Архітектура Вінниці
L/O/G/O
Завдання проекту:
Зібрати інформацію про споруди міста
Познайомитись з розташуванням споруд
Створити туристично-архітектурний маршрут
Кінцеві результати представити у презентації
Для створення туристичного маршруту група “Охоронці краю” поставила
перед собою наступні завдання:
Вивчити історію архітектури міста
Історія архітектури міста
Видатним архітектором міста з 1900 року став Артинов Григорій Григорович. Що народився у 1860 році в м.Ніжині, що на Чернігівщині. Його архітектурним стилем стає модерн, сецесія. У 1900 році архітекторові доручають проектування Вінницької жіночої гімназії. У 1903 році будує нову синагогу. Артинов проектував будинки «прибуткового» типу — це 2-, 3-поверхові житлові будівлі, де на 1 поверсі були приміщення для магазинів. Міська бібліотека збудована в 1902-1907. У 1910 році була побудована за проектом архітектора церква Воскресіння Христова по Хмельницькому шосе, театр, шість будинків по центральній вулиці, нині Соборній. Будинок міської Думи був закінчений в 1911 році, зведений у новогрецькому стилі, тепер це торговельно-промислова палата. Для цієї будівлі архітектор сам займався внутрішнім облаштуванням і підбирав меблі.
Торгово-промислова палата ХХ століття
Add your tile in here
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Єзуїтський монастир
Розташований в центрі міста Вінниці на головній вулиці поруч з домініканським монастирем.
Заснування вінницького монастиря єзуїтів пов’язано з церковною унією 1596 року, коли польський капітал висунув на Поділля свою найкращу зброю – світових піонерів торговельного капіталу – єзуїтів. 1610 р. ініціатором та фундатором будівництва вінницької оселі єзуїтів стає „генерал Подольський та староста Брацлавський Валентин Олександрович Калиновський”. Він подарував єзуїтам кошти та дільницю у місті Вінниці, де вони збудували в 1610-1617 роках костьол, конвікт(гуртожиток) та першу школу, що було одна із умов Калиновського. Спочатку ця оселя мала скромний статус „місійного дому”. 1619р. це вже був фактично колегіум з викладанням граматики. 1642р. генерал Вітеллескі офіційно підтвердив його статус, що підкріплювалося також викладами синтаксису та моральної теології. В 1750р. під час гайдамацького повстання монастир єзуїтів гайдамаки дуже поруйнували та пограбували колегіум.
1773 року єзуїтський орден був скасований буллою Папи Климента. У 1774 році польський уряд конфісковує все майно єзуїтів, в тому числі і Вінницькі Мури з їхніми фундушами(маєтками).
1776 року Мури передано до єдукаційнної комісії (управління освіти), що організувала в Мурах під окружну школу, а 1785 року школу було перетворено на окружну. 1911р. в монастирі було розміщено і жіночу гімназію, для якої на фундаменті розібраного південного крила монастиря (з боку вул. Володарського) було збудовано триповерховий будинок.
В 1917р. в квітні – листопаді в сутерені костелу, де були приміщення гімназії, містилася перша Вінницька рада робітничих депутатів.
Єзуїтський монастир. 17-18 ст.
До реставрації (2008)
Після реставрації (2009)
Костьол капуцинів-францисканців 1760 р.
Костел Францисканців збудований у 1708 р. для монастиря ордену капуцинів. Під час скасування численних монастирів у другій половині XVIII ст. його зайняли францисканці, залишивши свій монастир (на сучасній вул. Театральній, біля єзуїтської святині) для влаштування нормальної школи. Теперішній вигляд споруда отримала в результаті реставрації після пожежі 1833 р. Костел тринефний, вирішений в досить лаконічних архітектурних формах.
Римо-католицький храм Діви Марії Ангельської
Римо-католицький храм �Діви Марії Ангельської
Римо-католицький храм �Діви Марії Ангельської
Римо-католицький храм Діви Марії Ангельської
Спасо-Преображенський кафедральний собор
Свято-Преображенський кафедральний собор є національною пам'яткою архітектури і головним храмом Вінницької єпархії Української Православної Церкви. Будівля розташована в історичному центрі міста, серед комплексу середньовічних фортифікаційних споруд Мури, які складалися з монастирів єзуїтів, домініканців і капуцинів. Храм не завжди називався Преображенським собором, та й собор не завжди займав те приміщення, де розташований нині.
Першу соборну церкву міста назвали на честь св. Козьми й Даміана. Її побудували у XVI ст., коли Вінниця була лише невеликою фортецею. Лише у 1832 році її перевели зі старого дерев'яного приміщення в приміщення ліквідованого домініканського кляштору та перейменували у Преображенський собор.
Спасо-Преображенський кафедральний собор ХІХ ст.
Спасо-Преображенський кафедральний собор ХІХ ст.
Спасо-Преображенський кафедральний собор ХХІ ст.
Миколаївська церква 1746 і дзвіниця ХІХ ст.
Ансамбль Миколаївської церкви: храм 1764 р., дзвіниця ХІХ ст., влаштована за типом кутової фортечної вежі, муровані огорожа й брама. В радянські часи у церкві діяв філіал Вінницького краєзнавчого музею; у 1970 р. її було професійно відреставровано: відновлено форму й конструкції верхів, гонтове покриття, різьблення на одвірку західних дверей. У первісних формах було відреставровано аркаду-галерею.
Як видно на сучасних світлинах, після передачі церкви парафії її "благоприкрасили". Тобто храм пофарбували у весело-блакитний колір, нижній ярус дзвіниці побілили, навіть мурування брами розмалювали. Порівняйте самі - на фото з книжок церква й дзвіниця виглядали значно монументальніше і гармонійніше.
Дзвіниця ХІХ ст.
Миколаївська церква 1746 р.
Миколаївська церква 1746 р.
Садиба у П’ятничанах18 ст.
Документальна згадка № 2 стосується вже 1569 р, коли Лазарь Дешковський, син брацлавського хорунжого Богдана, віддав П'ятничани своєму дядькові Семену, сину Василя Ободенського.
Від бездітного Семена - до дітей його рідного брата Богдана з дружиною Мариною Кірдей-Дзюсянки (Maryna Kierdey-Dziusianka). Дітей було достатньо: Гаврило, Теодор (після Гаврила - ну Федір мав бути напевно, але повіримо Роману Афтаназі, з книги котрого я беру ці дані, на слово), Йосип, Василь, Анастасія і Олена. Виходячи з імен - чистої води українці. На стількох маєток ділити - щастя не мати. П'ятничани цілковито дістаються брацлавському ловчому Федору-Теодору Ободеньському. Братам-сестрам він за це добре заплатив, а сам віднині став писатися "паном на П'ятничанах"
Садиба у П’ятничанах18 ст.
Дочка Федора Марія вийшла заміж за Теодора Ласко-Вороновицького, а в якості приданого мала п'ятничанський маєток. Вже її дочка, Теофіла, неймовірно багата наречена, одружилася з Міхалом Радзімінським. А по її смерті чоловік взяв в дружини Мальгожату Каменську - і вже їхня дочка Анна отримала у спадок П'ятничани. І ще так, дрібнички: Сабарів, Сорочин, Вороновицю і Степанівку. Саме Анна пов'язала своє життя з Міхалом Грохольським гербу Сорокомля (народився в 1705 р.) - і саме так П'ятничани нарешті дісталися роду, з яким і будуть пов'язані протягом століть. Міхал був крилатим гусаром у війську князя Януша Вмшневецького, де дослужився до поручника. Далі на чолі загону української партії боровся з ворогами, за що король Август ІІІ дарував йому чин ротмістра. Двічі був послом до сейму, серед брацлавської шляхти вважався чудовим знавцем юриспруденції.
Садиба у П’ятничанах: к.18 ст.
Після смерті Міхала Грохольського в 1765 р. по ньому залишилося семеро дітей. Маєтності батька потрібно було поділити. П'ятничани, як і грицівський ключ з палацем в Стрижавці та двір у Вінниці, дістався старшому сину Мартину (1727-1807), останньому брацлавському воєводі. Шляхтич віддавав перевагу не П'ятничанам, а Грицеву. Після смерті Мартина його все ще чималі маєтності знову почали дрібнитися між спадкоємцями.
П'ятничани дісталися його сину Міхалу (1765-1833). Саме він не лише мешкав у маєтку, а й взявся до його реконструкції. Вірніше, не він, а його дружина Марія. Любителька розкоші погано почувалася в суворих стінах замку.
Садиба у П’ятничанах18 ст.
П'ятничанський замок - незвикла для подільських маєтків річ - мав докладні описи інтер'єрів. В 1905 р. споруду було обміряно (галереї і павільйони теж), збереглися креслення і фотографії багатьох кімнат, описи - майже всіх кімнат.
Отже, відомо, що стіни були гладкі і переважно однокольорові, підлога - з паркету, вкладеного геометричними орнаментами, двері і вікна були помальовані на біло, пічки в приміщеннях були переважно високі, округлі, з гзимсом вгорі.
З передпокою кам'яний портал вів до побілених сіней (покою). Тут не було вікон. Масивні дубові двері були оббиті залізною бляхою товщиною в 0,5 см. На внутрішній стороні дверей висів образ Богоматері Ченстоховської. З цього ж боку можна було побачити три пари міцних дубових засовів, які й замикали двері.
Садиба у П’ятничанах ХХІ ст.
Свято – Воскресенський храм
Цей вінницький храм у 1910 році побудував відомий архітектор Артинов, поєднавши у ньому візантійський та давньоруський стилі. Але з роками церква втратила свою архітектурну неповторність. Тому настоятелі церкви вирішили відновити первозданний вигляд. Роботи вже почалися. До сторіччя, яке буде у 2010 році, планується повернути первинний колір церкви, відновити дзвіницю, змінити колір куполів на позолочений.
Окрім відновлення церкви, також хочемо побудувати хрестильню, — розповідає настоятель Свято-Воскресенської церкви м. Вінниці протоієрей Василь (Ріжко), — де будуть проводитись Таїнства хрещення та вінчання. Міська влада найближчим часом планує поставити біля церкви три хрести в пам’ять репресій 37-го року. А ще ми хотіли побудувати арку біля церкви, яка б символізувала вхід на територію храму.
Свято – Воскресенський храм
Національний музей-садиба М.І. Пирогова
Національний музей-садиба М.І. Пирогова розташований в південно-західній частині міста Вінниці, у живописній садибі Вишня, де впродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов. Музей представлено системою об'єктів культурної спадщини і пам'яток садово-паркового мистецтва, до складу яких входять: будинок, в якому жив М.І Пирогов, і де розміщена експозиція про його життя і діяльність. музей-аптека з інтер'єрами приймальні та операційної М. І. Пирогова в його садибі Вишня, церква-некрополь, де покоїться набальзамоване тіло ученого, меморіальний парк, в якому збереглися дерева, посаджені М.І. Пироговим.
Музей відноситься до найважливіших об'єктів культурної спадщини України і займає особливе місце у внутрішньому і міжнародному туризмі.
Національний музей-садиба М.І. Пирогова
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Аптека в садибі М. Пирогова
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Парадний вхід в садибу
Усипальниця Пирогова
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Свято- Іоанно-Богословський храм
Свято-Іоанно-Богословський храм заснований жителями Хуторів, що поблизу Вінниці. На той час споруда являла собою дерев’яну трикупольну, покриту гонтом церкву. Унікальність цієї церкви полягає в тому, що її ікони, написані місцевими художниками-живописцями, і нині вважаються досить цінними.
На жаль, перший ярус ікон не зберігся, залишився тільки другий, де зображення 10-ти Господніх свят та над св. вратами Тайна вечеря. У третьому ярусі – 12 апостолів та посеред них благословляючий Спаситель. У четвертому ярусі – пророки та серед них Богоматір. Вгорі – хрест з предстоячими Богоматір'ю та Іоанном Богословом.
Торгово-промислова палата (сучасний вигляд)
Дякуємо за перегляд!
L/O/G/O