Душа зачарована квітами:�Катерина Білокур

«А квіти я буду малювати і малювати,� бо я так люблю над ними працювати, �що й слів не знайду, �аби висказати ті почуття до їх любові – �моєї великої любові!»� �

1935 рік

«Квіти за тином»

«Квіти, як і люди, – живі,

мають душу!»

Катерина Білокур

«Польові квіти»

1941 рік

Катерина Білокур самобутня художниця з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи.

Картини Катерини Білокур відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу. Майстриня «наївного мистецтва» стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. ЇЇ картини сварили, ними захоплювалися, але жодного роботи Білокур не залишали байдужим. Катерина Білокур є представницею так званого «наївного мистецтва» – групи художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу

Народилася майбутня художниця 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії(нині Київська обл.). Саме її мала батьківщина навіювала всі ті дивні живописні образи - квіти і птахи, що згодом стали з'являтися на її полотнах. � Вона самотужки навчилася читати й писати. У дитинстві, що пройшло у злиднях, малюванням не займалася, про мистецтво дізналася значно пізніше з книжок та від сільського вчителя. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Щоб малювати картини, які, як вона сама казала, народжувалися у неї «в голові», Катерина Білокур використовувала усе, що було під рукою. Дівчина навчилася робити пензлі, вибираючи волосинки із котячого хвоста, і фарби – із усіх барвників, які давала природа.��

«Квіти на блакитному тлі»

1943 рік

Квіти для Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це вбивством. Малюючи квіти, Білокур ішла з мольбертом до них і працювала над картиною біля мальв чи кущів жоржин.� Часто, задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато кілометрів, поки не знаходила її. Самотужки й послідовно вона проникала в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.�

«Декоративні квіти»

1945 рік

Катерина Білокур була чужою поміж своїх, ніхто з безпосереднього оточення не розумів її пристрасті до малювання. Хтось висміював, а хтось просто сторонився, вважаючи дивачкою. Через це дівчина мало спілкувалася з однолітками. Вона мусила робити усю важку сільську роботу по господарству та на городі, а потім бігла малювати.�Живопис був її єдиною любов'ю, її єдиним захопленням.�

«Півонії»

1946 рік

Була у житті Катерини Білокур, окрім малювання, ще одна віддушина.� Потай від батьків, Катерина малювала декорації для постановок місцевого драмгуртка, створеного сусідом і родичем Микитою Тонконогом. Катерина навіть грала на сцені у кількох постановках.�

«Півонії»

1948 рік

«Квіти з горіхами»

Уривок з поеми І. Жиленко �«Цар – колос»� �Ця жінка мала честь (важку, як німб!) �Родитись в день народження століття. �В одній колисці, у одному світі �В одній біді і не в одній війні. �Ця жінка мала честь і мала біль �Так довго і терпляче йти до слави. �З зорі в зорю роботоньку робить, �А уночі – свій дивний геній бавить. �Жила собі. Було, й недоїдала.� Благенький ватник. Пічка ледь жива.� Не нарікала. �Малювала. Ждала. �І – вдарив грім тих золотих фанфар!�

1949 рік

«Цар –колос»

«Колгоспне поле»

Друга половина 30-х та початок 40-х років минулого століття– результативний період у творчості Катерини Білокур. Саме тоді художниця знаходить свій жанр, поступово опановує техніку живопису й художню майстерність.�У 40-х роках картини Білокур виставляють на виставках у Полтаві, а згодом у Києві.�У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.�В 50-ті роки майстриня звертається до такого жанру живопису, як натюрморт.�У 1951 році нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.�У 1956 - одержує звання Народного художника України.�

«Садові квіти»

1952 рік

У творчості К. Білокур утвердився своєрідний творчий стиль, якому властива життєрадісність, гармонійність кольорів, казкова фантастичність, стрункість і поетичність композиції. Творчість і життя Білокур завжди привертали увагу мистецтвознавців, акторів, режисерів�

«Пшениця, квіти, виноград»

1954 рік

У 1954 році три картини Катерини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і �«Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва �на Міжнародній виставці у Парижі.�Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: �«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, �то змусили б заговорити про неї цілий світ».�

У 2000 році до 100-ліття від дня народження Білокур Національний банк України випустив ювілейну монету.�

У 2004 році була заснована щорічна премія імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва.

Всесвітньовідома пошукова система Google, 7 листопада 2020 року, опублікувала на своїй домашній сторінці новий дудл (з англ. doodle - анімована тематична заставка) до дня народження легендарної української художниці Катерини Білокур

� Книга «Білокур» створена Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва до 120-річчя з дня народження Катерини Білокур (1900—1961). �Авторка Олеся Авраменко� Національний музеї українського народного декоративного мистецтва запрошує відвідувати свої зали, поринути в магічний світ художниці, відчути душу України. Бо творчість Катерини Білокур — це код нашої нації.�https://www.mundm.kiev.ua/ ��

У хаті родини Білокурів у Богданівці у 1977 році відкрили Музей-садибу Катерини Білокур.�Незважаючи на свою популярність, Катерина Білокур все життя прожила в рідній Богданівці з батьками і сім'єю брата. В її меморіальному музеї досі стоїть її остання незакінчена робота – «Жоржини на блакитному тлі».�Пам’ятник Білокур, що стоїть на подвір’ї музею-садиби в Богданівці, створив її племінник Іван Білокур, який навчався в Київському художньому інституті в майстерні Михайла Лисенка. Азам малювання його вчила Катерина Василівна, але далі він вибрав ліплення і став скульптором.��

Особистість Катерини Білокур лишається сповненою таємниць; �стає зрозумілим, що була вона не примітивною селянкою, образ якої закарбувався у свідомості ще з радянських часів, а розумною і неординарною особистістю. �

Натюрморт з колосками і глечиком

1958-1959