РЕАЛІЗАЦІЯ ВИМОГ ПРОГРАМИ ЩОДО� КЛЮЧОВИХ МОМЕНТІВ ЗМІСТУ ІСТОРИЧНОЇ СКЛАДОВОЇ ГАЛУЗІ ГІО�У 7 КЛАСІ НУШ
Струкевич О.К., д.і.н., професор
Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»
Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку
Питання для самоконтролю
Як власне «Я» причетне до ідентичності людини?
Чи можна критерії ідентифікації конкретної людини вважати загальнолюдськими?
Які суспільні обставини треба брати до уваги, запроваджуючи інтегральний курс шкільної історії?
Яким чином ідентичність пов’язана зі свободою?
Чому ідентичність людини треба розглядати як екзистенційну річ?
Яким чином ідентичність пов’язана з патріотизмом?
У чому полягає різниця між етнічною та національною ідентичністю?
Як витлумачити поняття «Україна», «українець».
ТЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ І ПІДРУЧНИК З ІСТОРІЇ
Ви спитаєте, чому я вибрав тему ідентичності для спілкування з вами.
Та вже хоча б тому, що наш підручник є підручником Історії України, а не інтегрованим курсом.
Вважаю, що тема ідентичності, сьогодні безпосередньо стосується двох підходів до висвітлення історії України: як окремого шкільного предмету і як частини інтегрованого курсу. Ми стоїмо на позиції окремих підручників з історії України та всесвітньої історії.
Водночас, ми завжди наголошуємо, що Україна є складовою Європейської/Західної цивілізації, і радіємо, що цьому є достатньо доказів.
Зрештою, ми впевнені: прийде час і для інтегрованого курсу. Але зараз такий перехід вважаємо передчасним. Чому?
Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку
Коли прийде час інтегрованого курсу?
Є небезпека вкотре розчинитися у чужій ідентичності. Адже наше суспільство ще не вивільнилося від совєцкої ідентичності з її нехіттю до всього українського. І якщо на цій базі ми негайно, без сформування міцної української ідентичності перейдемо до європейської схеми викладу курсу історії, то знову виникає небезпека сформувати суспільство покручів ніби з європейською ідентичністю і водночас нехіттю до всього українського.
Не раз запитував учителів: хто з вас націоналіст. Піднімали руки лише окремі. Чи запитував про козаків, хто вони. «Да єслі чєсна – ета ж разбойнікі».
А у тій же Європі з інтегрованим курсом історії, поняття націоналізм і патріотизм є синонімами. Тому вважаємо, інтегрований курс у нас можна буде запровадити лише тоді, коли більшість людей усвідомить себе українцями, вважатиме себе патріотами-націоналістами, коли своїх козаків буде сприймати такими ж лицарями як західних.
А ось ще один елементарний приклад. Лише у 2021 р. м. Володимир-Волинський перейменували у м. Володимир. 30 років пішло на усвідомлення, що українське місто Володимир не мусить мати імперської прикладки «Волинський». Це хай московити свій називають Владімір-на-Клязьмє.
Ідентичність та свобода
Я думаю, що оце прагнення якнайшвидше запровадити у нас інтегрований курс своїми коренями сягає в совєцку традицію «здійснити стрибок», «наздогнати і перегнати». Але проблема в тому, що на справедливу думку класика світової філософії Г. Гегеля «Вітер історії дме в обличчя». І якщо продовжити цю гарну наочну метафору, то скажемо, що тих, хто не тримається ґрунту реальності і відривається від неї у прагненні стрибнути кудись уперед, - тих зустрічний вітер історії неминуче зносить у минуле.
Щоб вивчати історію у контексті європейської історії і при цьому зберігати ідентичність українську, треба щоб вона у нас була, і була міцною.
Якщо ж не утвердивши національної ідентичності, в тому числі і за допомогою підручника з історії України, ми зараз включимо виклад своєї історії у загальноєвропейський контекст, то знову, вже власними зусиллями, сформуємо якийсь новий тип покруча. Чим це небезпечно?
Не так давно всесвітньо відомий етнополітолог Ентоні Сміт сформулював: «Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи й самореалізації».
Тому втрата ідентичності чи її чергове викривлення загрожує втратою свободи.
Сутність ідентичності
Усвідомлення людиною чи певною асоціацією власного «Я», власної сутності через ідентифікацію себе з певним соціумом, який сприймається своїм, рідним на основі таких критеріїв як добро, істина, краса, гуманізм, свобода, рівність, справедливість…
Усвідомлення власної сутності – з’ясування сенсу діяльності та життя – визначення цінностей – норм.
Ідентичність є основою для формування патріотизму – любові до Батьківщини. Якщо людина не усвідомлює себе українцем, то для чого їй любити Україну, захищати її, віддавати свої піт і кров для її процвітання?
Ідентичність – екзистенційна річ, основа буття Людини (гомо сапієнса).
Право на ідентичність – це складова Природного права Людини на життя.
Природне право для тварин реалізується у праві на тілесне відтворення
Для – людини у праві на тілесне та ментальне, свідомісне відтворення.
Інакше – синдром Тараса Бульби.
Найпоширеніші колективні ідентичності�
Родова (статтева) ідентичність (я хлопчик, я дівчинка).
Територіальна (просторова) ідентичність (я мешканець села, міста, я киянин, я поліщук…)
Низка соціальних ідентичностей. Першим в цьому ряду є усвідомлення родинної ідентичності (я дочка, я син, я дитина таких-то батьків, член такої-то родини…)
Етнічна ідентичність (я українець, француз, турок…)
Релігійна ідентичність (я християнин, буддист, мусульманин…)
Соціально-професійна ідентичність (я учитель, лікар, юрист, шофер…)
Класова/стратифікаційна ідентичність. (У індустріальному суспільсті – класова, у інформаційному - стратифікаційна).
На основі поступового розвитку етнічної ідентичності та включення людини у державне життя тобто включення у політичні й правові відносини з державними установами, закладами, посадовими і службовими особами, правоохоронними органами, судами й суддями формується національна ідентичність (я українець, дойч (німець), саам (фінн)…)
Тому німець Юрій Клен, австрієць Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний), московити Д. Донцов, М. Хвильовий, поляк Т.Рильський, чех П.Орлик, молдованин П.Могила є представниками української нації.
Характер народу творить природа
Перші слов’янські племена, що дали початок нашому гідному народу, сформувалися на межі прип’ятського Полісся та лісостепу. Природа цього краю дозволяла розводити домашню худобу, полювати і водночас займатися хліборобством. Головною ж причиною поселення поблизу віковічних пущ було прагнення знайти прихисток у часи ворожих нашесть.
Сучасні наука і техніка значно ослабили залежність людей від природи. Тому ми часто забуваємо про те, який величезний вплив вона справляла на наших пращурів. Заселяючи ті чи інші території, люди насамперед міркували, як краще скористатися багатствами природи, як створити найзручніші знаряддя для обробітку ґрунту, деревини, каменю; де зорати поле, а де залишити цілину для випасу худоби; як пошити одяг чи збудувати дім, щоб вони найкраще захистили тіло від спеки і вітру, дощу і морозу.
Найтісніший взаємозв’язок з природою виявлявся у віруваннях. Тогочасні боги уособлювали природні стихії. Їм присвячували найбільш мальовничі й величні місцини. На свята тут співали й танцювали, влаштовували ігрища, висловлюючи почуття вдячності богам, а заодно полям і рікам, лісам і ярам, лугам і лукам, де працювали, рибалили, полювали, ховалися від нападників. Так формувалося відчуття нерозривного зв’язку з природою.
Народи творить природа
Живучи у тісній взаємодії з природою, наші пращури не лише пристосовувалися, але й змінювали її відповідно до своїх потреб. Вони вирубували й спалювали ліс, щоб вирощувати сільськогосподарські культури. Загачували річки і струмки, насипали греблі, щоб створити багаті рибою ставки, прокопували рови від річок до своїх поселень і укріплень, щоб захистити їх водою. З цією ж метою насипали високі вали. Для цього треба було дуже багато працювати, тому не дивно, що працьовитість теж стала характерною рисою наших пращурів.
Набравшись сил у поліських пущах, давні слов’яни все наполегливіше просувалися на південні лісостепові й степові землі. Вони вабили буйною рослинністю, великою кількістю тварин, можливістю торгувати з грецькими, а пізніше – римськими містами Чорноморського та Азовського узбереж.
Проте, чим далі пращури просувалися на Південь і Схід, тим лютішими і морознішими ставали зими, тим сухішими і спекотнішими були літа. Лише міцна, вперта і завзята людина могла тут утриматися і освоїти природні багатства.
Тут же хлібороби все частіше наштовхувалися на войовничі степові орди. Щоб убезпечити себе, наші предки створили могутні земляні споруди – славнозвісні Змієві вали. Це була грандіозна справа. На прикладі окремих городищ ми і досі можемо уявити їхню велич. А якби їх витягнути в одну лінію, то її довжина становила б 2 тис. км, що більше ніж славнозвісна Китайська стіна.
Етноси творить природа
Якщо ж кочовик заставав селянську родину за роботою в полі, їй не було куди ховатися чи тікати. Тому наші трудящі предки перетворювалися у воїнів, виявляли героїзм і жертовність.
Зважаючи на суворі умови, на південь йшли найбільш сміливі, енергійні здобичники, водночас і трударі, і воїни. У завзятій праці та відчайдушній боротьбі з кочівниками наші пращури цінували фізичну силу. Улюбленою розвагою були звірині лови, де треба було з мисливською зброєю іти на ведмедя, тура, вепра, наздогнати і приборкати дикого коня.
Народні святкування, молодіжні ігрища включали присвячені богам різноманітні дужання (змагання), у яких виявляли силу, спритність, кмітливість. Не менш цінувалася й витривалість. Візантійські сучасники з повагою висловлювалися про здатність слов’ян непохитно терпіти спеку і спрагу, дощ і холод, нестачу одягу і харчів. Боротьба ж з кочівниками формували такі риси як мужність та войовничість.
Так давні слов’яни, заселяючи свою прабатьківщину, у праці та боротьбі формували твердий характер та самобутню культуру.
О. Рюген
Історичне джерело. Саксон Граматик у «Історії данів» (1168 р.) описав святилище венедів, збудоване на о. Ругії:
Рюген, земля Мекленбург, Передня Померанія
Історичне джерело. Саксон Граматик у «Історії данів» (1168 р.) описав святилище венедів, збудоване на о. Ругії:
«Він був збудований як фортеця, захищена зі сходу, півночі й півдня природними стрімкими кручами, вимитими морем, а із заходу – оборонним валом. Біля храму з-під землі било священне джерело. Сам храм, збудований з дерева… мав чотирикутну форму під одним куполом, пофарбованим у яскравий малиновий колір. Стіни храму були прикрашені надзвичайно майстерною різьбою, що передавала образи богів, символічні знаки, обереги, орнаменти. Статуя Світовида (Рода), що стояла всередині святині, була обгороджена чотирма стовпами з поперечними жердинами вгорі, з яких звисали чудові килими, утворюючи завісу. Статую відкривали під час богослужіння. Сам кумир мав чотири обличчя, звернені в чотири сторони світу… У правій руці Світовид тримав великий ріг, вирізьблений з коштовного металу, для щорічних ворожінь про врожай. Поруч зі статуєю зберігалися символи божества – меч, кінська упряж і сідло. При святині утримувався білий священний кінь, який належав Світовидові. На ньому ніхто не смів їздити – кінь використовувався для священнодійств-ворожінь… Храм також мав своїх охоронців – триста хоробрих лицарів з кіньми та зі зброєю».
Поміркуйте над причинами відсутності подібних описів язичницьких слов’янських храмів у нашій історичній літературі.
Українці насамперед походять від склавинів
Серед найпоширеніших колективних ідентичностей, з якими нам доводиться працювати у 7 класі є етнічна ідентичність.
Насамперед нам доводиться працювати з ідентитетом походження.
У 7 класі ми заглиблюємося до рівня нашого слов’янського минулого.
Починаємо з венедів – зарубинецької археологічної культури. Під тиском готів венеди розділилися на антів і склавинів.
На основі останніх археологічних знахідок вважають, що предками українців насамперед були склавини та північна частина антів, які в V–VІІ ст. заселяли більшу частину Правобережжя сучасної України. Разом вони дали початки українському народу. (с.15).
Можемо наголосити, що ми, українці, походимо насамперед від склавинів.
Анти ж стримуючи східних нападників першими гинули у боях з ними.
Але подоляки – від уличів і тиверців – членів союзу антів.
Наш край очима французьких сватів
Відповідаючи на головне питання ідентичності «Хто ми?» наш народ, ментально скалічений колоніальним минулим, багато в чому має занижену самооцінку.
Тому, де з’являється можливість, намагаємося підкреслити наші роль та преваги.
Наприклад, використовуємо старофранцузькі «Пісні про діяння», які зберегли низку свідчень про Русь і торгівлю з її купцями. Описуючи сватання свого короля Генріха І до Анни Ярославни французькі сучасники писали про Русь: «Край цей більше об’єднаний, більш щасливий, більш могутній, більш значний, більш культурний, ніж Франція».
Загалом європейські суспільства були добре поінформовані про стан справ у Русі з власного досвіду дипломатів, купців, найманих воїнів. Це засвідчують навіть стіни наших храмів. Так, на стінах Софійського собору серед 7 тисяч графіті є виконані грецькою, латинською, польською, вірменською, німецькою, чеською та англійською мовами.
Наш край очима іноземців
Німецька середньовічна хроніка писала про Євпраксію Всеволодівну, наречену саксонського маркграфа Генріха Штаденського: «Донька руського князя приходить до цієї країни з великою пошаною, з верблюдами, навантаженими розкішним одягом, коштовними каменями, з незліченним багатством».
Населення Русі у порівнянні з іншими народами
«За приблизними підрахунками, у Русі-Україні наприкінці ХІІ ст. мешкало від 7 до 8 млн осіб, для порівняння: у тогочасній Німеччині — стільки ж, у Франції — 15 млн осіб. Якщо ж урахувати площу держав, то густина населення в Русі була набагато нижчою.
Водночас майже мільйон людей (13 % населення) мешкали у великих і малих містах, що набагато випереджало показники західноєвропейських країн. Швидко зростала й кількість міст: літописи Х ст. згадують лише 23 міста, у середині ХІІІ ст. їх було майже 300.
В таких містах, як Володимир на Волині, Галич, Чернігів, Смоленськ, Новгород, проживало від 20 до 30 тис. осіб.
Найбільшим містом був Київ. У часи найбільшого розквіту у ХІІ ст. в Києві нараховувалося 8 тис. окремих міських дворів-садиб, де проживало 40 тис. мешканців. Це було, безперечно, більше, ніж у будь-якому європейському місті того часу. Лондон, наприклад, досягнув чисельності 40 тис. осіб лише в ХІV ст.
Руська правда про права жінки
«Руська правда» є свідченням загалом рівноправного становища чоловіків та жінок. Наприклад, вбивця жінки карався так само як і вбивця чоловіка. На відміну від тогочасних європейських країн, руська жінка після смерті свого чоловіка не потребувала опікуна, а сама ставала головою родини. При поділі родинного майна жінка одержувала свою частку і розпоряджалася нею на власний розсуд. Це узаконювали звичаєве право - материзна.
Українське подружжя базувалося на принципах рівноправності. Жінка була для чоловіка не слугою, рабинею, а дружиною, з яким вона ділила батьківську владу над дітьми.
У князівських родинах дівчатка здобували ту ж саму освіту, що й хлопчики.
І можемо припускати, що це була освіта високого рівня. Нічого дивного, адже перші клірики з Константинополя. Константинопольський університет (грец. Πανδιδακτήριον, «Пандидактеріон» або «вища школа») — вищий навчальний заклад, що розташовувався в столиці Візантійської імперії з 425. Від чого була поширена назва — Константинопольська вища школа. Відомий Болонський ун-т, заснований аж через 650 років, у 1088 р.
М. Литвин писав, що “татарські та московські жінки не мають чоловічих прав, а наші властвують над багатьма чоловіками: одні - управляючи волостями, містами, помістями, другі - отримуючи прибуток, треті - спадок”.
За «Литовськими статутами» українки зберегли рівні права з чоловіками, включаючи і майнові права.
А тому незалежно від чоловіків господарювали, торгували, вирішували майнові суперечки у судах, вирішували політичні справи, свою власну шлюбну долю, починаючи з 13 років.
Керували своїми бойовими загонами як, наприклад, Зофія Сзофова, Софія Ружинська, Ганна Борзобагата-Красенська.
Докази європейської освіченості наших жінок
Євпрасія Всеволодівна (1071 - 1109). Імператриця Адельгейда (1089 - 1106). Отримала аудієнцію у папи Римського Урбана ІІ. Виступала на соборах у Констанці (1094) та П’яченці (1095).
Євпраксія Мстиславівна (Зоя, Добродія; 1108 — 1172) — дочка київського великого князя Мстислава Володимировича, і онука Володимира Мономаха. З молодих років вивчила народну медицину, лікувала хворих (звідси ім'я «Добродія»). Донька Мстислава Добродія-Зоя вміла лікувати травами. Свій досвід узагальнила у трактаті «Алімма» («Мазі»).
Ця праця дійшла до нас у неповному вигляді і зберігається у бібліотеці Медичі у Флоренції.
Русь та степові народи
Ідентичність передбачає з’ясування своєї сутності через порівняння із сусідами.
Кочівники – агресивні, зрадливі, віроломні, до того ж азіати (хоча�жили у Європі!).
При поясненні маємо враховувати: Ідентичність усіх етносів починалася з архетипного усвідомлення «ми свої – вони чужинці»; «чужинців треба остерігатися».
І учням 7 класу теж доводиться пройти через усвідомлення себе у ході надання характеристик степових народів. Ставте за мету сформувати до степовиків об’єктивне ставлення. Тому спочатку зосередьтеся на особливостях господарювання: кочове скотарство, полювання, рибальство, розвинуте ремесло. Не формуйте до них якогось зверхнього ставлення.
Будьте об’єктивними, підкреслюючи, як в часи дії мирних угод торгували, але і не замовчуйте фактів нападів, грабежу, торгівлі нашими полоняниками.
Епоха історичного окозамилювання і гнилої політкоректності уже завершилася. Тому, там, де вважаємо за доцільне називаємо печенігів зрадливими союзниками.
Наприклад, : «Уклавши союзний договір, Святослав залучив печенігів до другого Балканського походу. Проте візантійські дипломати зуміли перекупити зрадливих союзників. Саме вони вбили Святослава на Дніпровських порогах».
Зрештою тему того чи іншого степового народу ми завершуємо інформацією про влиття його частини до складу українського етносу.
Беріть до уваги шлюбні союзи з половцями, торгівлю, військово-союзницькі взаємини.
Битва на Калці.
Чи правильно підраховувати кількість походів?
Про тактику В.Мономаха: При ворожому нападі не ганявся за окремими чамбулами, а вираховував місце їхнього збору для повернення додому.
«Зазвичай же князь не чекав нападу половців, а сам ішов у наступ, щоб ослабити степовиків, не дати їм готуватися до нових спустошливих набігів». Тобто, ніде історичної правди діти, наші князі теж не милували степовиків.
Окремі історики цілий гвалт знімають: та порахуйте і ще побачимо, хто проти кого більше походів організував. Що таким неукам від історії сказати.
Тоді панувала егоїстична концепція безпеки. Похід проти ворожого етносу, був формою протистояння світу степовиків та хліборобів.
Визначати, хто першим напав чи хто більше походів здійснив, чи здобичі взяв – справа непродуктивна, тупикова.
Щоб зрозуміти сутність тієї історичної взаємодії, треба оцінювати її з цивілізаційного підходу. Русь ішла в степ, щоб господарювати, щоб ресурси для життя створити власними руками. Кочові народи йшли на Русь зі степу, щоб пограбувати, і отримати ресурси для життя шляхом продажу наших бранців у рабство.
Ось чому ми і наші учні не повинні комплексувати з приводу підрахунку, хто і на кого більше походів здійснив. Якщо користуватися емоційно забарвленими оціночними судженнями, то можемо сказати, що історична правда на нашому боці.
В контексті війни з московією оці якісь докори авторам про недостатність висвітлення зв’язків з половцями мені особисто відгонять євразійщиною і навіть азіопством.
Нам би зараз наголосити на зв’язках зі скандинавським і європейським світом. І ми раді, що опираючись на наш текст, учителі зможуть виділити ці взаємозв’язки.
Дикуни, варвари, цивілізовані
У питаннях взаємодії між народами сходу і заходу ми часто вдаємося до оціночних суджень про високу чи низьку культуру тих чи інших народів. З цього приводу український дослідник Б-Я.Цимбалістий наголошував, “Немає народу, що не мав би політичної культури. Народи різняться лише типами чи формами політичної культури" .
Кожний народ є культурним і його культура його цілком задовольняє, а головне повністю відповідає його матеріальному і духовному рівню, способу взаємодії з навколишнім середовищем і собі подібними. Одним словом культуру зачіпати некоректно. У кожного народу вона є і для нього найвища.
Інша справа цивілізаційний рівень. Саме за допомогою цивілізаційного підходу ми можемо визначити чого ми варті у людській цивілізації.
В господарському сенсі ми селяни, як і всі європейські народи.
У ХУІІІ ст. А.Фергюссон про три стадії: дикунство, варварство, цивілізованість.
В історико-еволюційному сенсі ми цивілізований народ. Причому не самий молодший цивілізований народ у європейській родині. Порівняти з народами південної, середньої і північної європейських зон.
Саме з огляду на те варто цитувати з Нестора-Літописця. У «Повісті…» він стверджує, що племена на північ від полян та ін. живуть « у лісах, якоже всілякий звір», «живяху скотськи».
З першого погляду дуже жорстка оцінка. Але якби у 6 класі посилаючись на Геродота називали їхніх предків андрофагами, етнонім «мордва» виводили від іранського мард – людина і хвар- пожирати.
«Андрофаги, яких ми вже раніше згадували, які мешкають в десяти днях шляху від Борисфену, відповідно з обчисленням Iсигонуса Нікейського, мали звичку пити з людських черепів, і розміщувати скальпи з волоссям, прикладеними до їх грудей." (Пліній Старший Природнича історія К. 7, Глава 2)
Та й сучасні московські археологи визнають, що андрофагія – це ознака Дніпрово-Двинської археологічної культури. А як не визнати, коли у сміттєвих ямах знаходять безліч людських кісток та ще й роздроблених, щоб мозком поживитися.
Про волзько-окське межиріччя – О.С. Уваров «Мєрянє і іх бит по курганним раскопкам» 1872.
Мова етнічний та національний ідентитет
Одним з вирішальних етнічних та й національних ідентитетів є мова.
Тому одним з вагомих наших завдань вважали формування поваги до рідної мови. Щоб підкреслити її споконвічність, ми на початку параграфа про культуру Русі ставимо питання: «А якою мовою розмовляли мешканці давнього Києва?
Посилаючись на дослідження істориків мови, і насамперед на графіті київських храмів, ми показуємо, що князя, який хрестив Русь, кияни називали Володимиром; за окремі вчинки киянам було соромно; суперечки вони розглядали в суді, плавали в морі; день закінчення земного життя князя називали успінням, а не успєнієм; при звертанні до людини вживали кличну форму: Петре, Федоре. Графіті фіксують чоловічі імена на -о: Данило, Дмитро, Кирило, Петро, Судило (від Судислав). У давальному відмінку вони мали закінчення -ові, -еві: Маркові, Василеві.�Дієслова вживали із суфіксом -ти: долучити, писати, скончати. У минулому часі використовували суфікс -в: писав, ходив, молив. По-сучасному звучать і фрази, записані майже 1000 років тому. «О горе тобі, Андрониче, ох тобі небоже!
Про назви «Русь», «Україна»�
Русь — 1) назва варязького народу, що активно контактував із племенами Середнього Подніпров’я; 2) назва держави східних слов’ян, утвореної внаслідок об’єднання племінних княжінь під владою варязьких князів; 3) назва мешканців держави Русь. С. 41.
Набагато переконливішими є докази послідовників норманської гіпотези, за якою цю назву запозичено зі Скандинавії. Адже «Повість минулих літ» стверджує: «Ті варяги називалися руссю...», а потім додає: «Од тих варягів дістала назву Руська земля». С.42.
Аргумент. Нестор писав свою «Повість…» на задоволення потреб князівської влади, узгоджуючи своє бачення із світоглядом, родинною пам’яттю князів. І князі не змогли б погодитися з таким витлумаченням їх походження, якби воно не узгоджувалося з їхніми уявленнями.
Україна. Ведучи мову про Переславську землю, ми зазначаємо, що протягом 1169–1187 рр. Переяславом правив відомий князь-воїн Володимир Глібович. Коли ж він помер, то за свідченням літописця, «за ним же Україна багато потужила»
Так в історичному документі вперше прозвучала сучасна назва нашої держави — Україна.
Слово Україна походить від слова край — земля племені та прийменника у (в), що означає місцезнаходження в середині чогось. Отже, слово Україна витлумачується як внутрішня, серединна, материнська земля. Повним відповідником до слова Україна є німецьке слово Inland (дослівно Україна чи Вкраїна) на противагу слову Ausland, що означає «зовнішня», «чужа земля».
Сподіваємося більше наші діти не будуть губитися в здогадах від якого ж слова походить назва «Україна», «українець».
Московити до творення Русі не причетні
Олег створив у Східній Європі нову велику державу Русь, приєднавши Північну Русь до Південної.
Діти можуть і спитати але ж він прийшов з півночі, здобув Київ силою і хитрістю. Чому ж північ приєднана до півдня?
Бо південь розвинутіший господарски, культурно. Тому 882 р. Столицею своєї держави Олег проголосив Київ: «Це буде мати городів руських»., але не Новгород, який у ІХ ст. ще не став навіть містом.
Обов’язково згадати про новгород-псковський етнос. Московити до подій 882 р. ніяким чином не причетні.
І взагалі наголошувати, що у Східній Європі Київ відіграв ту ж роль, що і Рим в Західній Європі.
Модна стала тема, що ми з половцями споріднені, але чомусь забуваємо, що ми не менш споріднені зі скандинавами.
Ще раз про передчасність інтегрованого курсу
Експерт. – життя в князівських маєтках Острозьких, Вишневецьких,�Збаразьких, Сангушків, Чорторийських, Корецьких, Четвертинських�«продовжувалося як українське». Що мається на увазі?
По-перше, мається на увазі, що ці князі були «частиною українського етносу», про що і йдеться на початку речення.
По-друге, малися на увазі ще дослідження Івана Крип’якевича, який, поряд з іншими аргументами, стверджував, що законодавство литовської доби спиралося на законодавчу традицію Русі, урядування й судівництво послуговувалося руською мовою, український характер зберігали міста, православна церква в українських землях мала провідне, майже монопольне становище. Під опікою церкви перебувала освіта. «Все те разом, - пише І.Крип’якевич, – давало українському громадянству – його вищим шарам – почування, що воно живе у своїй державі, своїм державно-національним життям».
На жаль, державність була втрачена, але завдяки феодальному імунітету названих князів, життя у їхніх князівствах організовувалося саме як українське, поки вони, завдяки своїй руській/українській ідентичності сприймали себе частиною руського етносу, про що і йдеться на початку речення, з приводу закінчення якого експерт і висловлює своє нерозуміння.
Про східно-слов’янські етноси
На с. 15, на завершення теми великого розселення слов’ян табличка:
Історична доба гнилої політкоректності завершується
Маємо учням наголошувати, як це робив М.Костомарів та інші історики ще ХІХ ст.: східно- слов’янських народів було 4. Новгород-псковський етнос знищений московією.
Чому московський етнос названий «московити»
До 1721 р. їхня держава називалася «Масковскає гасударства». Московитами їх називали і європейці, аж до часів перемоги над Наполеоном і Віденського конгресу.
При цьому не виключено, що в Русі, принаймні за часів написання «Слова про полк Ігорів» наші предки предків сучасних московитів називали «хінова» (мн.). Це стверджують історик з Петербургу Всеволод Міллер, академік Омелян Пріцак, подаючи зі «Слова…» список «поганих»: «...и многы страны Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела, и половци». Шляхом виключення можна прийти до висновку, що хінова проживала, очевидно, саме на Клязьмі.
Може автори наступних підручників їх так і називатимуть. А поки що цілком політкоректним виглядає назва «московити».
Якщо говорити відверто
З часів формування класичного римського права, яке сьогодні стало надбанням всього людства, утвердився юридичний імператив
«вкрадене не належить злодієві».
Факт інтелектуальної крадіжки нашої назви зафіксовано в «Полнам Сабранії Законаф Рассійскай Імпєрії».
Наші діди і прадіди ХІХ ст. мали гідність і продовжували їх називати «московит», «москаль», а ми, їхні правнуки погані, втрачаючи гідність, (правда під тиском пекельних репресій і голодоморів, і саме головне втрачаючи історичну пам’ять), погоджуємося на назви «русскіє», «рассіянє», визнаючи за ними і потураючи їм у нахабстві на нові безсоромні крадіжки.
З римською юридичною традицією пов’язана і кваліфікація одного з різновидів шахрайства: видавання себе за родича з метою привласнення чужого майна. Це про «братство».
Чим починали, тим і завершити хочемо:
«Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи й самореалізації» (Е.Сміт).
Тестові завдання
1. Всесвітньо відомий етнополітолог Е.Сміт запорукою свободи і самореалізації вважає:
А) чітке визначення власних інтересів;
Б) визначення власної ідентичності;
В) глибоке вивчення власної історії;
Г) пошуки компромісу із сусідами.
2. Яка колективна ідентичність формується навколо етно-культурних характеристик:
А) родова;
Б) національна;
В) етнічна;
Г) професійна.
3. Яка колективна ідентичність формується навколо політико-правових характеристик:
А) соціальна;
Б) релігійна;
В)національна;
Г) стратифікаційна.
4. Про який зі східних етносів не згадували за совєцкого часу:
А) український;
Б) московський/російський;
В) білоруський;
Г) новгород-псковський.
Тестові завдання
5. На думку сучасних дослідників слов’янськими пращурами сучасних українців були:
А) венеди;
Б) анти;
В) склавини;
Г) поляни.
6. Назва «Україна» витлумачується як:
А) земля племені;
Б) окраїна великої держави;
В) нещодавно приєднана земля;
Г) внутрішня, серединна земля.
7. Назва «Русь» означає:
А) давній скандинавський етнос;
Б) назву східнослов’янської держави;
В) мешканців східнослов’янської держави;
Г) всі витлумачення правильні.
Тестові завдання
8. Вперше факт андрофагії племен, що жили на північний схід від наших предків скіфів-орачів та скіфів-землеробів у своїх працях зафіксували:
А) Геродот з Галікарнасу;
Б) Пліній Старший;
В) Ісигонус Нікейський;
Г) сучасні дослідники Дніпрово-Двинської археологічної культури.
9. Є жінки, які «властвують над багатьма чоловіками». Ці слова М.Литвин написав про жінок:
А) татарських;
Б) московських;
В) європейських;
Г) руських.
10. Руська освіта протягом перших ста років після впровадження християнства перебувала під впливом:
А) Болонського університету;
Б) Краківської вищої школи;
В) Константинопольської вищої школи;
Г) Усіх названих навчальних закладів одночасно.
Рекомендована література
Історія України: підручн. Для 7-го кл. Закл. Заг. Середн. Освіти / Віталій Власов, Оксана Данилевська, Дмитро Ващук. – Київ: Генеза, 2024. – 192 с.
https://naurok.com.ua/navchalna-programa-istoriya-ukra-ni-7-klas-nush-na-2024-2025n-r-419281.html
https://naurok.com.ua/biblioteka/istoriya-ukra-ni/klas-7/typ-5
ЯК ВИКЛАДАТИ ІСТОРІЮ У 7 КЛАСІ НУШ. HTTPS://RANOK-PORTAL.COM.UA/NEWS/YAK-VYKLADATY-ISTORIYU-U-7-KLASI-NUSH/
Викладання історії у 7 класах НУШ: методики активного навчання https://pedrada.ippo.com.ua/training/vikladanna-istorii-u-7-klasah-5600
Методичний кейс: історія 7 клас НУШ
https://iteacher.com.ua/training/metodicnij-kejs-istoria-7-klas-4680
Що передбачає нова концепція історичної освіти та які ризики й переваги для учнівства має https://nus.org.ua/articles/shho-peredbachaye-nova-kontseptsiya-istorychnoyi-osvity-ta-yaki-ryzyky-j-perevagy-dlya-uchnivstva-maye/