністю залежать від дорослих;
діти з ООП
та інвалідністю;
діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
діти з сімей, що перебувають у СЖО
(бідність, алкоголізм/ наркозалежність батьків, насильство у родині);
внутрішньо переміщені особи (ВПО) та біженці;
діти, які перебувають у кризових життєвих обставинах;
особи, які перебувають у закритих закладах (інтернати, виправні установи).
До вразливих категорій осіб, які мають підвищений ризик потрапити у ситуацію насильства та жорстокого поводження, відносять тих, хто через вік, стан здоров’я, соціальні обставини або правовий статус менш здатний захистити свої права.
Основні групи:
ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ:
вчитель НЕ є слідчим або психотерапевтом!
Його завдання – помітити, зафіксувати та передати інформацію відповідним службам, забезпечиючи при цьому емоційну підтримку дитині!
ранньому виявленні ризиків та ознак емоційного неблагополуччя у здобувачів освіти;
партнерстві між практичним психологом, педагогами та родиною - як ключовими дорослими, що впливають на добробут дитини;
впровадженні програм превентивного спрямування, а саме - профілактика булінгу, формування безпечного освітнього середовища;
налагодженій міжвідомчій взаємодії (з фахівцями охорони здоров’я, соціальними службами, службами у справах дітей тощо), яка забезпечує своєчасне втручання у кризових випадках.
Профілактика насильства має ґрунтуватися на:
1.Візуальні та побутові маркери (через екран):
1.1. Зовнішній вигляд: дитина виглядає неохайною, втомленою або одягненою не за сезоном (наприклад, у светрі з високим коміром у спеку, щоб приховати синці на шиї чи руках)
1.2. Локація навчання: дитина постійно шукає усамітнення в незвичних місцях (ванна, комора) або навпаки, проявляє надмірну тривожність, коли хтось з дорослих проходить поруч.
1.3. Реакція на звук: здригання при різких звуках або голосах дорослих, що лунають на фоні у дитини.
2.Поведінкові маркери
ЗМІНА патернів спілкування в мережі часто є криком про допомогу:
2.1. Різка зміна активності: раніше старанний учень перестає здавати роботи, або навпаки - дитина стає «гіперактивною» в чатах у позаурочний час, наче боїться виходити з віртуального простору в реальний.
2.2. Агресія або апатія: Прови нетиповох агресії в коментарях до однокласників або повна емоційна відстороненість (дитина «присутня» на уроці, але не реагнує на звернення)
2.3. Сонливість: Дитина постійно засинає під час уроків ( це може бути ознакою деприсивного стану або того, що вночі вдома було неспокійно).
3. Академічні та творчі маркери:
В роботах дитини часто проявляється те, що вона не може сказати словами:
3.1. Тематика робіт: у творах, малюнках або проєктах зявляються теми насильства, безпорадності, смерті або самотності.
3.2.Різке падіння успішности: відбувається втрата концентрації та когнітивних здібностей через постійний стрес («режим виживання» блокує функцію навчання)
4.Специфіка комунікації з батьками
Варто звертати увагу на те, ЯК батьки втручаються в навчальний процес:
4.1. Тотальний контроль: батькb завжди сидять поруч, підказують кожне слово або відповідають замість дитини, не даючи ій проявити суб’єктність.
4.2. Агресивний фон: педагог чує під час уроку приниження, крики або нецензурну лексику на адрес дитини з боку дорослих.
4.3. Уникнення контакту: батьки ігнорують повідомлення вчителя або реагують на зауаження щодо навчання дитини непропорційною агресією.
Фізичне, психологічне, сексуальне насильство або нехтування суттєво підвищують ризик суїцидальних думок у дітей і підлітків.
Постійне приниження, булінг чи домашнє насильство формують відчуття безпорадності та безнадії, що є «пусковим механізмом» суїцидальної поведінки.
У жертв насильства частіше виникають депресивні та тривожні розлади, які пов’язані з суїцидальними намірами.
Насильство як фактор ризику суїциду
Діти та підлітки, які зазнали насильства, нерідко шукають «швидке полегшення» у алкоголі, психотропних чи наркотичних препаратах.
Вживання ПАР виступає способом «втечі» від психологічного болю, травматичних спогадів чи проблем у сім’ї.
Формується замкнене коло: насильство → психічна травма → вживання ПАР → підвищений ризик саморуйнівної поведінки.
Насильство як фактор ризику вживання психоактивних речовин
Вживання психоактивних речовин знижує контроль над імпульсами, що робить суїцидальні дії більш імовірними.
Підлітки, які зазнали насильства й одночасно вживають ПАР, мають у кілька разів вищий ризик спроби самогубства.
Часто суїцидальні дії відбуваються під впливом алкоголю та наркотиків, коли критичне мислення ослаблене.
Насильство + ПАР = підвищений ризик суїциду
Насильство в освітньому середовищі — один із ключових викликів освітньої системи.
Потрібне створення безпечного та підтримувального середовища в закладах освіти.
Важливо забезпечити раннє виявлення та профілактику випадків насильства.
Необхідна тісна співпраця педагогів, фахівців психологічної служби, батьків і громади.
Пріоритет — формування культури ненасильницької комунікації та нульової толерантності до агресії.
ВИСНОВКИ