Тема:

​

​

Англія в ХІ-ХV ст.

Однією з поворотних подій в історії Великобританії та світу було завоювання Англії нормандським королем Вільгельмом. Після вирішальної битви під Гастингсом у 1066 р. він коронувався як король Вільгельм І.

Вільгельм І Завойовник (1066-1087 рр.) доклав чимало�зусиль для зміцнення своєї влади в Англії.

За правління Генріха ІІ Плантагенета (1154-1189 рр.) Англійське королівство надзвичайно розширило свої кордони.

Щоб бути незалежним від феодалів, Генріх ІІ створив�наймане військо. Для його утримання було встановлено�військовий податок («щитові гроші»), сплативши який рицарі�звільнялися від військової служби.

На прикінці ХІІ ст., поки король Англії �Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.) воював на Сході �в хрестових походах...

…країною правив його брат Іоанн І Безземельний�(1166-1216 рр.), котрий у зв'язку з постійними війнами�намагався збільшити податки та «щитові гроші»

Незадоволені барони, до яких долучилися рицарі, городяни�і частина вільних селян, повстали проти Іоанна I Безземельного, змушивши його підписати �15 червня 1215 р. Велику Хартію�Вольностей 

Велика Хартія Вольностей - перша «неписана» конституція Англії.

Протистояння короля і суспільства не вщухало й за часів�наступника Іоанна Безземельного — короля Генріха III�(1216-1272 рр.)

Король відмовлявся йти на поступки знаті та іншим верствам

населення, що призвело до повстання, яке очолив Сімон де Монфор, 6-й граф Лестер

У 1265 р. відбулося створення англійського парламента

Проте протистояння тривало…�Битва при Льюїсі в Сассексі — одна з двох головних битв Другої війни баронів, що сталася 14 травня 1264 р. між військом Симона де Монфора, 6-го графа Лестерського, і військом короля Англії Генріха III.

Генріх III був змушений підписати Льюїську угоду, яка обмежувала його владу.

Битва при Івшемі 4 серпня 1265 р. – поразка баронів

Симон де Монфор загинув

Едуард І�(1272-1307) захопив Шотландію

У 1297 р. – відбулося велике повстання шотландців на чолі з Вільямом Воллесом, котре було жорстоко придушене

��За правління Едуарда ІІ�(1307-1327) відбулося повстання шотландців

В битві при Беннокберні (1314 р.) шотландці, на чолі з своїм королем Робертом І Брюсом, розбили англійців �та отримали незалежність

Едуард III �(1327—1377) �перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. �Однак його претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни.

В цей час жив і працював Джон Вікліф - англійський теолог, професор Оксфордського університету, перекладач Біблії англійською мовою, предтеча Європейської Реформації.

Свої політичні здібності Вікліф продемонстрував у Глостерському парламенті в жовтні 1378 року, де він захищав право на порушення недоторканності храму королівськими чиновниками у Вестмінстерському абатстві.

Вестмінстерське абатство

Після епідемії чуми 1348, відомої під назвою «Чорна смерть», чисельність населення знизилася на 60 %. Сільське господарство занепало. Нікому було засівати і збирати врожай. Ціни підвищилися вдвічі. В 1349 та 1351 роках були прийняті закони «Наказ щодо робітників» та «Положення про робітників» відповідно, які встановлювали низьку норму платні, а відмова від неї чи вимога підвищення почали каратись штрафами і тюремним ув'язненням.

Крім того виснажлива Столітня війна із Францією спустошила державну скарбницю. Ворогуючі угруповання при дворі запекло боролися за владу. У сільських районах наростало народне обурення, а в містах загострювався соціальний конфлікт. �В такій обстановці на трон в 11-річному віці зійшов �Річард II (1377-1399)

Для поповнення казни вирішили збільшити в декілька разів податки та жорстоко карати за їх несплату. Все це викликало заворушення, центром яких був Лондон. Тут активність цехових гільдій і братств часто створювала проблеми для влади, оскільки королівська влада спиралася на старий патриціат, якому активно протистояли молоді (нові) цехи. Невдоволення городян викликало розширення ролі королівського суду в столиці. Особливою нелюбов'ю у лондонців користувався Джон Гонт, який був прихильником релігійного реформатора Джона Вікліфа, який вважався єретиком.

У травні-листопаді 1381 р. спалахнуло масштабне повстання простого народу

Вбивство ватажка повстання Уота Тайлера стало сигналом до придушення повстання та жорстокої розправи над повстанцями

Кривава Столітня війна завершилася поразкою Англії в битві при Формінї�(1450 р.) за часів короля Генріха VІ

Генріх VІ Божевільний�(1422-1461,�1470-1471)

Розлючені поразкою у війні, селяни та міщани, звинуватили в усіх негараздах короля та феодалів й підняли повстання на чолі з Джеком Кедом (1450 р.), яке було жорстоко придушене протягом 1450-1451 рр.

Війна Білої та Червоної троянд

У 1455-1485 рр. Англія була втягнута у громадянську війну. Два впливові дворянські роди - Йоркський і Ланкастерський, до якого належав король Генріх VI, були її основними винуватцями.

Герб Йорків прикрашала біла троянда, a герб Ланкастерів - червона, тому війна отримала назву війни Білої і Червоної троянд.�

Едмунд Ленглі – 4-й син Едуарда ІІІ (Йорк)

Джон Гонт – 3-й син Едуарда ІІІ (Ланкастер)

Союзник Йорків – Карл Сміливий, герцог Бургундії

Союзник Ланкастерів – Людовик ХІ, король Франції

Хоча сутички між прихильниками Йорка й Ланкастера відбувалися й раніше, першою серйозною битвою стала Перша битва при Сент-Олбансі 22 травня 1455 р., �в якій перемогу здобув Йорк. В битві загинуло кілька визначних ланкастерців, короля взяли в полон. 

Перша битва при Сент-Олбансі

Після недовгого затишшя бої відновилися в 1459 році. У вересні 1459 р. армія Йорка здобула значну перемогу в битві при Блор-Хіфі.

Битва при Блор-Хіфі 23 вересня 1459 р. – перемога Йорків

Проте, Йорки зазнали невдачі лише кілька місяців по тому у жовтні �1459 р.  на мосту Лудфорд.

Невдовзі Йорки перемогли у наступних двох битвах – �у битві при Сендвічі у січні 1460 р. та битві при Нортгемптоні в липні 1460 р.

Хоча після битви на мосту Лудфорд Герцог Йоркський змушений був втікти з країни, його союзник граф Уорік ввів у Англію війська, дислоковані в Кале й захопив Генріха VІ в полон у битві при Норгемптоні �10 липня 1460 р.

Битва при Нортгемптоні була історично значимою, оскільки гармати вперше використовувалися на англійській землі.

30 грудня 1460 р. в битві при Уейкфілді Річард Йорк загинув.

Партію Білої троянди очолив його син Едуард, 1461 року коронований в Лондоні як Едуард IV. У тому ж році йоркісти здобули перемоги під Мортімер-Крос і під Таутоном. В результаті останньої – основні сили ланкастерців були розбиті, а король Генріх VI і королева Маргарет втекли з країни.

�Едуард IV�(1461—1470, 1471—1483)

Битві при Мортімер-Крос 2 лютого 1461 р. передувало небесне знамення у вигляді «хибного сонця» (паргелія)

Битва під Таутоном 1461 р. – найкривавіша за всю історію середньовічної Англії

Активні бойові дії поновилися в 1470 році, коли перейшли на сторону ланкастерців граф Уорік і герцог Кларенс та повернули на престол Генріха VI. ��Едуард IV з іншим своїм братом герцогом Глостер втікли в Бургундію, звідки повернулися в 1471 р.

Герцог Кларенс знову перейшов на бік брата - і йоркісти здобули перемоги при Барнеті і Тьюксбері.

Відправлення до в'язниці Маргарити Анжуйської, дружини Генріха VI, після битви при Тьюксбері.

Битва при Тьюксбері завершила один із періодів цієї війни, за яким почалися 14 років миру, що тривали аж до виступу Генріха Тюдора проти короля Річарда III.

На полі бою, що отримало назву Криваві луки (Bloody Meadow), загинула половина війська Ланкастерів.  Загинув й принц Едуард - єдиний син Генріха VI та, пізніше, і сам король Генріх VI, що стало кінцем ланкастерської династії.

Нащадки Едуарда IV – принци Едуард V та Річард були ув'язнені в Тауері а потім страчені 1483 р. королем �Річардом ІІІ

За тридцять років громадянської війни загинуло близько чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів, у цілому була знищена.

Річард ІІІ�(1483-1485)��

Битва при Босворті 1485 р. між армією англійського короля Річарда III і військами претендента на престол Генріха Тюдора, графа Річмонда закінчилася поразкою Річарда ІІІ.

Битва при Босворті 1485 р.

Генріх VII�Тюдор одружився з дочкою Едуарда IV Єлизаветою, спадкоємицею дому Йорків.

Династія Тюдорів правила до 1603 року. А символом династії Тюдорів стала Біло-Червона троянда.