3 of 17

Французький імператор Наполеон І Бонапарт, готуючись до війни з Російською імперією, розробляв плани її ослаблення через відокремлення підкорених нею територій.
Претензії на західноукраїнські землі й Правобережжя, які до поділу Речі Посполитої входили до її складу, висували поляки. Проте імператор, зацікавлений у підтримці Австрії, не поспішав гарантувати задоволення їхніх вимог, хоча й не відкидав повністю.

4 of 17

Свідченням того, що Наполеон не залишав своїх намірів розіграти «українську карту» в боротьбі з Росією, стала публікація у 1807 р. в офіційній французькій урядовій газеті «Публіцист», що «з Польщею межує давня козацька Україна, одна з найбільш урожайних країн світу, яка своїми багатствами заслуговує на якнайбільшу увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі вирішена (Наполеон створив із польських земель, відібраних у Пруссії та Австрії, Варшавське герцогство. —Авт..), надійшла черга й до розв’язання справи плодючої батьківщини Мазепи».

5 of 17

У міністерстві закордонних справ Франції за дорученням Наполеона було розроблено кілька проектів стосовно майбутнього Наддніпрянщини в разі російсько-французької війни. Ці плани передбачали відокремлення українських земель від Російської імперії й поділ їх на кілька частин

, �

Землі Волині були обіцяні Австрії за її допомогу у війні проти Росії.

Всі інші землі Правобережної України відходили до Варшавського герцогства.

У Лівобережній та Південній Україні планувалося створити дві наполеоніди — українські держави під протекторатом Франції.

другу — Донеччини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії та Криму. Водночас не виключалося повернення територій Херсонської й Таврійської губерній Османській імперії на її вимоги.

Одну — в межах колишньої Гетьманщини (Чернігівщина й Полтавщина)

Причорномор’я.

турецькому султанові — Крим і Північне Причорномор’я

“наполеоніди” — військово-адміністративні колоніальні області, очолювані наполеонівськими генералами, які забезпечували б подальші військові походи французів матеріальними та людськими ресурсами.

6 of 17

Ця війна увійшла в історію під назвою Вітчизняна війна 1812 p., оскільки в ній брали участь не тільки армія, а й загони добровольців, мирне населення і не лише в Україні, а й на всіх окупованих територіях Російської імперії.

Причини війни

“перекроїти” карту Європи, встановити гегемонію Франції у європейській та світовій політиці;

домогтися європейського і світового панування, а для цього розгромити і позбавити самостійності провідні держави Європи (насамперед Велику Британію та Росію).

Привід до війни — відмова імператора Росії Олександра І підтримувати континентальну блоку Великої Британії.

7 of 17

У червні 1812 р. вторгненням «Великої армії», очолюваної Наполеоном, у межах Російської імперії розпочалася французько-російська війна 1812 р. Він планував захопити Москву й звідти продиктувати свої умови російському імператорові Олександру І.

«Велика армія» Наполеона І переходить кордон Російської імперії

8 of 17

Ставлення до війни двох імператорів у вищих сферах суспільства Наддніпрянщини було різним.

Серед польської шляхти Правобережжя переважали прибічники Наполеона, які розраховували з його допомогою відновити Польську державу.

Проте багатьох поляків російська влада влаштовувала, і до того ж їх не задовольняли поширювані чутки, що нібито Наполеон звільнить селян від кріпацтва.

Серед землевласників Півдня України, які були вірними прибічниками російської влади, переважало негативне ставлення до Наполеона.

На Лівобережжі менша частина українського дворянства сподівалася з допомогою Наполеона відновити автономію Української держави. Більшість дворянства відлякували радикальні зміни, пов’язані із Французькою революцією.

Обидві імперії були зацікавлені у використанні потенціалу українських земель. У багатьох містах Наддніпрянщини (Київ, Житомир, Сосниця та ін.) були розташовані величезні склади продовольства і боєприпасів. Російський уряд за всяку ціну намагався їх зберегти, а Наполеон прагнув захопити.

9 of 17

Ставлення українських поміщиків та інтелігенції до Наполеона

У ставленні до Наполеона утворилися два табори.

Консерватори.

їх лякала революційна Франція та її імператор. У російському самодержавстві вони вбачали охоронця громадського ладу і спокою.

На таких позиціях стояли: полтавський, магнат В. Кочубей;

поет І. Ковінько, перебуваючи в діючій армії, написав ряд патріотичних творів.

Автономісти.

Вбачали в особі Наполеона визволителя від російської тиранії.

Висловлювали радість і надії, що з приходом французької армії буде введено прогресивне законодавство й Україна стане автономною чи незалежною.

На таких позиціях стояли:

• переяславський магнат Василь Лукашевич;

• волинський дідич Чайковський, який організував козацьке “рушення” на допомогу Наполеону;

• подільський дідич Марлецький, який створив у своєму маєтку республіку і проголосив права людини;

• полтавський дворянин Василь Капніст, який виступив проти “московської тиранії”.

10 of 17

У складі французької та російської армій перебувала значна кількість українців. Один із двох уланських полків польського легіону «Вісла» французької армії був укомплектований вихідцями з Поділля. П’ять із восьми полків 30-тисячного австрійського корпусу генерала Карла Шварценберга комплектувалися в Галичині.

Однак більшість патріотично налаштованої польської шляхти всі надії щодо визволення країни покладала на Францію. Тут зосереджувалася найактивніша частина польської еміграції. З 1798 р. у Франції оселився Т. Костюшко, котрого звільнив Павло І. Радикальне крило однієї з емігрантських організацій під назвою "Депутація" виступило з ініціативою створення у складі французької армії спеціальних військових формувань-легіонів з польських емігрантів-добровольців. У майбутньому вони могли стати ядром збройних сил незалежної Польщі. І справді, в 1797 р. в Ломбардії (Італія), яку захопили французи, такі легіони було створено під командуванням генерала Яна Генріха Домбровського. Проте головнокомандувач французькою армією в Італії генерал Наполеон Бонапарт, хоч і намагався використати польські легіони для тиску на своїх противників у Європі, ніяких зобов'язань щодо Польщі на себе не взяв. Коли італійська кампанія наближалася до завершення, Наполеон уклав мирну угоду з Австрією, в якій про поляків і їхню державу навіть не згадувалося.

11 of 17

Брак легкої кінноти і хитке становище російської влади на Правобережжі примусили російського імператора погодитися на формування чотирьох полків Українського козацького війська у Київській та Подільській губерніях.
У липні 1812 р. Олександр І доручив малоросійському генерал-губернатору сформувати на тих самих умовах, що й на Правобережжі, Малоросійські кінно-козацькі полки в Полтавській (9 полків) та Чернігівській (6 полків) губерніях. Його загальна кількість становила 18 тис. козаків.
У складі Російської армії воювали також полки Чорноморського та Бузького козацьких військ, прикордонні загони правобережних «лісових козаків» і понад тисяча херсонських козаків, очолюваних В. Скаржинським.

12 of 17

На початковому етапі війни в червні-вересні 1812 р. Українське козацьке військо, розташоване на Волині, захищало київський напрямок від австрійського корпусу К. Шварценберга. Малоросійські кінно-козацькі полки влилися до російської армії, а чернігівсько-полтавське ополчення утримувало 800-кілометровий «кордонний ланцюг» на північних кордонах України.
У вирішальній битві між російською та французькою арміями в серпні-вересні 1812 р. під Бородино на шляху до Москви брали участь регулярні полки, сформовані у Наддніпрянщині. Коли французька армія, зазнавши поразки, відступала з території Російської імперії, українські формування брали участь у її переслідуванні та закордонному поході російської армії.

13 of 17

Вісім українських козацьких полків у складі російської армії брали участь у грандіозній «битві народів» 16-18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом.

14 of 17

Наполеон увійшов до Росії з більш, ніж 500 000 солдатами. Він був абсолютно впевнений у перемозі, але… він повернувся, побитий та принижений, з менш, ніж 100 000 солдатами, яких навіть солдатами важко було назвати. Це були звичайні скелети, знесилені настільки, що ледве трималися на ногах.
Битва при Лейпцігу, більш відома як «Битва народів», що відбулася навколо старого саксонського університетського містечка Лейпциг, поклала початок кінця чудової кар’єри Наполеона. У жовтні 1813 року Наполеон був розгромлений в битві під Лейпцігом, а в квітні 1814 року зрікся трону Франції.

15 of 17

Після перемоги Олександра І у війні з Наполеоном українські частини повернулися додому. Всі полки були розформовані. Більшість ополченців повернули до кріпацького стану. Сформовану на Правобережжі Українську кінно-козацьку дивізію та полки Бузького козацького війська для скорочення видатків на утримання ліквідували й у 1817 р. перетворили на військових поселенців, які мали поєднувати військову службу із сільськогосподарською працею. У Наддніпрянщині військові поселення створили у Слобідсько-Українській, Катеринославській, Київській та Херсонській губерніях. Цим, можна сказати, Олександр І формально дотримав свого слова і не повернув козаків у кріпацтво, але становище військових поселенців було навіть гіршим, ніж селян-кріпаків.
Усе життя поселенців від ранку до ночі регламентувалося військовим уставом. Численні приписи та інструкції визначали особисте життя у сім’ї, виховування дітей, порядок у хаті та ін. Часті раптові інспектування у будь-який час будинків, військові паради не давали можливості вести господарство і робили їх життя гіршим, ніж у в’язниці. Такою виявилася подяка Олександра І доблесним українським козакам – рятівникам його імперії.

У системі міжнародних відносин першої третини XIX ст. українські землі відігравали роль об'єкта в політичних комбінаціях інших держав.

Російський уряд у війнах, які вела в цей час імперія, використовував сформовані на українських землях підрозділи козацтва.

1 of 17

2 of 17