Ліна Костенко. Творчий шлях. Особливості�індивідуального стилю

Досить юною Ліна Костенко вже зробила вибір. Вона знала, що, коли виросте, буде поетесою. Після війни відвідувала літературну студію при Спілці письменників у Києві, а шістнадцятилітньою вже мала перші публікації.

Закінчивши десятий клас, Ліна Костенко успішно склала іспити в тодішній Київський педагогічний інститут імені М. Горького (нині це Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова), але через деякий час забрала свої документи й пройшла відбір абітурієнтів до Московського літературного інституту.

Серед однокурсників була неперевершеним авторитетом. Її дипломною роботою при закінченні Московського літературного інституту (1956) стала майбутня поетична збірка «Проміння землі». Рецензував книгу відомий критик В. Іванов.

У 1957 році видавництво «Молодь» видало книжку, яка спричинила справжній бум в українській літературі. Через рік друга збірка «Вітрила». Та вже з виданням третьої книги — «Мандрівки серця» (1961) виникли проблеми...

Уже перші поетичні збірки Ліни Костенко засвідчили прихід в українську літературу надзвичайно сильної поетичної особистості. Органічна відстороненість від імпульсів суєтної «злободенності», а натомість чутливе сприйняття й переживання великих моральних і громадянських проблем та запитів доби, природність і чистота ліричного світу, культура письма, незалежність голосу і виразно вгадувана масштабність творчої особистості — зразу привернули увагу читачів.

Іван Дзюба

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення й затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів:  М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко».

Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників

За «аполітичність» знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».

1963 року було підготовлено до друку нову збірку Ліни Костенко — «Зоряний інтеграл», проте тоді вона не побачила світ. 1972 року та ж своєчасно «невтілена» доля випала й збірці «Княжа гора», що стало свідченням складності стосунків поетеси із чинною системою.

У 1965-му вона разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами культури й науки надсилає до ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтелігенції з вимогою зробити розгляди судових справ публічними.

Наступного року вирушає до Львова – підтримати в суді майбутніх дисидентів Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську та братів Михайла і Богдана Горинів, яким інкримінують «антирадянську діяльність та пропаганду».

У 67-му у Львові була присутня на суді над Чорноволом. Пізніше протестувала проти введення

радянських військ на територію Чехословаччини.

Замовчування поетичних книжок тривало шістнадцять років. У цей час українським видавництвом «Смолоскип» імені В. Симоненка випущено збірку Ліни Костенко «Поезії» (1969, Балтімор — Париж — Торонто), до якої увійшли твори з усіх написаних на той час книжок.

Її боялися можновладці, її шанував народ. Максим Рильський писав: «Видатна поетеса України Ліна Костенко прийшла у світ української поезії у дерзновенний і обнадійливий її період, коли молодість потужно заявила про світанок нового дня в мистецтві».

Юрій Івакін, самобутній майстер пародії, у 1968 році присвячує Ліні Костенко промовистий уже самою назвою «Пасаж мовчання» («Перець», № 19):

А я перетерплю, а я перебуду,

Перечекаю я, пережду,

А я перемовчу, перезабуду,

Все, що писала, переприсплю,

Перезакрию віями очі,

Перезавішу свої уста,

Скіфською бабою в поганській ночі

Закам’янію (років до ста),

А я перевершу перемовчанням

Свій перевірш, надвірш, супервірш,

Хай перележать в скрині чекання

Мої блукання між хмар і гір…

«Відлига» у ставленні влади до постаті й творів Ліни Костенко позначилась виходом збірки віршів «Над берегами вічної ріки» (1977). Після цього було випущено історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), що став однією з найвищих і найвражаючих «пірамід» у творчості Ліни Костенко, та збірку «Неповторність» (1980).

Книжка «Сад нетанучих скульптур» (1987) вкотре засвідчила тяжіння поетеси до жанрової поліфонії, явивши у своїй структурі як ліричні вірші (розділ «Невидимі причали»), так і нові для письменниці форми — драматичні поеми «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських», поему-баладу «Скіфська одіссея» (розділ «Душа тисячоліть шукає себе в слові»).

До багатогранного й структурованого «Вибраного» (1989) увійшли як твори з опублікованих раніше книжок, так і вірші із «Зоряного інтегралу» та «Княжої гори», а також новий цикл під назвою «Інкрустації».

У 1999 році світ побачив історичний роман «Берестечко».

До цього переліку варто додати літературознавчу розвідку Ліни Костенко «Поет, що ішов сходами гігантів», у якій розглядаються драматичні поеми Лесі Українки . Окремим виданням вийшла лекція, що була прочитана поетесою 1 вересня 1999 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» і мала назву «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» (1999).

Виявом повномасштабного визнання творчості Ліни Костенко варто вважати відзначення її 1987 року Державною премією Української РСР імені

Т. Г. Шевченка (нині це — Національна премія України імені Тараса Шевченка) за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» й збірку «Неповторність».

1994 року Ліна Костенко стала лауреатом престижної премії Франческо Петрарки (Італія) за поетичну збірку «Інкрустації» (у перекладі Лука Кальві).

Збірка «Мадонна Перехресть», присвячена Оксані Пахльовській, побачила світ у київському видавництві «Либідь» 2011 року.

Справжньою сенсацією 2010 року став вихід першого прозового твору Ліни Костенко- роману «Записки українського самашедшого».

Микола Жулинський писав: «Ліна Костенко — це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям людської гідності».

Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська згадує: «Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало: ім’я її було заборонено, вірші не друкувались... У мене було відчуття, що всі ці роки люди її ніби чекали. А вона — працювала. У найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалося круг неї коло переслідувань, цькувань, заборон, — вона писала. Могла зачинитися й писати за одну добу до трьохсот рядків «Марусі Чурай», які побачили світ у 1979 році!».

Дмитро Стус, кандидат філологічних наук, редактор журналу «Київська Русь», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка: «Моя Ліна Костенко... Це, може, не така Ліна Костенко, яка є насправді, але це ніби символ української жінки. Вона жіночна. Вона чуттєва. Вона абсолютно цілісна. Це жінка, яка (якщо говорити сьогоднішніми категоріями) знає, що таке кохання, відчуває його».

Сергій Тримбач, кінокритик: «Є люди, яких багато... Книжка за книжкою, роль за роллю, промова за промовою. Та чим більше такого, тим помітнішою є мізерія й неміч тусовочного персонажа. Ліни Костенко мало. Було так у віці минулому, коли її просто забороняли. І є так нині, коли вона сама себе забороняє».

Іван Малкович, поет, видавець: «І в поезії, і в житті Ліна Костенко вражає своєю особливою афористичністю. Коли свого часу в останній момент у філармонії відмінили моновиставу за «Марусею Чурай», Ліна Костенко прийшла до директора філармонії, підвела його під люстру (щоб краще видно) і «відляпасувала» йому фізію. Той нерозумний директор подав на неї в суд, — зрештою, це відома історія... Ліну Костенко викликали в суд і запитали, чи не заперечує вона того, що дала ляпаса директорові філармонії. «Заперечую», — сказала Ліна Василівна. «Як, ви це заперечуєте?». «Так, заперечую! — відказала вона. — Бо я дала не одного, а два ляпаси — за себе і за Марусю Чурай».

Борис Олійник, поет: «…вона унікальне явище в українській літературі, яка за будь-яких змін

кон’юнктури моменту завжди була собою й вела

лінію, аби Україна посіла своє гідне місце у світовому співтоваристві. Ліна Василівна не підігравала нікому. І з нею ні член Політбюро, ні президент, ніхто не зважиться на фамільярність, вона відріже, як бритва… Мені випала честь після 15-річного мовчання поетеси вибивати видання її книги «Над берегами вічної ріки». Власне, кожне її видання — це детективна історія: з доносами, затримкою верстки, дрібними інтригами».

Афористична скарбничка Ліни Костенко

Душа належить людству і епохам.

​

Душа тисячоліть шукає себе в слові.

​

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

​

Великий або дволикий. Середини тут нема.

Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Моя свобода завжди при мені.

Люди, будьте взаємно красивими!

​

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Марудна справа — жити без баталій.

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ЛІНИ КОСТЕНКО

ФІЛОСОФІЧНІСТЬ;

ІСТОРИЗМ МИСЛЕННЯ;

ВИШУКАНА ТРАДИЦІЙНІСТЬ;

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІСТЬ;

АФОРИСТИЧНІСТЬ

ПУБЛІЦИСТИЧНІСТЬ;

Маловідомі факти про Ліну Костенко

У 15 майбутня поетеса вже читала Дідро, Платона й Аристотеля.

​

За словами поета Василя Сома, який проживав у одній кімнаті в гуртожитку з Василем Симоненком, його товариш задивлявся на молоду Костенко: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на 5 років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».

​

У 1963 році Ліна Костенко разом з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму «Перевірте свої годинники», у якому розповідалось про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант «Хто повернеться – долюбить» так змінили, що письменниця відмовилася від авторства.

Маловідомі факти про Ліну Костенко

Ліна Костенко відмовилась від звання Героя України, яке хотів їй вручити Віктор Ющенко, після чого її цитата «Політичної біжутерії не ношу» стала крилатим виразом.

​

Улюблений музичний твір Ліни Костенко – «Реквієм» Верді.

У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони.

Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею. А син поетеси працює програмістом у Сполучениї Штатах. Онучка Ліни Василівни Костенко Ярослава-Франческа Барб’єрі вивчала філософію у Римському університеті «Ля Сап’єнца», де її мама завідувала кафедрою україністики.

Маловідомі факти про Ліну Костенко

У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

​