Тема 11 Становлення,розвиток України як незалежної держави

Урок «Державотворчі процеси

незалежної України»

Акт проголошення незалежності

України 24 серпня 1991 р.

ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — процес формування і становлення основних інститутів влади, їхнє конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

Особливості державного будівництва в Україні

СКЛАДОВІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Фіксація

кордонів

Визначення

громадянства

Визначення державної

символіки

Створення власних

збройних сил

Формування законодавчої бази. Прийняття Конституції України

Формування

державних

органів влади

Запровадження

власної

грошової одиниці

Чинники, що впливали на державотворчий процес

Державотворчий процес

4 листопада 1991 р. Верховна рада прийняла Закон «Про державний кордон України» і

«Про прикордонні війська»

1. ФІКСАЦІЯ КОРДОНІВ

2. ВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА

8 жовтня 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України».

Проголошувалася недоторканність кордонів, визначався порядок їх охорони та правила переходу.

Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не був на момент набуття чинності Зако-ну громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України. У країні проголошу-валося єдине громадянство, тобто громадянин України не міг бути громадянином іншої держави. Протягом п’яти років усі, хто бажав отримати українське грома-дянство, мали поставити відповідний штамп у паспорті. Із 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські.

3. ВИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ

У січні–лютому 1992 р. постановами Верховної ради затверджено синьо­-жовте знамено — Державним Прапором, а тризуб — Малим Державним гербом України.

Державний Прапор України

Малий Державний герб України

15 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державним Гімном України музи-ку на вірш «Ще не вмерла України…», а 6 березня 2003 р. було прийнято Закон «Про Державний Гімн України». Згідно зі статтею 1 цього Закону, Державним Гімном Укра-їни є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплета та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.

Із метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки були запроваджені купоно-карбованці багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. Указ Президента запровадив національну валюту — гривню.

4. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ВЛАСНОЇ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ.

З січня 1992 р. – запроваджено купоно-карбованці.

2 вересня 1996 р. – національна валюта гривня.

5. СТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ

11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України.

У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою і забезпечення виконання цих завдань шляхом створення власних Збройних Сил. Загальний кількісний склад армії визначався в межах 400—420 тис. осіб.

Створення української армії та військово-морських сил

Уже 24 серпня 1991 р. парламент прийняв Постанову «Про військові формування в Україні», за якою всі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувалися Верховній Раді.

Також було створено Міністерство оборони України (першим міністром оборони став генерал-полковник К. Мороз).

Концепція оборони і розбудови Збройних Сил України проголошувала прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою і забезпечення виконання цих завдань шляхом створення власних Збройних Сил.

Загальний кількісний склад армії визначався в межах 400 - 420 тис. осіб.

Уже 6 грудня було прийнято Закон «Про Збройні Сили України». У військових частинах розпочалося добровільне прийняття присяги на вірність народу України.

19 жовтня 1993 р. Верховна Рада прийняла Воєнну доктрину України. Вона базувалася на тому, що Україна не вважає своїм потенційним противником жодну державу.

Створення української армії та військово-морських сил

Становлення української армії відбувалося в складних умовах. Військові структури СНД, а саме об’єднане командування, прагнули зберегти контроль над українською армією.

Особливо ускладнювали ситуацію становище з ядерним потенціалом України й доля Чорноморського флоту, який став об’єктом суперечки між Україною та Росією.

Щоб забезпечити перехід від Збройних Сил СРСР до Збройних Сил України, було створено Національну гвардію України, яка проіснувала до 1999 р.

У 2014 р. її було відновлено.

Найскладнішою проблемою стало створення Військово-Морських Сил (ВМС) України на базі радянського Чорноморського флоту.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України радянський Чорноморський флот перейшов під контроль України. Проте, використавши сепаратистські рухи в Криму, частина офіцерів флоту, підтримана Російською Федерацією, вчинила бунт проти української влади.

Створення української армії та військово-морських сил

Продовження відверто антиукраїнських акцій, підтримуваних найвищими законодавчими органами Росії і Верховною Радою Криму, загострило ситуацію. У відповідь на антиукраїнські виступи українські моряки Чорноморського флоту вирішили демонстративно перевести сторожовий корабель СКР-112 із Севастополя до Одеси.

На кораблі, яким командував капітан-лейтенант С. Настенко, підняли український прапор.

Це був перший бойовий корабель нового українського флоту. На його перехоплення було кинуто кораблі й літаки, команди яких дотримувалися проросійської позиції. На допомогу сторожовику прийшли кораблі прикордонної охорони України. Переслідувачі не наважилися на морський бій, і СКР-112 прибув до Одеси. Більшість команд кораблів Чорноморського флоту була згодна стати під український прапор. Ця подія прискорила розв’язання ситуації з розподілом флоту.

Корабель СКР-112

Переслідування СКР-112

Забутий подвиг

Капітан СКР-112 –

Сергій Настенко

Створення української армії та військово-морських сил

1. 23 липня 1992 р. в Дагомисі (м. Сочі, Росія) відбулася зустріч делегацій України й Росії, що закінчилася підписанням угоди. Сторони підтвердили важливість переговорів щодо створення на Чорному морі Чорноморського флоту Військово-морського флоту (ВМФ) Російської Федерації і ВМС України.
2. За результатом зустрічі 3 серпня 1992 р. президентів України Л. Кравчука та Росії Б. Єльцина в Ялті було підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР. За цією угодою Чорноморський флот мав бути поділений навпіл.
3. Після переговорів 9 червня 1995 р. новий Президент України Л. Кучма та Б. Єльцин вирішили поділити флот таким чином: 18,3 % кораблів мали перейти до України, а 81,7 % — до Росії. Військово-морські бази в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві та Балаклаві та ще десять баз морської авіації перейшли під контроль ВМС України.

Кількість особового складу не могла перевищувати 25 тис. осіб. До того ж до складу флоту могли входити 22 військові літаки. У російському використанні залишилося 16 командних пунктів (із 80), 11 об’єктів зв’язку (із 39), п’ять об’єктів забезпечення ракетно-артилерійською та мінно-торпедною зброєю.

У Конституції України 1996 р. заборонялося базування на території держави будь-яких іноземних військових формувань (стаття 17).

У 1997 р. було погоджено термін перебування флоту Російської Федерації в Севастополі до 2017 р.

28 травня 1997 р. було підписано Угоду між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту терміном дії на 20 років.

Однак із часом стало зрозуміло, що базування іноземного військового флоту на території України є однією із головних загроз безпеці України.

Чорноморський флот Російської Федерації перетворився на головний дестабілізуючий чинник ситуації в Севастополі й Криму та українсько-російських відносин загалом.

Створення української армії та військово-морських сил

Головна військово-морська база ЧФ в Севастополі, 1991 р. Фото © Володимир Вєлєнгурін / ІТАР-ТАСС

Борис Єльцин (зліва) і Леонід Кучма підписують «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», Київ, 31 травня 1997 року

2. ФОРМУВАННЯ ГІЛОК ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Главою держави є Президент. Він гарантує державний сувере-нітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина.

СУДОВА ВЛАДА

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Верховна Рада (парла-мент) — вищий законо-давчий орган влади, на місцях — обласні, рай-онні, міські, селищні ради.

Кабінет Міністрів (уряд), міністерства, відомства, державні комітети, місцева державна адміністра-ція, виконкоми.

Верховний Суд

України, загаль-ні, арбітражні, військові суди (згодом – Консти-туційний Суд)

Формування законодавчої гілки влади

Єдиним законодавчим органом влади в Україні була визнана Верховна Рада УРСР, яка стала Верховною Радою України.

Її склад у кількості 450 осіб було обрано в 1990 р.

Депутатську більшість становили члени розпущеної в 1991 р. КПУ.

Усе це негативно відбивалося на державотворчому процесі.�Після обрання Л. Кравчука Президентом України Верховну Раду України очолив Іван Плющ.

3. СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА

Главою держави є Президент.

1 грудня 1991 р. – обрано першого президента України Л. Кравчука (1991-1994 рр.) у І турі.

Леонід Макарович Кравчук – перший Президент України  після  здобуття нею неза-лежності  (1991–1994), Голова  Верховної Ради України у  1990-1991, Народний депутат України у 1990-1991 та  1994-2006, Герой України (2001). Вийшов зі складу КПРС після провалу спроби державного перевороту у серпня 1991 р.

ЗДОБУТКИ

• Утвердження незалежності України;
• Мирний вихід зі складу СРСР;
• Налагодження відносин з країнами світу;
• Відмові від ядерного статусу;
• Консолідація суспільства;
• Започаткування економічних

перетворень;

• Створення державних структур влади.

​

ПРОРАХУНКИ

• Неспроможність приборкати економічну кризу;
• Гіперінфляція;
• Стрімке падіння життєвого рівня населення;
• Діяльність трастів, фінансових

пірамід;

• Політична криза 1994 р.

Результати виборів 1991 р.

Президент України і виконавча влада

Після відставки у квітні 1991 р. з посади Голови Ради Міністрів В. Масола Прем’єр-міністром України став Вітольд Фокін.

Він очолював уряд протягом 17 місяців. Проте Кабінет Міністрів під його керівництвом виявився неспроможним розробити ефективну модель реформ.

Економіка України все більше набувала кризових ознак. Це викликало невдоволення в суспільстві.

У середині 1992 р. в Україні відбувся масовий страйк шахтарів.

Приводом стало чергове підвищення Кабінетом Міністрів цін на сільськогосподарську продукцію, м’ясо, молоко, масло.�Восени 1992 р. через загальне невдоволення населення та парламенту уряд В. Фокіна був змушений піти у відставку.

27 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила склад нового Кабінету Міністрів на чолі з народним депутатом Леонідом Кучмою, який до цього був директором Південного машинобудівного заводу (м. Дніпропетровськ).

Верховна Рада України надала главі уряду право видавати декрети з неврегульованих законодавством економічних питань. Однак, незважаючи на всі намагання змінити ситуацію, і цей уряд нічого вдіяти не зміг.

В. Фокін

Л. Кучма

Я прийшов очолити уряд з однією думкою, коли хочете — мрією: зупинити катастрофу, не дати економіці такої держави провалюватися далі в безодню. На жаль, виконати це не вдалося.

Президент України і виконавча влада

Усе помітнішим стало втручання в розв’язання конкретних економічних проблем Президента України Л. Кравчука.

У цей період він прагнув перебрати на себе всю повноту виконавчої влади, зокрема безпосереднє керівництво діями Кабінету Міністрів. Це викликало перший конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром.

У вересні 1993 р. уряд Л. Кучми пішов у відставку. Усю повноту виконавчої влади за рішенням Верховної Ради взяв на себе Президент України Л. Кравчук, а виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра було призначено народного депутата Ю. Звягільського.

Тризуб і синьо-жовтий прапор на будівлі Верховної Ради України

«Єдина дурість у моєму житті, яку я досі собі не можу пробачити, — це те, що я дав згоду йти працювати в уряд. Цього я не мав робити, бо працював на той час мером Донецька. Це груба, фатальна помилка в моєму житті».

Ю. Звягільський

ЕТАПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

І ЕТАП

- утворено Конституційну комісію;

- проект Конституції винесено на всенародне обговорення (1992 р.) - не прийнято Верховною Радою;

- подано доопрацьований проект Конституції

України (1993 р.)

ІІ ЕТАП

• Утворено нову Конституційну комісію на чолі з Л. Кучмою і О. Морозом (1994 р.);
• Прийняття Конституційного договору між Верховною радою України та Президентом України (1995 р.), який розмежував повноваження до прийняття нової конституції.

28 червня 1996 р. - «конституційна ніч» - прийнято

Конституцію України

4. КОНСТИТУЦІЯ – ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Загальні

положення

Складається з преамбули та 15 розділів, останній – перехідний, 161 стаття.

Україна – суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова республіка.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ України, який здійснює її шляхом

референдуму або виборів до Верховної ради й органів місцевого

самоврядування.

Державною мовою є українська.

Усім громадянам гарантовано демократичні права і свободи.

Закріплено різноманітність форм власності.

Проголошено мирне і взаємовигідне співробітництво з усіма країнами.

Державний

устрій

Україна – унітарна республіка.

Територіальна автономія – Республіка Крим.

Органи

державної

влади

Законодавча влада – Верховна Рада України.

Виконавча влада – Кабінет Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром.

Судова влада – Конституційний Суд України, Верховний Суд України.

АВТОНОМІСТСЬКІ ТА СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ В УКРАЇНІ на початку 1990-х рр. КРИМСЬКА АВТОНОМІЯ

На початку 1990-х рр. одразу в декількох регіонах України виникли рухи, які пропагували ідею створення автономних або навіть самостійних територіально-політичних одиниць.

Так, у Закарпатті угорська громада вимагала гарантій культурно-національних прав і навіть у 1992 р. надіслала до Верховної Ради України проект автономії Закарпаття. Натомість на перший план у краї вийшла «русинська проблема».

У лютому 1990 р. було створено культурно-освітнє Товариство підкарпатських русинів. У 1993 р. Товариство ініціювало створення Тимчасового уряду Підкарпатської Русі на чолі з професором І. Туряницею. Він виступав за визнання русинів окремою нацією і перетворення Закарпаття на самостійну нейтральну державу. «Уряд» користувався підтримкою русинських організацій США й Канади. «Уряд» саморозпустився у 2001 р.

АВТОНОМІСТСЬКІ ТА СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ В УКРАЇНІ на початку 1990-х рр. КРИМСЬКА АВТОНОМІЯ

1. У 1990 р. в Галичині була створена «Галицька Асамблея», яка до моменту розпаду СРСР пропагувала ідею федеративності України.
2. У 1990 р. після проголошення Декларації про державний суверенітет України на Донбасі виник рух за самостійне входження області до складу СРСР. Також комуністи висунули ідею відновлення Донецько-Криворізької республіки, що була проголошена більшовиками в 1918 р.
3. Ще одним центром сепаратистського руху проросійські сили намагалися зробити Одесу. Вони виступали за створення з областей півдня і сходу України «Новоросії».

Галицька Асамблея зібралася 16 лютого у Львівському театрі опери та балету.

Підпільна листівка Інтернаціонального руху Донбасу в 1991 р.

Протестні листівки в Одесі

АВТОНОМІСТСЬКІ ТА СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ В УКРАЇНІ на початку 1990-х рр. КРИМСЬКА АВТОНОМІЯ

4. Найбільш небезпечні для територіальної цілісності України події розгорнулися в Криму в 1991 - 1994 рр. Тісно пов’язаний з економікою колишнього Союзу, півострів був «всесоюзною здравницею». Із кінця 1980-х рр. до Криму почали масово прибувати кримські татари, що загострило етнічні й соціальні проблеми.

На початку 1992 р. в Криму спалахнула боротьба за владу між колишньою партійною номенклатурою на чолі з М. Багровим (голова Верховної Ради Криму) та блоком російських націоналістів, місцевої інтелігенції, військових пенсіонерів, бізнесменів, що були тісно пов’язані з Росією.

Мустафа Джемілєв. «Не очікував, що за життя повернуся до Криму і більше 20 років проживу на батьківщині».

Микола Багров. Перший Голова Верховної Ради Криму.

Юрій Мєшков – перший президент Республіки Крим.

Улітку 1995 р. Києву вдалося ще більше підпорядкувати автономію, скориставшись кривавим конфліктом між кримськими татарами та кримінальними угрупованнями півострова.

Завдяки рішучому втручанню центральних силових відомств ситуацію вдалося стабілізувати.

Після прийняття в 1996 р. Конституції України було остаточно закріплено територіальний характер автономії і придушено сепаратистський рух. Проте конфлікти щодо Криму між Україною і Росією, між владою Криму і кримськими татарами виникали не раз.

АВТОНОМІСТСЬКІ ТА СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ В УКРАЇНІ на початку 1990-х рр. КРИМСЬКА АВТОНОМІЯ