40.Класифікація електровимірювальних приладів
41-42. Лабораторна робота №3 «Вимірювання електричного опору».узагальнення та контроль
43. Повітряні лінії електропередачі. Основні елементи повітряних ліній електропередачі: фундаменти, опори, троси, арматура, ізолятори.
44. Кабельні лінії, електропередачі, їх призначення і застосування. Класифікація кабельних ліній, способи прокладки кабельнихліній. Основні елементи кабельних ліній.
45. .Класифікація апаратів управління та захисту, їх технічні характеристики, галузі застосування. Конструкції та принципи дії апаратів управління та захисту
.46. Загальні відомості про електричні машини. Типи, конструкції і класифікація електричних машин, їх будова та режими роботи
47.Загальні відомості про трансформатори. Будова однофазних
трансформаторів. Види і призначення трансформаторів.
48. Основні відомості, призначення та галузь застосування побутових приладів. Контр. Роб
Електровимі́рювальні при́лади — клас пристроїв, що застосовуються для вимірювання різних електричних величин. До групи електровимірювальних приладів також належать й інші засоби вимірювань — міри, перетворювачі, комплексні установки.
Електровимірювальні прилади для вимірювання електричних величин поділяються на:
прилади для вимірювання сили струму — амперметри;
прилади для вимірювання напруги — вольтметри;
прилади для вимірювання активної та реактивної потужності — ватметри та варметри;
прилади для вимірювання cos φ — фазометри;
прилади для вимірювання опорів — омметри, мегометри;
прилади для вимірювання частоти змінної напруги або струму — частотоміри;
прилади для вимірювання ємності — фарадометри;
прилади для дослідження повного набору характеристик пасивних електронних компонентів — вимірювачі імітансу;
прилади для вимірювання добротності — куметри;
прилади для вимірювання величини магнітного потоку — флюксметри;
прилади для спостереження форми електричних сигналів та вимірювання параметрів сигналів — осцилографи.
За видом перетворення вимірювальної інформації прилади поділяються на:
прилад прямої дії;
прилад порівняння.
В залежності від способу подання показань прилади поділяються на:
аналоговий;
цифровий;
прилад, що показує;
прилад, що реєструє;
самописці;
прилад, що печатає.
За призначенням прилади поділяються на:
прилади для вимірювання електричних величин:
прилади для вимірювання неелектричних величин.
За умовами експлуатації прилади поділяються на:
прилади для роботи в сухих та опалювальних приміщеннях (клас А);
прилади для роботи в закритих неопалювальних приміщеннях (клас Б);
прилади для роботи в морських та польових умовах.
За принципом дії прилади поділяються на:
електромеханічні, а саме, М – магнітоелектричні; Е – електромагнітні;
Д – електродинамічні, феродинамічні; И – індукційній; С – електростатичні; Ц – випрямні; Т – термоелектричні.
електроні, а саме: А – для вимірювання струму; В - для вимірювання напруги; Е - для вимірювання параметрів кіл; М - для вимірювання потужності; Ч - для вимірювання частоти; С – осцилографи; У – підсилювачі.
За видом струму прилади поділяються на:
прилади для роботи у колах тільки постійного струму,
прилади для роботи у колах змінного струму;
прилади для роботи, як уколах постійного, так й змінного струму.
За габаритами прилади поділяються на: мініатюрні, малогабаритні, середні, великі.
За способом встановлення прилади поділяються на: горизонтальні, вертикальні, під кутом.
https://studfile.net/preview/5674232/page:4/
Замалювати умовні позначення на шкалах
Додаткова інформація електронний підруник “ Вимірювальні прилади”
�шаповаленко-основи-електричних-вимірювань.pdf глава 1
ЕЛЕКТРОВИМІРЮВАЛЬНИХ ПРИЛАДІВ
Повітряні лінії електропередачі. Основні елементи повітряних ліній електропередачі: фундаменти, опори, троси, арматура, ізолятори.
Додаткова інформація електронний підручник : електричні мережі монтаж, о ... Принц, В.М. Цимбалістий)pdf.pd розділ 8 (8.1=8.2)
Повітряною лінією (ПЛ) називається пристрій для передачі та розподілу електроенергії по проводах, розміщених на відкритому повітрі і прикріплених за допомогою ізоляторів і арматури до опор або в окремих випадках до кронштейнів і стояків на інженерних спорудах (мостах, шляхопроводах тощо).
Повітряні лінії електропередачі поділяються на ПЛ напругою до 1000 В і понад 1000 В (3, 6 , 10, 35 кВ і т.д.).
Ізолятори Ізолятори призначені для кріплення проводів до опор і створення необхідного електричного опору між проводом, що перебуває під напругою та опорою.
Залежно від призначення та способу кріплення ізоляторів до опор розрізняють підвісні ізолятори, які використовують на лініях напругою 35 кВ та більше, і штирові, які застосовують на лініях до 35 кВ. Підвісні ізолятори мають вищі механічні характеристики, ніж штирові. Конструкція підвісних ізоляторів дає змогу складати з окремих ізоляторів гірлянди необхідної довжини залежно від напруги лінії. Штирові ізолятори розраховують тільки на одну з напруг лінії, тому лініям різних напруг відповідають різні типи штирових ізоляторів.
Основними ізоляційними матеріалами, з яких виготовляють ізолятори, є фарфор і скло. Фарфор має високі ізоляційні властивості та механічну міцність, що забезпечує тривалу роботу ізоляторів. В останні роки все ширше використовують ізолятори із загартованого скла, які дешеві та зручні в експлуатації. Дефектний ізолятор із загартованого скла можна виявити безпосереднім оглядом, оскільки у нього руйнується скляна тарілка.
складається�Проводів різних конструкцій та перерізів, якими передається електричний струм.
Опора повітряної лінії електропередач�
Опора є основним елементом повітряної лінії електропередач. Її призначення підтримувати проводи на певній висоті від землі, а також ізолятори та арматуру для кріплення
За призначенням[ред. | ред. код]
Опори за призначенням поділяють на анкерні, проміжні, перехідні й кінцеві.
Анкерні опори забезпечують постійний натяг проводів ЛЕП. Поділяються на кінцеві, що встановлюють на початку та в кінці повітряної лінії та анкерно-кутові, що встановлюють у місцях повороту траси повітряної лінії.
Проміжні опори забезпечують підтримання проводів між двома анкерними опорами.
Перехідні опори використовуються для переходу траси ЛЕП через широкі річки, озера та інші перешкоди.
Будова повітряних ліній електропередачі може мати різні форми залежно від типу лінії. Високовольтні лінії електропередач зазвичай виконуються наступними:
Ґратчасті стальні опори
Циліндричні стальні опори
Бетонні опори
Опори із пластику підвищеної міцності (їхнє застосування обмежене через високу вартість)
Опори з дерева (застосовують у невеликих населених пунктах і сільській місцевості)
Відстань між опорами визначається розрахунком на механічну міцність залежно від перерізу, марки проводу, типу опор, швидкості вітру й наявності ожеледі. За способом встановлення опори поділяються на ті, які встановлюються безпосередньо в ґрунт та опори, які встановлюються на фундаменти (вибір відбувається за необхідним навантаженням, що має нести опора).
Проводи. Застосовують головним чином алюмінієві проводи. При невеликих електричних навантаженнях знаходять застосування сталеві одно - і багатодротові проводи. За умовою механічної міцності можуть застосовуватися алюмінієві проводи перетином не менш 16 мм2, сталеалюмінієві проводи перетином не менш 10 мм2 і оцинковані сталеві однодротові проводи діаметром 4...5 мм. Сталеві багатодротові проводи повинні мати перетин не менш 25 мм2. На відгалуженнях до введень дозволяється застосовувати оцинковані проводи марки ПСОЗ і ізольовані проводи марок АВТ1, АВТ2 і АПР. З'єднання проводів ‑ досить відповідальна операція, від якості якої значною мірою залежить надійність роботи лінії електропередачі.
Ка́бельна лі́нія електропередачі (КЛ)[1] (кабельна лінія електропересилання[2]) — лінія для передавання електричної енергії або окремих її імпульсів. КЛ — лінія електропередачі, виконана одним чи декількома кабелями, прокладеними безпосередньо в землі, кабельних каналах, трубах, на кабельних конструкціях, а також у воді чи відкрито.
Кабельні конструкції можуть мати кабельну арматуру також системи, що підтримують кабелі, та пристрої кріплення і підтримування кабелів та арматури.
Додаткова інформація електронний підручник : електричні мережі монтаж, о ... Принц, В.М. Цимбалістий)pdf.pd
Основні елементи КЛ
Кабельні лінії прокладають в кабельних спорудах.
Кабельна споруда — призначена для розміщення в ній кабелів, кабельних муфт, а також іншого обладнання, призначеного для забезпечення нормальної роботи кабельних ліній.
До них належать: кабельні колектори, тунелі, канали, шахти, кабельні поверхи і приміщення, кабельні колодязі та інше.
Кабельний колектор — підземна споруда, призначена для спільного розміщення кабельних ліній (силових, контрольних, зв'язку), водопроводів і теплопроводів.
Кабельний тунель — закрита споруда (коридор) з розміщеними в ньому опорами для розміщення на них кабелів і кабельних муфт, з вільним проходом по всій довжині, який дозволяє виконувати прокладку кабелів, ремонт і огляд кабельних ліній.
Кабельна галерея — надземна або наземна горизонтальна або похила протяжна прохідна кабельна споруда закритого або частково закритого типу.
Кабельний канал — протяжна непрохідна кабельна споруда закритого типу, заглиблене (частково або повністю) в ґрунт, перекриття, підлогу тощо, що дає можливість виконувати прокладку, ремонти і огляди КЛ після зняття перекриття. Через часті земельні роботи, траншеї вважаються ненадійним способом монтажу оскільки великий ризик пошкодження кабелю.[3]
Кабельна камера — підземна або частково заглиблена непрохідна кабельна споруда закритого типу, призначена для розміщення кабельних муфт та для протягування кабелів в кабельні блоки, використання яких можливе тільки при повністю знятому перекритті. Камера, яка має габарит між полом і перекриттям не менше 1,8 м, а також має люк для входу, називають кабельним колодязем.
Кабельна шахта — прямовисна кабельна споруда, висота якої в декілька разів перевищує розміри діаметра або ширини стіни споруди, обладнана скобами або драбиною для пересування людей у вертикальному напрямку (прохідна шахта). Якщо за конструкцією шахти можна знімати одну стінку повністю або частково, таку шахту називають непрохідною.
Подвійна підлога — кабельна споруда у вигляді частини будівлі, обмеженої міжповерховим перекриттям та підлогою приміщення над ним, зі знімними плитами підлоги (по всій або частині поверхні).
Кабельна арматура — різновиди кабельних муфт (з'єднувальні, кінцеві, перехідні, штекерні, екранороздільні тощо), вироби для з'єднання і заземлення кабельних екранів, компенсатори, а також баки тиску.
3'єднувальна коробка — коробка, у якій з'єднувальні і (або) заземлювальні елементи виготовлено у виrляді рухомих з'єднань і яка може мати обмежувачі напруги на кабельному екрані (стандарт ІСЕ 50 (461), поз. 461-15-03).
3'єднувальна муфта — пристрій, який забезпечує з'єднання двох кабелів для утворення неперервного кола струму (стандарт ІСЕ 50 (461), поз. 461-03-04).
Кінцева муфта — кінцевий пристрій, який установлюють на кінці кабелю для забезпечення його електричного з'єднання з іншими частинами системи та для захисту ізоляції до точки приєднання (стандарт ІСЕ 50 (461), поз. 461-03-03).
Кабельна лінія маслонаповнена (КЛМ) — КЛ, що складена з маслонаповнених кабелів, їх арматури, апаратів підживлення, системи сигналізації тиску масла та іншого обладнання, призначеного для нормального функціонування лінії.
Повітряно-кабельне з'єднання (ПК3)- з'єднання повітряної і кабельної лінії електропостачання, виконане на конструкціях опори повітряної лінії з установкою кабелів, кабельних муфт, роз'єднувача та обмежувача перенапруг за необхідності. Повітряно-кабельне з'єднання, що виконане у конструкціях наземної розподільчої установки, називають перехідним пунктом.
Силови́й ка́бель — збірна назва для електричних кабелів, які використовуються для під'єднання потужних споживачів. Кабель зазвичай складається з одного або більше електричних струмопровідних жил, найчастіше скріплених спільною оболонкою(ами). Збірка використовується для передавання електричної енергії. Силові кабелі можуть бути: встановлені як постійні електропроводки в приміщеннях, закопані в землю чи занурені в воду, прокладені на висоті або просто покладені на поверхню.
Гнучкі силові кабелі застосовуються для рухомих пристроїв і машин, переносних електроінструментів, для світлосигнальних систем в аеропортах тощо.
Склад окремих кабелів, змінюється залежно від застосування. Будова та матеріали зумовлюються трьома основними чинниками:
Робоча напруга, що визначає товщину ізоляції;
Пропускна здатність по струму, яка обумовлює розмір поперечного перерізу провідника (ів);
Умови навколишнього середовища, такі як: температура, вологість, хімічний вплив або дія сонячного світла, а також механічний вплив, визначають форму і склад зовнішньої оболонки кабелю.
Кабелі складаються з трьох основних складових: провідники, ізоляція, захисна оболонка.
https://vpu17.dp.ua/navchalna-robota/navchalno-metodichne-ta-informatsiyne-zabezpechennya/karantin/%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0%20%E2%84%9611.pdf �Класифікація, будова і принцип дії електричних апаратів.
Електричними апаратами називають особливі електротехнічні пристрої, призначені для керування, регулювання або захисту електричних кіл і машин. Електричні апарати класифікують:за призначенням - комутуючі (для вимикання і вмикання електричних кіл), захисні (для захисту електричних кіл і машин шляхом їх вимикання при струмах перевантаження і короткого замикання, а також при змінах напруги та інших порушеннях режимів роботи електроустановки), пускорегулювальні (для здійснення пуску і регулювання частоти обертання, струму і напруги електричних машин), контролюючі (для контролю заданих параметрів електричного кола; при порушенні цих параметрів вони реагують, надсилаючи імпульси струму, що викликають дію сигналу або вимикального апарата);
Електронний підручник Освітлювальне і силове елек ... Принц, В.М. Цимбалістий)pdf.pdf розділ 10
за принципом роботи - контактні (замиканням і розмиканням рухомих контактних частин здійснюється вплив на кероване електричне коло); безконтактні (які здійснюють керування приєднаними до них електричними колами зміною своїх електричних параметрів - індуктивності, ємності, опору тощо); за напругою - низької (до 1000 В, але, як правило, до 660 В включно) і високої (понад 1000 В, найчастіше 6 кВ і вище); за родом струму - постійного або змінного; за виконанням- у відкритому, захищеному, вибухобезпечному тощо. Електричні апарати можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад за кількістю полюсів (однополюсні або триполюсні), за способом гасіння в апараті електричної дуги(з гасінням в деіонній гратці, у маслі або в газовому середовищі), за способом дії (електромагнітні, теплові, індукційні).
Апарати, які застосовують для керування електричними колами, поділяються на неавтоматичні і автоматичні. Коли апарат здійснює яку-небудь дію, то говорять, що "апарат спрацьовує". Якщо спрацьовування апарата відбувається в результаті впливу обслуговуючого персоналу на його механізм, то апарат називають ручним. Апарат, що спрацьовує незалежно від втручання оператора, називається автоматичним. Проміжними є напівавтоматичні апарати, частина операцій у яких виконується при втручанні оператора, а частина автоматично.
Неавтоматичними апаратами є рубильники, перемикачі, пакетні вимикачі, ящики з рубильниками, а також барабанні вимикачі та контролери, керування якими здійснюється вручну безпосередньо оператором.
Автоматичними апаратами є контактори, магнітні пускачі і автомати, якими керують дистанційно або які діють автоматично в разі зміни установленого режиму роботи електродвигуна або живильної мережі (перевантаження, зниження чи повне зникнення напруги тощо).
Загальні відомості про електричні машини� Освітлювальне і силове елек ... Принц, В.М. Цимбалістий)pdf.pdf розділ 8
Електр́ична маш́ина — електромеханічний пристрій для перетворення механічної енергії на електричну чи електричної на механічну[1], або електричної енергії одного роду чи з одними параметрами на електричну енергію іншого роду або з іншими параметрами[2].
Дія електричної машини ґрунтується на електромагнітній індукції і законах, що визначають механічні сили взаємодії електричного струму і магнітних полів.
За видом енергії поля[ред. | ред. код]
Енергія перетворюється в полі між нерухомою (статор) і рухомою (ротор) частинами електричної машини. Розрізняють індуктивні, ємнісні та індуктивно-ємнісні машини. У перших використовують магнітне поле, у других — електричне, у третіх — обидва види.
За родом струму[ред. | ред. код]
Електричні машини поділяють на машини постійного та змінного струму. Останні, як правило, мають кращі масогабаритні показники, вищу надійність, більш технологічні та дешевші, але їх регулювання складніше.
Електричні машини змінного струму поділяють на синхронні, асинхронні і колекторні. Ротор синхронних електричних машин обертається з тією самою швидкістю, що й магнітне поле машини. Частота обертання ротора асинхронних машин відрізняється від частоти поля. У колекторних машинах поле пульсує і зазвичай непорушне, тому їх іноді відносять до асинхронних.
За перетворенням енергії (призначенням)[ред. | ред. код]
Електричну машину, що перетворює механічну енергію на електричну, називають електричним генератором, електричну на механічну — електричним двигуном, а електричну енергію одних параметрів на електричну інших параметрів — електромашинним перетворювачем струму, трансформатором.
Крім того, є безліч електричних спеціального призначення: компенсатори — синхронні електричні машини для генерування реактивної потужності, фазо- та індукційні регулятори — асинхронні машини для регулювання фази й амплітуди змінної напруги, перетворювачі частоти тощо.
За потужністю[ред. | ред. код]
За потужністю машини умовно поділяються на:
дуже малої потужності (мікромашини) — до 0,5 кВт;
малої потужності — 0,5-10 кВт;
середньої потужності — 10-200 кВт;
великої потужності — понад 200 кВт;
машини граничних потужностей — сотні тисяч кіловат і більше.
За значенням напруги[ред. | ред. код]
Низьковольтні електричні машини — значення робочої напруги не перевищує 1 кВ. Випробувана напруга, наприклад, ізоляції на пробій може перевищувати 1 кВ. Високовольтні машини мають робочу напругу, принаймні однієї обмотки, понад 1000 В.
За числом фаз[ред. | ред. код]
Розрізняють одно-, дво-, три-, і багатофазні електричні машини. Практично число фаз не перевищує шести і лише в деяких випадках сягає дванадцяти.
Машини постійного струму зазвичай належать до однофазних машин.
Крім зазначених класифікацій розрізняють й інші — за ступенем захисту від навколишнього середовища, за способом монтажу тощо.
Електричні машини постійного струму
Електричні машини постійного струму служать для перетворення механічної енергії в електричну (електричний генератор) і для перетворення електричної енергії в механічну (електричний двигун).
Робота електричних двигунів постійного струму базується на принципі взаємодії магнітного поля і провідника зі струмом.
Основними перевагами електричних двигунів постійного струму є можливість поступового регулювання швидкості обертання вала електричними способами та значний пусковий момент. Ці переваги зумовлюють галузь виростання електричних двигунів постійного струму – електропривод, що регулюється (перш за все – електротранспорт).
Конструкція електричних машин постійного струму. Існують два типи машин постійного струму: колекторні і безколекторні (уніполярні). Машини уніполярного типу на сьогодні не виготовляються. Тому розглядати будемо тільки колекторні машини. Конструктивно електрична машина постійного струму складається з двох частин (рис. 5.12): нерухомої і рухомої (обертової).
Машини змінного струму поділяють на синхронні, асинхронні, колекторні. Найбільше застосування мають синхронні генератори змінного трифазного струму й трифазні асинхронні електродвигуни. Колекторні електродвигуни змінного струму мають обмежене застосування внаслідок складності будови, обслуговування й більш високої вартості. Основною їхньою перевагою є можливість регулювання швидкості обертання в широких межах, що важко досягти в асинхронних двигунах.
Асинхронна машина – це машина змінного струму, в котрій збуджується обертове магнітне поле, при цьому ротор і магнітне поле обертаються з різними швидкостями, тобто асинхронно. Асинхронні машини принципово можуть бути генераторами або двигунами. Характеристики асинхронних двигунів (АД) дуже добрі, і вони широко застосовуються в техніці. Асинхронні генератори практично не використовуються, тому що мають дуже низькі експлуатаційні якості. Основними конструктивними елементами АД є нерухомий статор і обертовий ротор. Статор складається із станини, що є одночасно корпусом двигуна, і закріплених у ній магнітопроводу і обмотки. Ротор АД складається з пакета магнітопроводу і обмотки. Залежно від типу обмотки ротор АД може бути короткозамкненим або фазним. У пази короткозамкнених роторів вкладені мідні стрижні, що з’єднуються з торців короткозамкненими кільцями; така обмотка має вигляд клітки
Будова статора асинхронного двигуна: 1 – осердя; 2 – обмотка; 3 – станина;
4 – щиток.
У поздовжні пази статора укладають провідники його обмотки 2, які з’єднують між собою так, що утворюється трифазна система. На щитку 4 машини є шість затискачів, до яких приєднуються початки і кінці обмоток кожної фази. Для підключення обмоток статора до трифазної мережі вони можуть бути з’єднані зіркою або трикутником, що дає можливість вмикати двигун в мережу з двома різними лінійними напругами
З’єднання затискачів на щитку двигуна: а – трикутником; б – зіркою
Загальні відомості про трансформатори.
Силовий трансформатор – це статичний електромагнітний пристрій, який має дві або більше обмотки та призначений для перетворення за допомогою електромагнітної індукції однієї або декількох систем змінних напруги та струму в одну або декілька інших систем змінних напруги та струму, які мають інші значення при тій самій частоті, для передавання потужності. За допомогою трансформаторів також можна змінювати частоту, кількість фаз, форму вихідної напруги (пікові трансформатори)
За призначенням трансформатори поділяють на:
силові трансформатори. Вони використовуються для передачі та розподілу електроенергії, у різноманітних перетворювальних пристроях, наприклад, статичних перетворювачах частоти, випрямлячах, інверторах, приладах управління електроприводів. Це найпоширеніший вид трансформаторів. Найбільше поширення має встановлення трансформаторів на шляху передачі електроенергії, тому що електроенергія на шляху від генераторів на електростанції до споживача перетворюється 5–7 разів. Загальна встановлена потужність силових трансформаторів у 5–7 разів більша, ніж установлена потужність генераторів на електростанції;
силові спеціальні трансформатори призначаються для живлення електропечей (пічні), зварювальних пристроїв (зварювальні);
вимірювальні трансформатори використовують для приєднання вимірювальних приладів у електричному колі високої напруги та сильних струмів із метою розширення меж вимірів;
випробувальні трансформатори необхідні для отримання високої напруги (до 1 млн. вольт) для випробування електроізоляційних виробів і матеріалів;
радіотрансформатори вживають у приладах автоматики, інформатики, зв’язку (звичайно, це багатообмоткові трансформатори).
Електропобутова техніка — це побутові машини і прилади, експлуатація яких пов'язана з використанням електричного струму. Сюди відносяться електронагрівальні прилади (наприклад, конвекційні печі), машини і прилади для обробки білизни (наприклад, пральні машини, праски), машини та апарати для зберігання продуктів (наприклад, холодильники), машини для прибирання приміщень (наприклад, пилососи), машини та прилади для підтримки мікроклімату (наприклад, кондиціонери), машини для обробки продуктів, машини для шиття і в'язання, машини для механізації господарських робіт та ін.
За типом захисту від ураження електричним струмом електропобутова техніка поділяється на п'ять класів — 0; 01; 1; 2; 3. До класу 0 відносять вироби, в яких захист здійснюється основною ізоляцією; до класу 01 — вироби, що мають основну ізоляцію і забезпечені захисним затискачем для заземлення; до класу 1 — вироби, які мають основну ізоляцію і додатково приєднуються до заземлювальної жили шнура або мають заземлюючий контакт вилки; до класу 2 — вироби, які мають подвійну ізоляцію (основну і додаткову) чи посилену ізоляцію; до класу 3 — вироби, в яких захист від ураження електричним струмом забезпечується шляхом живлення їх від безпечної напруги, що не перевищує 42 В.
За ступенем захисту від вологи електропобутові прилади підрозділяють на прилади звичайного виконання (незахищені), каплезахищені, бризкозахищені і водонепроникні.
За умовами експлуатації побутові електроприлади і машини поділяють на дві групи:
вироби, що працюють під наглядом (пилосос, кавомолка тощо);
вироби, що працюють без нагляду (вентилятори, холодильники тощо).
Електронагрівальні прилади[ред. | ред. код]
Електронагрівальні прилади широко застосовуються в побуті. Промисловість випускає більше 50 видів електронагрівальних приладів різного призначення. Електронагрів має ряд переваг у порівнянні з іншими видами нагріву: високий к.к.д. (до 95%), відсутність шкідливих виділень, можливість автоматизації регулювання потужності і температури. Перетворення електричної мережі в теплову в побутових приладах здійснюється провідниками високого опору, інфрачервоним, індукційним і високочастотним нагрівом.
Асортимент електронагрівальних приладів за призначенням класифікують на такі підгрупи:
прилади для приготування та підігрівання їжі,
нагрівання води,
прасування,
опалення приміщень,
обігрів тіла людини,
електричний інструмент.