Артюр Рембо (1854-1891). Художнє новаторство А. Рембо. Поєднання рис імпресіонізму й символізму в сонеті «Голосівки».

Образ ліричного героя у вірші «Моя циганерія»

Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до найшаленішої краси

(Пабло Неруда,

чілійський поет)

Все коротке життя цього «Шекспіра-дитяти», як назвав Рембо В.Гюго, була втечею від вульгарності буржуазного існування, анархічним викликом нормам і правилам, відходом у створений ним самим хиткий світ «ясновидіння»

«… Я люблю всіх поетів, всіх парнасців, тому що поет – це парнасець, закоханий в ідеальну красу. Я буду парнасцем. Я присягаюся … завше обожнювати двох богинь: Музу й Свободу», - писав Артюр Рембо про себе.

Рембо вважав себе бунтівником. Поль Верлен назвав його «ангелом і демоном». Рембо намагався віднайти своє «я» серед багатоликого світу і, як не дивно, серед самого себе. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав’язувало йому соціальне середовище

"Хлопчичок прийшов із Шарлевілю»

Ліна Костенко

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю.

О Парижу, це малий Рембо.

Не доводь його до божевілля,

постарайся вберегти або

хоч принаймні пожалій, щоб вижив.

Грубіян? Пробач, переросте.

Він не може звикнуть до принижень,

може, він скажений через те.

Він нестерпний? Дами і добродії!

Етику порушив, етикет?

Не доводьте дійсність до пародії,

вам нічого, але ж він поет!

Серед вас, чужих і бородатих,

може, йому снився Лангедок.

Я насмілюсь тільки нагадати,

що йому ж сімнадцятий годок!

Сни у нього ще не чорно-білі,

серце ще обурене на цвіль!

Хлопчик прийшов із Шарлевілю»

Мученик вернувся в Шарлевіль.

Лангедок – історична область на півдні Франції

Французький митець був близький видатній українській поетесі за духом, за поетичним світобаченням, тому вона дещо ідеалізувала його життя й постать у реальності. Адже не тільки він страждав від світу, а й світ від його бунтівливого, нестримного характеру, його витівок

Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в Шарлевілі й прожив коротке життя — лише тридцять сім років. Однак Рембо-поет помер задовго до офіційної дати своєї смерті: останній з відомих його творів — "Пора у пеклі" — був завершений улітку 1873 року, коли поетові було всього дев'ятнадцять. Тобто ця геніально обдарована людина спромоглася прожити ще майже два десятиріччя, назавжди вилучивши поезію зі свого життя.

Жан Нікола Артюр Рембо народився у невеличкому містечку Шарлевіль — невелике містечко на північному сході Франції - в родині кадрового офіцера, який відзначався легковажним ставленням до життя, дуже мало приділяв уваги родині.

Матір, Віталі Рембо, була дочкою крупних землевласників і мала деспотичний характер й не розуміла поривань сина

Невдовзі батьки розійшлися, і чотирьох дітей у родині виховувала авторитарна і доволі сувора мати. Деспотична атмосфера у сім’ї надзвичайно пригнічувала майбутнього поета, але він змушений був удавати слухняність і покірність. Проте, коли непорозуміння з матір’ю ставали нестерпними, він тікав з дому. Після чергової втечі своєму колишньому вчителеві він напише такі рядки: «Я гину, я гнию у світі вульгарному, злому, сірому. Що ви від мене хочете, я впертий у своєму обожнюванні вільної волі... Я хотів би втекти знову й знову...». Тільки у шкільні роки Рембо чотири рази залишав свій дім і вирушав у подорожі. Але за заявами матері поліція щоразу повертала його додому.

Артюр Рембо зростав надзвичайно обдарованою дитиною. У коледжі він вражав учителів своїми здібностями. За декілька шкільних років він регулярно отримував грамоти і подяки практично з усіх предметів: латини і математики, французької, географії, історії. Його називали «шарлевільський вундеркінд». У 15 років він уже був автором надрукованих віршів

У серпні 1870 року Рембо залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. За допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Так відтепер буде завжди, до самої смерті,— ніби націлений до якоїсь таємничої мети, Рембо намагається безперестанку пересуватися, щось шукає. Постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.

У долі цього поета відобразилися переломні моменти сучасної історії Франції. Він потрапляє у лави озброних захисників Паризької комуни. Ці події допомогли бунтареві "вирвати коріння", піти з минулого, із буржуазного Шарлевіля. Перший протест поета був романтичним, романтизм надихав і його лірику. Пише натхненні комунарські вірші . Падіння Паризької комуни розчарувало Рембо. Зневіра, почуття болю і самотності переповнюють душу молодого поета. Він вирушає до Бельгії, намагається влаштуватися хоча б на якусь роботу і знову повертається додому. Після поразки Комуни Рембо оголосив свою втечу в мистецтво, саме у той час сформувалася його концепція «поета-ясновидця»

Усього близько п’яти років, у віці від 16 до 20 віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл – до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару і ровесника молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії «поезії ясновидця»

Перший період творчості А. Рембо був позначений впливом лірики Ш. Бодлера, Ф. Війона, В. Гюго та поетів «парнасців» і пов’язаний з романтизмом.

Другий період, символістський, ознаменувався створенням і втіленням у практику «теорії ясновидіння»

​

Щоб перетворити себе на поета-ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких «правил»: зберігаючи часом риму він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом.

У період "ясновидіння" Рембо пише вірш "П'яний корабель", створений влітку 1871 року. "П'яний корабель" — розповідь про ту мандрівку, яку має намір здійснити поет-"ясновидець".Якийсь корабель, що починає плавання неспокійним морем, швидко втрачає і екіпаж, і кермо, і врешті-решт готовий піти на дно. Утім, Корабель цей "олюднюється", перетворюється на символ, наочне, зриме втілення "я" поетом стану його душі.

У вірші Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

​

У вірші виникає подвійний образ "корабля-людини", подвійної долі — і розбитого корабля, і розбитого серця поета. Рембо не лише малює у вигляді "п'яного корабля" свою мандрівку за "невідомим". Він передбачає і швидку загибель корабля, що розпочав небезпечний шлях, і свою поетичну долю. "П'яний корабель" — це також своєрідний міф про світ, поетова сповідь в образі "маленької одіссеї", подорожі в пошуках самого себе.

Поет ототожнює себе з кораблем, який, втративши команду, "позбувшись свого вантажу", у захваті віддається стихії. І в зовнішньому, оповідному плані "П'яного корабля", і у прихованому ліричному переплітаються протилежні почуття: завзятість і тривога, захоплення безмежною волею і страх загубитися назавжди. Образи поезії втрачають чіткість, деформуються, і важко визначити межу між реальним і уявним.

"Підстановка", яка відбулася в "П'яному кораблі", ознаменувала формування нової поетичної системи, заснованої на символічному відображенні дійсності.

Слідом за "П'яним кораблем" з'явилася низка поезій, написаних улітку 1872 року під час поневірянь поета. Це останні вірші Рембо, і вони знов-таки становлять особливий етап його творчості. Поет став "ясновидцем". Образ суспільства майже зовсім зникає з його творів. Може здатися, що останні поезії Рембо — це ніби мандрівні замальовки, зроблені дуже спостережливим поетом підчас його поневірянь. 

Кумиром Рембо став Поль Верлен. Юний поет надіслав Верлену листа, у якому висловив своє захоплення його творчістю, додавши власні вірші. У вересні 1871 року Рембо отримав від Поля Верлена запрошення й вирушив до Парижа. Перше враження від знайомства шокувало обох. Рембо був вражений «буржуазністю» побуту Верлена, а Верлен - крайньою молодістю й епатажною поведінкою юного поета. Та було те, що об’єднувало їх попри всі розбіжності — поетична творчість і взаємне захоплення.

У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю.

Результатом і підсумком «ясновидіння» став останній третій період творчості поета. 20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі «Осяяння» (1872-1873) і книга-сповідь «Сезон у пеклі». Це крик душі поета сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Головним у поезії є не смисл, а її звучання. Твори з цього циклу ознаменувалися пошуками нової віршованої форми: чи то віршами у прозі, чи то ритмізованою прозою. Рембо фіксує особисті настрої і почуття, незважаючи на те, що їх викликало. «Я той, хто страждає і хто збунтувався», — писав він в «Осяяннях». 

Улітку 1873 року з'явився твір "Крізь пекло", акт безжальної самокритики. "Крізь пекло" презентує незвичайну людину, феноменальну особистість, здатну твердо й об'єктивно оцінити свій досвід, свій шлях — і рішуче його засудити. Рембо в цей час лише дев'ятнадцять років, але його прощальне творіння — це творіння мудрої дорослої людини. Спосіб життя поета до цього часу був своєрідним "експериментом", який він припиняє. В останньому творі він постає грішником, до якого прийшло каяття. "Крізь пекло" — щось подібне до судового засідання, під час якого виголошується монолог звинувачуваного, який бере на себе також роль прокурора.