В.О. Сухомлинський

«Дуб на дорозі»

Підготувала Пінчук Т.М.

З півночі на південь, між двома великими містами, люди почали будувати дорогу.

Задумали її широку й рівну, міцну й красиву, — щоб нею їздили автомашини й автобуси.

Люди вже нагортали високий земляний насип, обкладали його камінням, заливали асфальтом. Дорога йшла степами й лугами, понад берегами річок.

Одного разу прийшли будівельники в поле. Тут росли невеликі чагарі. Інженер показував, де прокладати майбутню дорогу, а робітники забивали в землю кілочки.

Коли це робітники зупинились, поклали кілочки на землю. Там, де мала пролягати дорога, стояв високий Дуб. Товстий, міцний, могутній — мов степовий вартовий. До робітників підійшов інженер.

Він не сказав ані слова. Робітники теж мовчали. Інженер довго дивився на план дороги,

потім перевів погляд на дуба й зітхнув. - Плану змінювати не можна, — сказав інженер.

- Дуба теж рубати не можна, — сказали робітники.

Інженер витяг кілочок, відійшов метрів на сто від дуба й забив його в землю.

- Тепер нас ніхто не осудить, — сказав він.

Минуло кілька років. З півночі на південь пролягла широка асфальтована дорога. Рівна, як стріла.

Та в одному місці вона зігнулась підковою. Ідучи автобусом, люди радісно усміхаються.

Часто можна почути: - Благородне серце в тих людей, що будували цю дорогу.