ВЧЕННЯ М. І. ВАВИЛОВА ПРО ЦЕНТРИ РІЗНОМАНІТНОСТІ ТА ПОХОДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ РОСЛИН�§ 57.
Підготувала
Крістіна ПОЖОГА
Вчитель біології
Нижньопетровецького ліцею №2
ЗМІСТ
Особливості походження й поширення культурних рослин.
ЦЕНТРИ ПОХОДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ РОСЛИН.
Закон гомологічних рядів спадкової мінливості.
«Василь Ремесло»
–Ювілейна монета номіналом 2 гривні випущена Національним банком України у 2017 р. Присвячена талановитому селекціонеру, академіку, «творцю» пшеничного колоса – Василеві Миколайовичу Ремеслу (1907 – 1983). Він закріпив за Україною статус «житниці Європи», селекціонував 40 сортів зернових культур, найвідомішими з яких є Миронівська-264, Миронівська-808..
Центри походження рослин і тварин надають науковцям інформацію про вихідну різноманітність рослин і тварин, що є однією з умов успішного створення сортів і порід
Особливості походження й поширення культурних рослин
Культурні рослини - рослини, вирощувані людством для отримання харчових продуктів, кормів, ліків, сировини та задоволення естетичних потреб. |
Найдавніші з культурні рослини: кукурудза, банан,
гарбуз, кокосова пальма, ячмінь, боби, цибуля, картопля,
рис, горох, цукрова тростина.
Ознаки культурних рослин
1. Переважна більшість культурних рослин походить від вихідних дикорослих предкових видів; |
2. Поширені на різних континентах, незалежно від місця виникнення, але свого природного ареалу в них немає; |
3. Виникнення культурних рослин пов'язане із селекцією; |
4. Втратили пристосування для поширення, часто обмежені й їхні адаптаційні властивості, тому існують завдяки діяльності людини; |
5. Збільшені (або зменшені) розміри та знижена генетична мінливість. |
6. Культурні рослини класифікують на: зернові, бобові, плодові, овочеві, баштанні, цукрові, прядильні, декоративні, лікарські, технічні, тонізуючі культури |
Осередки давніх землеробських культур культурних рослин
Микола Іванович Вавилов (1887-1943) |
Центри походження культурних рослин
ЦЕНТРИ ПОХОДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ РОСЛИН – географічні центри генетичного різноманіття культурни.
У своїй науковій праці «Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна» (1939) Микола Іванович Вавилов (1887-1943) визначив 7 основних географічних центрів походження культурних рослин.
Центри походження культурних рослин |
1. Південноазійський тропічний 33 % рослин; |
2. Східноазійський 20 % рослин; |
3. Південно-Західноазійський 4 % рослин; |
4. Середземноморський 11 % рослин; |
5. Абіссінський (або Ефіопський) 4 % рослин; |
6. Центральноамериканський 10 % рослин |
7. Південноамериканський (або Андійський) 8 % рослин |
Центри походження культурних рослин
Закон гомологічних рядів спадкової мінливості.
Генетично близькі види та роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що вивчивши ряд форм у межах одного виду або роду, можна передбачити наявність форм з подібними поєднаннями ознак у межах близьких видів або родів
Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості (закон Вавилова) 1920 р.:
Прикладами, що ілюструють цю закономірність є: у пшениці, ячменю і вівса трапляються білий, червоний і чорний кольори колосу; у злакових відомі форми з довгими і короткими остюками та ін. |
М. І. Вавилов указував, що гомологічні ряди часто виходять за межі родів і навіть родин.
Теоретичною основою гомології рядів спадкової мінливості у близьких таксономічних груп є уявлення про єдність їх походження шляхом дивергенції під дією природного добору.
Дивергенція – це (лат. diverto — відхиляюсь) — розходження ознак і властивостей у спочатку близьких груп організмів в ході еволюції.
Для селекції закон гомологічних рядів уможливлює передбачення мутацій, що можна використовувати для створення нових форм. Так, було передбачено ознаки озимої форми твердої пшениці, безостість у м’якої, твердої пшениці та ячменю, голі зерна у пшениці, ячменю, вівса . Окрім того, закон сприяє розробленню наукових основ інтродукції сортів у нові для них райони.
Література:
3. Молоцький М.Я., Васильківський С.П., Князюк В.І., Власенко В.А. Селекція і насінництво
сільськогосподарських рослин: Підручник. — К.: Вища освіта, 2006. — 463 с.: іл.