2 of 12

Переслідування пам’яті про священномученика

12 листопада 1623 р. – православні вбили аєп Йосафата Кунцевича у Вітебську.
Початок червня 1705 р. – вступивши до Речі Посполитої як союзник польського короля Авґуста ІІ, московський цар прибув до Вітебська й наказав понищити всі зображення свмч Йосафата і далі вирушив до Полоцька, де в соборі св. Софії перебували мощі блаженного. Побоюючись за збезчещення святого, Василіяни заздалегідь перевезли їх до Білої Підляської.
11 липня 1705 р. п’яний Петро І зі своїми помічниками прийшов до собору, шукав тіло свмч. Йосафата, а не знайшовши, особисто повбивав монахів, ще інших двох наказав своїм підлеглим мучити і повішати; а тіла їх всіх – спалити; так само наказав витягти з гробів і спалити тіла покійних ченців.
Після третього поділу Речі Посполитої і знищення Унійної Церкви російська світська влада спільно з російською церковною владою систематично репресувала, нищила історичну пам’ять про свмч Йосафата. Його ім’я не просто забрали з календаря, а й усіх людей, охрещених під іменем Йосафат, переписали на ім’я Йоасаф.

Церква священномученика Йосафата у Володимирі, �яку православні, захопивши, перетворили на свій собор

3 of 12

Репресії пам’яті про Йосафата �як частина репресій проти українства

Опівдні того-таки дня майдан у Ст-вці був порожнім. Ним блукали лишень собаки, винюхуючи червоне болото, в якому валялися відірвані двері. Це були одні з бічних церковних дверей (привратниця) із зображенням Кунцевича. За часів блаженної унії вони стояли в іконостасі, а православний священник зняв та й викинув їх у дзвіницю. Тут вони й валялися, поки не згодилися для розправи, при цьому Йосафат просто-таки «вдарив лицем у болото», оскільки зображення його було повернуте лицем до землі. Селяни в той час юрмилися біля шинка, запиваючи мирову з Гершком.

Не один місяць провалявся Кунцевич на майдані. Ніхто його не підіймав, навіть не торкався дошки. Через вплив погоди дерево потріскалося, посіріло, а двері продовжували обминати. І ніхто не міг придумати, як їх ужити. Та ось, нарешті, в межах Ст-вки знайдено було мертвим невідомого чоловіка.

– Хай буде! – вирішила громада. – Зробимо труну з тієї дошки.

Всі зрозуміли зміст цієї фрази – і Кунцевича потурбували. Знайденого мерця поховали, слід Кунцевича на майдані було затоптано копитами, образа вивітрилася, а уразу забуто. Але сам факт тримається в пам’яті багатьох і дуже багатьох.

(Анатолій Свидницький, 1834-1871, «За рік до холери».

Український письменник, онук унійного священника Лаврентія Ганчевського, син православного священника Патрикія Свидницького)

4 of 12

Комуністи проти УГКЦ і Йосафат – як символ

«Послідовний католик не може бути корисним громадянином. [Адже він] визнає як абсолютні начала бога та його установлення – церкву – і тому ніколи не може стати без внутрішнього застереження на точку зору держави. Ця суперечність нерозв’язна. Навіть католицька держава повинна, на думку католика, підлягати церкві» (Маркс, Енгельс. Твори, т. 1, с. 456).

«… нема влади, яка могла би розказувати щось противного Божому законові» (Андрей Шептицький, 1942)
«Церква шанує владу так довго, як довго вона не буде діяти проти Божого права» (Мирослав Іван Любачівський, 19.ІІІ.1990)

Я був упевнений, що це [переслідування Церкви та чернецтва] – звичайна помилка і незнання нас, духовних людей. Я думав, що вони бачили в нас якусь політичну силу, чи людей, які хотіли жити на власну вигоду. Однак, одна серйозна зустріч з цими людьми мене цілковито опам’ятала. Вони і не знають, і не хочуть знати нас. Ніяка заява лояльності нічого не помагає. Вони хочуть, щоб нас взагалі не було, щоб ми зреклись своєї віри, повністю капітулювали. Вони мовби переконані, що християнство – ворожа і шкідлива ідеологія, і її треба повністю знищити. Я навіть не міг уявити собі до тих пір грандіозний замисел певних людей – знищити духовне, релігійне життя на цій землі, згладити повністю християнство і взагалі всяку релігію… І я почав задумуватись, звідки береться в них така сила і таке безоглядне рішення. (о. Павло Мадяр. Моє монашество, с. 17.)
«…а їх духовними наставниками були митрополит Рутський та єпископ Кунцевич – досвідчені зрадники українського народу. Діяльність згаданих «ревнителів» унії є прикладом вірного служіння тим, хто більше платить, прикладом зради інтересів свого народу» (Михайло Болжидар. Уніатство: правда історії та вигадки фальсифікаторів. Львів 1988, с. 10)

5 of 12

Отець Іван Кузик (нар. 1893)

УСБУ ТО, ф. 7-Р (реабілітовані), 14645-П (Тернопіль) - Кузик Іван Ілліч.

Проживав у с. Турильче Чортківський р-н) – вирок 1950 р.: 25 років ув’язнення

6 of 12

Свмч Йосафат у справі о. Кузика

7 of 12

Отець Йосиф Василина (15.Х.1903-?)

УСБУ ТО, ф. 7-Р (реабілітовані), 10488-П (Тернопіль) - Василина Йосиф Пантелеймонович.

Проживав у с. Трибузівці Чортківський р-н) – вирок 1950 р.: 15 років «каторжних робіт»

8 of 12

Отець Йосиф Каганець (нар. 12.ІV.1912)

УСБУ ТО, ф. 7-Р (реабілітовані), 9308-П (Тернопіль) - Каганець Йосиф Миколайович.

Проживав у с. Іване-Золоте Чортківський р-н) – вирок 1950 р.: 10 років таборів

9 of 12

Свмч Йосафат у справі о. Каганця

10 of 12

Отець Артемій-Іриней Цегельський (20.ІV.1914-28.ХІІ.1985)

16.І.1946 заарештований УНКДБ ЛО, утримувався у внутр. тюрмі УМДБ у Львові, де продовжував душпастирювати, задовольняючи духовні потреби співв’язнів. Звинувачувався в тому, що, «проживаючи на тимчасово окупованій території Західної України і будучи священником греко-католицької церкви, був систематично присутній на зборах, які проводив колишній митрополит Шептицький, де обговорювалися питання антирадянського характеру і затверджувалися “архипастирські листи” антирадянського змісту. Після вигнання німців з території Західної України серед свого оточення поширював наклепи на радянську дійсність. 1.VII.1945 підписав звернення до заст. голови РНК СРСР Молотова із засудженням дій Ініціятивної групи на чолі із о. Костельником та репресій проти ГКЦ» . 4.Х.1947 Спец. нарадою при МДБ СРСР засуджений за ст. 54-10, ч. 2 КК УРСР до 5 років ВТТ. Направлений у пересильну тюрму в Золочеві, відтак етапом у Печорлаг. В ув’язненні працював на бетонних роботах, згодом був скрипалем у табірному оркестрі, концертмейстером Печорського театру; поїздки з концертами використовував для задоволення духовних потреб інших в’язнів. Достроково звільнений у 1950 р., переїхав на спецпоселення до сім’ї у с. Красний Яр Кривошеїнського р-ну Томської обл. Спершу отримав роботу на лісоповалі за 100 км від сім’ї, але після народження сина Петра у 1951 р. переведений до рідних, працював художнім керівником клубу. У цей період служив удома для родини та спецпоселенців-галичан; отримав два листи від митр. Сліпого, тісно контактував із редемптористом бр. Євстахієм Смалем. У 1953 р. працював учителем музики і співу в середній школі м. Томськ, також спільно з дружиною підробляв грою в ресторані «Північ». Постановою президії Львівського обл. суду від 8.VI.1956 кримінальну справу закрито через відсутність складу злочину.

11 of 12

Свмч Йосафат у справі о. Цегельського

1956 р. повернувся з сім’єю до Львова, влаштувався скрипалем в оркестр оперного театру. Неодноразово викликався до уповноваженого Ради в справах РПЦ з пропозицією «возз’єднатися» й отримати призначення на одну з багатих львівських парафій, але відкинув ії.
Підтримував тісний зв’язок з єп. Чарнецьким, підпільно відправляв як удома, так і в найближчих знайомих, хрестив, сповідав, давав шлюби (тільки після тижневих духовних наук); на кожній літургії виголошував проповіді, поєднуючи духовні теми з національно-патріотичними. Зазнавав цькування на роботі.
У січні 1969 р. вдома в о. А.Ц. проведено черговий обшук у рамках підготовки до арешту аєп. Величковського; того ж місяця був затриманий разом з єромонахом-редемптористом Євгеном Пелехом і аєп. Величковським під час обшуку на квартирі останнього; 24.ІІІ.1969 вдома в о. А.Ц. відбувся повторний обшук з метою вилучення доказів у тій же справі. Після виїзду аєп. за кордон тісно контактував з єп. Іваном Чорняком, раз у місяць відвідував аєп. Стернюка. У 1972 р. через родичів налагодив зв’язок з істориком Богданом-Ростиславом Боцюрківим із Канади, якому передавав інформацію про стан підпільної Церкви. Надалі перебував під постійним агентурним наглядом КДБ.

1 of 12