Історичний шлях �становлення: �від Імператорського університету �святого Володимира до �Національного медичного �університету імені О.О. Богомольця
Перший проректор
Олександр НАУМЕНКО
Історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею.
15 липня 1834 р., у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття університету.
Наказ Миколи І Міністерству народної просвіти про затвердження проекту статуту та штату Університету Св. Володимира
З початку навчального процесу в 1834 році Київський університет знаходився під значним німецьким впливом. Навчання у закладі ґрунтувалося на освітній системі, яку перейняли з Німеччини.
Уряд Російської імперії запросив до Києва багато професорів із країн Балтії, зокрема з Дерптського (Тартуського) університету. Були також німці, які народились у Києві, а пізніше стали професорами університету.
Приблизно 30 професорів мали німецьке походження, більшість із них працювали на медичному факультеті (Ернст Райнгольд Гофман, Карл Фрідріх Кесслер, Отто Айхельман, Карл-Ґеорґ Гойбель, Карл Едуард Мірам, Александер Вальтер та інші).
Однак потреба в лікарях, особливо у зв’язку з широким розповсюдженням епідемій у країні, була настільки великою, що вже у грудні 1840 р. міністр, щоб змінити попередній указ, запропонував адміністрації Київського університету з початком 1841/42 н. р. відкрити 1-й курс медичного факультету.
У зв’язку з відсутністю належного приміщення для розміщення медичного факультету його відкриття було заплановано на 1842 р., коли передбачалося закінчити будівництво головної університетської споруди.
У травні 1840 р. російський імператор Микола I наказав створити медичний факультет у вже відкритому ним у 1834 р. Імператорському університеті Святого Володимира
Вид з Бессарабської площі на Університетський (Бібіковський) бульвар та будівлю Університету св. Володимира
Медичному факультету було передано частину лабораторного майна Віденської медико-хірургічної академії
У травні 1845 р. відбувся перший випуск.
Медичний факультет Київського університету закінчили, отримавши звання лікаря, 3 особи (з 27, які втупили на 1-й курс).
Успіхи медичного факультету Київського університету значною мірою зумовлені тим, що його розвиток, як і зародження факультету, пов’язано з іменем М. І. Пирогова.
М. І. Пирогов (1810-1881)
Видатний військово-польовий хірург Російської імперії, анатом і педагог. Попечитель Київського навчального округу
О.П. Вальтер (1818-1889)
Український анатом і фізіолог, професор кафедри фізіологічної анатомії та мікроскопії Київського університету (1846-1867). Ініціатор будівництва та перший директор Анатомічного театру
В.О. Караваєв (1811-1892).
Дійсний таємний радний, доктор медицини (1838), професор Київського університету (1841-1891), І декан медичного факультету (1843-1847), почесний громадянин міста Києва
М.І. Козлов (1814-1889)
Перший завідувач кафедри анатомії (1841-1844), патологічної анатомії (1845-1853). Засновний патологоанатомічного музею при Університеті
Учні М.І. Пирогова
�Перший декан медичного факультету (з 1843 по 1847 рр.)�
КАРАВАЄВ
ВОЛОДИМИР ОПАНАСОВИЧ
Дійсний таємний радник, доктор медицини,
професор Київського університету,
почесний громадянин міста Києва
учень и послідовник
М.І. Пирогова
У 1875 р. у Києві було відкрито міську Олександрівську лікарню, яка стала базою для низки клінік медичного факультету.
Того ж року було побудовано корпус для кафедри загальної патології та гістології (нині вул. Богдана Хмельницького), а через 10 років – будівлю факультетської терапевтичної та хірургічної клінік (нині бульвар Т. Г. Шевченка, 17).
У цей період на медичному факультеті було створено низку нових кафедр: оперативної хірургії, нервових хвороб, фізіологічної хімії, педіатрії, хірургічної патології
Медичний факультет стає найбільшим факультетом у Київському університеті.
У 1885 р. тут навчалося 986 студентів.
У другій половині XIX ст. зросла роль медичного факультету як центру, що об’єднував творчо мислячих лікарів-практиків Києва, Київської губернії та інших губерній Південно-західного краю. При факультеті виникла низка наукових об’єднань, до яких входили професори, так і лікарі-практики. У 1840 р. було організовано Товариство київських лікарів, яке незмінно очолювали, починаючи з 1849 р. професори медичного факультету.
З ініціативи студента-медика А. Киселя, майбутнього видатного вітчизняного педіатра, в 1881 р. було організовано студентське наукове товариство «Клиническое общество студентов-медиков» (святкує своє 140 річчя).
Олександр КИСІЛЬ
(1818-1889)
Перший Голова
Правління клінічного товариства студентів-медиків Київського Університету
У 1920 р. створено Київський інститут охорони здоров’я, який об’єднав медичний факультет університету св. Володимира, Жіночий медичний інститут (створений на основі медичного відділення Вищих жіночих курсів), медичний факультет Українського державного університету (створений за ініціативи гетьмана Павла Скоропадського в серпні 1918 р. україномовної форми викладання). До його складу увійшов в жовтні 1920 р. Одонтологічний інститут, перетворений на однойменний факультет.
Вже в 1921 р. Київський інститут охорони здоров’я перейменовано у Київську державну медичну академію, яка згодом стала Київським медичним інститутом
Будівля Вищих жіночих курсів (вул. О. Гончара, 55)
Крім успіхів і здобутків у процесі свого розвитку заклад зазнав трагічних обставин і подій 30–40-х років. В часи ІІ Світової війни колектив Київського медичного інституту сумлінно виконував свій патріотичний обов'язок. З 22 червня 1941 р. клініки інституту почали приймати поранених. Багато викладачів та студентів подали заяви з проханням відправити їх на фронт. У перші дні війни було мобілізовано понад 1000 студентів, близько 150 викладачів і 300 службовців КМІ. До армії потрапило 50 % професорсько-викладацького складу.
У роки воєнного лихоліття в діючій армії працювали понад 5 тис. вихованців Київського медичного інституту. Студенти і співробітники інституту брали активну участь у будівництві оборонних споруд під Києвом.
Нелегкою була евакуація інституту до Челябінська, де відразу ж після прибуття і облаштування розпочалася посилена підготовка лікарів для фронту. Навчальний план змінився згідно з вимогами воєнного часу. Термін підготовки лікаря в той період скоротився до 3,5 років. Завдяки професіоналізму, мужності й героїзму викладачів і студентів закладу в роки війни було збережено життя, повернуто в стрій та на трудовий фронт багатьох співвітчизників. Подвиг колективу у 1944 р. відзначено високою державною нагородою — орденом Трудового Червоного Прапору.
Важкими та напруженими стали перші повоєнні роки. Однак, незважаючи на всі труднощі, інститут розвивався. Заклад перейшов на шестирічний термін навчання, було переглянуто навчальні плани й програми.
У 1946 р. інституту присвоєно ім'я академіка Олександра Олександровича Богомольця.
О.О. Богомолець (1881-1946)
Український учений-патофізіолог.
Основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки.
МИХАЙЛО
БУЛГАКОВ
(1891 – 1940) –
Випускник медичного факультету Університету св. Володимира
1916 року, лікар, видатний
письменник і драматург
АРХІЄПИСКОП ЛУКА
(В. Ф. ВОЙНО-
ЯСЕНЕЦЬКИЙ)
(1877 – 1961) –
Випускник медичного факультету Університету св. Володимира
1903 року, відомий хірург
і церковний діяч
Видатні випускники Університету
Інші відомі випускники нашої Alma Mater: письменники Віталій Коротич та Юрій Щербак; лікар-космонавт Олег Атьков; всесвітньо відомі вчені, академіки: Олександр Богомолець, Данило Заболотний, Платон Костюк, Євген Гончарук, Олена Лук’янова, Юрій Кундієв, Леонід Розенфельд, Федір Тринус; академіки та професори: Ісаак Трахтенберг, Сергій Комісаренко, Аліна Романенко, Микола Тронько, Юрій Вороненко, Юрій Фещенко, Василь Лазоришинець, Євген Педаченко, Юрій Антипкін, Владислав Безруков, Жанна Возіанова, Володимир Міхньов, Наталія Горовенко, Наталія Пасечнікова, Сергій Возіанов, Ірина Дикан, Олександр Усенко, Володимир Медведь, Юрій Губський, Борис Тодуров, Борис Маньковський, Сергій Страфун, Єлизавета Шунько, Олександр Пархоменко, міністри охорони здоров’я Віктор Ляшко, Юрій Поляченко, Ілля Ємець та інші.
Диплом «з відзнакою», виданий М.О. Булгакову у 1916 р.
Меморіальні дошки розміщені на фасадах навчальних корпусів на честь видатних випускників Університету
Зважаючи на високий рівень та якість освітньої діяльності, у 1991 р. Київському медичному інституту надано статус головного з питань навчально-методичної роботи серед вищих медичних закладів освіти України ІІІ–ІV рівнів акредитації.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 28.07.1992 р. Київський медичний інститут перейменовано в Український державний медичний університет імені О.О. Богомольця (УДМУ).
Указом Президента України № 1063/95 від 17.11.1995 р. заклад було реорганізовано у Національний медичний університет імені О.О. Богомольця.
Vivat, Національний
медичний університет
імені О.О. Богомольця
Vivat, Alma Mater
ЗІ СВЯТОМ, ДОРОГІ КОЛЕГИ