Рік народження Франческо Петрарки
Переїзд сім‘ї у Авіньйон
Вступ до Болонського університету
Смерть батька, повернення братів у Авіньйон
Петрарка вперше побачив Лауру
Коронування Франческо Петрарки лавровим вінком
Смерть Лаури
Перша редакція «Канцоньєре»
Смерть поета
Стрічка часу: Франческо Петрарка
Італійський поет, голова старшого покоління гуманістів, один з найвидатніших діячів італійського Проторенесансу.
Петрарка народився 20 липня 1304 в Ареццо.
Через сім місяців мати відвезла Франческо в Анчізу, де вони залишалися до 1311.
Ареццо (італ. Arezzo) — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Тоскана, столиця провінції Ареццо.
Ареццо знаходиться на річці Арно, на відстані близько 185 км на північ від Рима, 65 км на південний схід від Флоренції.
Будинок, у якому народився Петрарка
На початку 1312 вся сім'я переїхала в Авіньйон (Франція).
Після чотирьох років занять з приватним учителем Франческо віддали в юридичну школу в Монпельє.
Авіньйо́н (фр. Avignon) — місто та муніципалітет на півдні Франції, у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег, адміністративний центр департаменту Воклюз. Розташований при злитті річок Рона і Дюранс.
Авіньйон має важливе значення у церковній історії, оскільки протягом 72 років (1305—1378) служив місцеперебуванням пап, з яких Климент V, за наказом Пилипа IV переніс туди свою резиденцію з Риму. З цього моменту почалося бурхливе зростання міста, зовнішній вигляд якого визначав папський палац, будинки кардиналів, численні храми.
Свій розквіт переживав тоді і Авіньйонський університету, заснований ще в 1303, а до кін. XIV ст. налічував 1500 студентів.
У 1320 разом з братом Франческо відправився в Болонью продовжити вивчення юриспруденції.
Цей навчальний заклад був одним із найдавніших у Європі, славився бездоганною репутацією і блискучим педагогічним складом �на чолі з чарівною Новелою, яка, щоб своєю божественною вродою не бентежити й не відволікати �студентів від розуміння наук і мудрості, змушена була читати лекції за ширмою. Але навіть ця пікантна обставина не змогла подолати відрази молодого студента до юриспруденції.
У квітні 1326, після смерті батька, обидва брати повернулися в Авіньйон. До того часу Петрарка вже виявляв безсумнівну схильність до літературних занять.
«Я був не дуже сильний, але досить спритний, не дуже вродливий, а все ж приємної зовнішності, у мене був свіжий, трохи смаглявий колір обличчя, живі очі, бистрий погляд».
Петрарка вступив в духовне звання і зблизився з могутнім родом Колона.
Перший вірш Петрарка присвятив своїй матері. Вірш складався з 38 рядків – рівно стільки прожила його матір.
В 1327році Петрарка вперше побачив Лауру.
Існує власноручний запис поета про цю епохальну зустріч:
«Лаура, відома своїми чеснотами і прославлена моїми піснями, уперше постала перед моїми очима на світанку моєї юності, у літо Господнє 1327, вранці 6 квітня у соборі святої Клари, в Авіньйоні».
Петрарка ідеалізує Лауру, робить її осередком всяких досконалостей, констатує очищає й облагороджує дію її краси на його психіку.
Але Лаура не втрачає своїх реальних обрисів, не стає алегоричною фігурою, безтілесним символом істини і чесноти. Вона залишається реальною прекрасною жінкою, якою поет милується, як художник, знаходячи все нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне і неповторне, що є в даній її позі, даній ситуації.
У 1341 році листи Петрарки і його літературні твори зробили його знаменитістю, і він майже одночасно отримав запрошення з Парижа, Неаполя та Риму прийняти коронування лавровим вінком. Петрарка обрав Рим і був урочисто увінчаний на Капітолії лавровим вінком.
6 квітня 1341 року увінчання відбулося зі словами:
«Прийми цей вінок, нагороду за доброчесність».
Після цього його проголосили майстром поезії та громадянином Рима.
Небачені лиха звалилися у 1348 році на Європу: землетруси в Італії й Німеччині, зі Сходу прийшла чума. Петрарка, як і всі, ховався від хвороби — Парма, Феррара, Капрі, Падуя. Багатьох друзів, рідних і близьких забрала чума. У їх числі кардинал Колона. Від чуми помирає кохана Петрарки – Лаура.
«Книга пісень» стала своєрідним ліричним щоденником поета. Припускають, що він розпочав роботу в над нею у 1327 році, першу редакцію завершив у 1356 – 1358 рр., а останню – в 1373, за рік до смерті.
Назва «Канцоньєре» не зовсім відповідала змісту збірки, оскільки канцон у ній було лише 29.
Композиція «Книги пісень»: Вступний сонет. 365 віршів (стільки днів у році): 317 сонетів, 29 канцон, 15 секстин і балад, 4 мадригали.
Канцоньєре поділена на дві частини: «На життя мадонни Лаури» та «На смерть мадонни Лаури» і присвячена коханій Петрарки Лаурі.
Напевно, Петрарка не сподівався, що його інтимний доробок стане набутком нащадків, оскільки писав свої твори не латинською, а народною італійською мовою.
Останні роки життя Петрарка провів при дворі Франческо да Kappapa, частину в Падуї, частину в заміському селищі Арква, де й помер в ніч з 18 на 19 липня 1374, не
доживши одного дня до свого 70-річчя. Його знайшли вранці за столом з пером у руці над життєписом Цезаря. На місцевому цвинтарі красується пам'ятник з червоного мармуру, поставлений поетові його зятем Броссано, бюст ж споруджений в 1667 році.