Інтелектуально-ідеологічні підвалини всесвітньо-гуманітарних катастроф ХХ ст.�(За працею Р.Конквеста «Роздуми над сплюндрованим сторіччям»)

Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти»

�

Струкевич

Олексій Карпович,

завідувач кафедри філології та гуманітарних наук, доктор історичних наук, професор

​

• e-mail: strukevychOK@gmail.com

​

​

упорядник

Питання для самоконтролю:�

• Чому люди купилися на так звані «великі ідеї»?
• До яких суспільних верств належали люди, яких ці ідеї захопили, збурили?
• Хто були ті лиходії, що поширювали заразу так званих «великих ідей»?
• Які суспільні мислительні операції призвели до того, що цілі народи, суспільства потрапляли в тенета цих «великих ідей» і спекулянтів ними?
• А можливо, то не «великі ідеї», а лише помилкові судження чи й збочення, манівці, на які збиваються психічно акцентовані шукачі іншого шляху?

Постановка проблеми

• ХХ ст. отримало назву віку червоного, кривавого.
• У цей колір минулий вік зафарбували ті всесвітньо-гуманітарні катастрофи, які припали на нього.
• Але ж до великих катастроф ХХ ст. довели конкретні люди, що керувалися певними ідеями
• Отже, для історика вагомо зрозуміти, які ідеї, переконання лягли в основу хибних дій, глобальних катастроф.
• А чому люди купилися на ті «великі ідеї»?
• До яких суспільних верств належали люди, яких ці ідеї захопили, збурили?
• Хто були ті лиходії, що поширювали цю заразу?
• Які суспільні мислительні операції призвели до того, що цілі народи, суспільства потрапляли в тенета цих «великих ідей» і спекулянтів ними?
• А можливо, то не «великі ідеї», а лише помилкові судження чи й збочення, манівці, на які збиваються ті, хто шукає іншого шляху?

​

• Перша з ідей– архаїчна ідея, що на землі можна побудувати утопію, у якій будуть розв’язані всі людські проблеми.
• Спочатку ця ідея була формульована мовою Міфології про «Золотий вік», потім теології про «царство Христа». Потім мовою Просвітництва про «царство Розуму». Потім жаргоном науки: «царство соціальної справедливості».
• У середньовіччі вірили в реальне існування таких загальних понять як Справедливість, Добро, Честь, Гідність. Їх навіть персоналізували у вигляді Людських істот. Їх ролі під час вистав грали спудеї. Їм вкладали в уста патетичні формулювання.
• У епоху раціоналізму, починаючи з Дж.Локка, повірили у наявність раціонального й універсального порядку для людства. Цього порядку ще ніхто не осягнув, не розписав, але він неодмінно є, як він є у природі: закон всесвітнього тяжіння, рух планет за визначеними орбітами, атмосферний тиск, якого ніхто не відчуває, інстинкти які керують тваринними спільнотами.

​

​

Віра в щось раціональне

• Просвітники-раціоналісти розуміли його дуже приблизно. Наприклад, Монтеск’є, Шарль-Луї де Секонда, барон де ля Бред, «президент у шапочці» парламенту м. Бордо (остатнній титул купив ще дід) світ уявляв по-картезіанськи як величезний механізм, машину, закони якого звичайно існують і які треба вивчати. На цій механістичній основі він собі якось і уявляв поділ влади на три гілки, яким керуються до сьогодні.
• Ці їхні осяяння ніким не доведені, не обгрунтовані, просто взяті за аксіоми суспільних уявлень.
• І хоча цього майбутнього суспільного порядку ніхто не осягнув, але терпіти несправедливість старих суспільних порядків інтелектуали не хотіли.
• Нетерпіння підігрівалося і впевненістю у тому, що всі не вирішені проблеми будуть вирішені за допомогою Розуму у ході революційного знищення старого і будівництва нового порядку.

​

• Як стверджує Р.Конквест, ці «Ідеї» були безперечно, духовними, але не інтелектуальними у своїй основі явищами». Над інтелектом тут превалювали емоції.
• Як стверджував О.Яковлєв у промові до 200-річчя Французької революції: «Нездорова віра у можливість силового накидання соціального й історичного розвитку, а також ідеалізація насильства беруть свій початок у витоках європейської революційної традиції»
• Чому з’явилася ця «нездорова віра» у насильство? Найімовірніша відповідь: ідею подала стара аристократія, яка своє панування грунтувала насамперед на силовому утриманні свого панівного становища.

Що більше сприяє прогресу: �революційні зміни чи поступальні перетворення

• Революціонери, радикальні реформатори звичайно за перше. Але коли хто прораховував, чого суспільство потребує більше у конкретний момент: революційних змін чи поступальних перетворень. Що розумніше, зрубати дерево чи відтяти певну кількість мертвих гілок. До речі, де знання з дендрології потрібні більше, коли перерубуєш центральний корінь, чи лікуєш дерево.
• Англійська революція 1688 р., американська 1776 р. були спрямовані на захист правового і громадського ладу, а не на всеосяжно-утопічні зміни. І забезпечили Британії та США провідне місце у світі.
• Але виникає дилема для революціонерів. Якщо займатися поступальними перетвореннями, то це означає визнати суспільну систему життєздатною і погодитися на влиття у неї на правах звичайного трудівника.
• Але ж у багатьох революціонерів амбіції на провідну роль. І вони агітують за революцію, бо вона і лише вона відкриє їм владну вакансію.

Нам реформаторам дай волю…

• Критика оцих заряджених на всеохопно-утопічні зміни революціонерів велася давно:
• Едмунт Берк: ілюзія французьких революціонерів, що нібито сила спроможна розв’язати всі проблеми, є передовсім «ледачою» спробою знехтувати складність дійсності».
• Р.Конквест: у революційно-деспотичному підході є щось інфантильне, дитяче, грунтоване на простодушному уявленні: «От коли б я був королем». Мовляв, досить наділити добромисних людей владою – і все вирішиться простим указом.
• Ремі де Гурмон називає ексцеси Французької революції «звичайним гнівом розчарованої дитини».
• Декабрист Батюшков про своїх колег: «Нам реформаторам, дай волю / добра такого натворим / так перепашем жизни поле, такую кашу заварим / что благонравние потомки, питаясь прежнее вернуть / лишь бренни обретут обломки, к спасенью избирая путь».

​

Якщо учні так думають,� то для чого ми працюємо

• Учні старших класів на питання «Як досягти рівності?» відповідають: «Запровадити її».
• А хто буде запроваджувати? А чи зможе він це зробити, якщо буде рівним з іншими, насамперед тими, хто не бажає такого запровадження. Адже рівний над рівним влади не має.
• Отже, заради рівності доведеться запроваджувачів робити «рівнішими» - надати їм право суду над багатими й могутніми, після чого має настати «визволення».
• А куди ж подіти це покоління революціонерів після визволення? Чи захоче воно здати позиції, погодитися на забуття після того, як вони стільки зробили, стільки сил віддали.
• Кристю Станчев свого часу писав, що Ленін врахував суб’єктивний фактор в історії, але не врахував автомобільно-гаремного – О.С.
• Чому більшовицькі маси потягнулися за Сталіним, а тому що через ленінський НЕП відчули себе зайвими, а так хотілося утриматися у сідлі (нішто нас нє может вишибіть із сєдла…) – О.С.

Диктатура і терор

• Революціонери вірили, що диктатура і терор закладена в саму природу речей.
• Достоєвський у «Бісах» зазначає: «великі справи» привабливі ще й тим, що забезпечують виправдання для негідної поведінки.
• На найнижчому рівні пошуку правомірності жорстокість виправдовували приказкою: «борщу не звариш, як не накришиш бурячків». Чи робесп’єрівське про омлет.
• Віра, що диктатура і терор лежать у самій природі речей до-зволила революціонерам поєднати у своїй свідомості непо-єднуване: самозамилувану абстрактну любов до всього люд-ства і крайню нелюдяність в ім’я високих гуманістичних ідеалів.
• Вони мають непереборну емоцію «ощасливити людство» і знемагають від таємного усвідомлення про свою неспроможність це реалізувати. Але зв’язані своїми заявами, авторитетом в особі спокушених мас уже спинитися не можуть і вдаються до революції, терору, насильства , «як повивальної бабки історії».

• У Маркса ж з цього приводу немає раціональних думок. Є лише названий образ: «насильство - повивальна бабка історії». Він трудиться над питаннями як організувати революцію, підняти на неї народ. Питання її доцільності він не аналізує.
• Тим більше у російських більшовиків один метод будівництва майбутнього: «Занурити людство у страждання, а переживши їх людство не може не оновитися». Яким чином? Хто знає, якось оновиться.
• Показовими є й міркування послідовників. Приклад з інтерв’ю англійського історика-марксиста Е.Гобсбаума, даного відомому шоумену Майклу Ігнаттєфу на «Пізньому шоу» 28.10.1994 р.
• Питання: 1934 рік, мільйони людей гинуть у радянському експерименті. Коли б ви про те знали… чи вплинуло б це на вашу відданість комунізмові?
• Відповідь: Либонь, що ні.
• Чому ж?
• Бо в такий період, коли, сказати б, нищення мас і масові страждання були повсюдними, можливість зародження нового світу з великого страждання все-таки заслуговувала на підтримку.

​

​

Ніхто нічого не знав, емпірично пробували

• Маркс з’ясував механізм експлуатації. Маркс прийшов до думки, що відчуження – погано.
• А як здолати це суспільство, засноване на відчуженні й експлуатації.
• А здійснити революцію, а потім на основі запропонованих революціонерами схем побудувати суспільство без експлуатації, без відчуження, без несправедливості.
• Але будували як будувалося вийшло щось далеке від революційного ідеалу, з якихось незрозумілих причин – О.С.
• Гобсбаум продовжує своє пояснення: «Ну а тепер, озираючись назад як історик, а сказав би, що жертви, на які пішов російський народ (Уточнимо, «українські насамперед жертви, на які пішов російський народ), були, ймовірно, лише почасти виправданими. Ті жертви були несумірні, вони були надмірні, хоч би з якої точки зору на них подивитися, хоч би якою міркою міряти».

• Гобсбаум продовжує і пояснює, що жертви виявилися надмірними лише тому, що СРСР виявився історичним невдахою: «кажу так тому, що з’ясувалося: Радянський Союз не став початком світової революції. А коли б став, то я не певен…»
• Ігнатьєф перервав запитанням: «Чи не хочете й ви сказати, що, коли б створити світле завтра, то втрата 15-20 мільйонів була б виправдана?»
• Гобсбаум не задумуючись: «Так».
• Ці російські комуністи і пригодовані КГБ західні професори вважають, що життя, духовний і матеріальний комфорт одних поколінь можна пожертвувати заради комуністичного щастя для майбутніх поколінь. –О.С.
• Історична практика, не теорія, показує нікчемність таких конструкцій. Ну от ми вже ті покоління, заради яких приносилися ті жертви, то ми що щасливо і забезпечено живемо? – О.С.

Щоб більше не ловитися �на гачок «прогресивної ідеології»

• Відомий історик Норман Кон у «Ордері на геноцид» писав:
• «Існує такий собі підземний світ, де пройдисвіти і напівосвічені фанатики товчуть патологічні фантазії, прикриті лахами ідей на благо невігласам і забобонним людям. І бувають моменти, коли той підземний світ вивергається з глибин і враз захоплює, заполонює, підкоряє маси зазвичай розважливих і відповідальних людей… Тож трапляється іноді, що цей підземний світ стає політичною силою і змінює хід історії».
• Чому так трапляється? Думаю, тому що під час криз, життя, зазвичай, розважливих і відповідальних стає нестерпним. На кожному кроці вони бачать як людина гідна, моральна знемагає від тисяч підступів всіляких нікчем, пролаз, але не мають права навіть про це заявити. Як наслідок гідні й відповідальні втрачають силу волі і, виснажені психологічно, піддаються напору цих напівосвічених фанатиків.
• А фанатики запалити маси вміють. Напівосвіченість дає їм одну шаленну перевагу. Вони не мають сумнівів. –О.С.

Психофізіологічна основа� підкоренню «великим ідеям»

• Для інтелектуала характерна така насолода як «схвильованість ідеєю». Сформований інтелект потребує ідей, насолоди ними. Ідея, за одним з визначень, це відображення світу на випередження. Крізь призму ідеї ми бачимо об’єкт у його сучасному стані і одночасно, розуміючи логіку його існування, функціонування, виводимо тенденцію на майбутнє, на можливість його ідеального функціонування.
• Очевидно в свідомості одних критично мислячих, насолода ідеєю проявляється у її критичному осягненні, навіть у нещадному препаруванні цієї ідеї, а в свідомості інших – у некритичному розчиненні у цій ідеї…
• Митці давно помітили, зокрема, Достоєвський, такий людський тип (інтелекту), «що його всяка сильна ідея вражає зненацька, знищуючи при цьому його волю, іноді й навіки».
• Отже ідея, яскрава ідея – річ жадана для спраглого сформованого інтелекту, але небезпечна для слабкого, несформованого інтелекту.
• Несформований інтелект стає живильним середовищем для імплантації та бурхливого розвитку «чумних ідей».

​

Носії чумних ідей

• Як засвідчує історія традиційним середовищем поширення таких ідей виступає насамперед студентство, німецьке для нацистів, російське для більшовиків.
• Великі чумні ідеї підхоплюють, десь заради моди, широкі кола інтелігенції, знудженої своєю одноманітною інтелектуальною, але не творчою роботою.
• Ці роздуми стосуються соціальної бази чумних ідей. А хто їх власне генерує, приймає і розвиває?
• Ерик Гофер припускає, що ті, хто стає одержимий захопливими ідеями та ідентифікацією з великими справами, часто бувають «егоїстами, яких вроджені вади чи зовнішні обставини змусили втратити віру в самих себе».
• І от такі, а ще знуджені буденщиною, звертаються до ідей як до стимулів.
• Р.Конквест підсумовує: «Знудженість – це й справді жалюгідний стан. І почуття незначущості, акцидії може бути спустошливим. Одначе компенсувати це занедбання розуму задля ідеології означає вдаватися до божевільних засобів лікування.
• Щось на зразок лікування електричним струмом, забороненого в сучасній психіатрії. Додамо ми.

• Отже, можна припустити, що творення політичних великих ідей є справою не інтелекту, не переконаності, а темпераменту.
• Між стрічок свого «Маніфесту» це стверджує, наприклад, Маркс. Спочатку наголошує, що люди діють відповідно до класових інтересів, а потім робить виняток для інтелектуалів-марксистів: «Частина буржуазії переходить на бік пролетаріату, частина буржуазних ідеологів, котрі піднеслися до рівня теоретичного розуміння історичного руху як цілого».
• І дійсно, це відомий факт, що більшість комуністичних вождів походила з буржуазії.
• Отже, вони керувалися у своїй діяльності не тими класовими мотивами, які передбачав марксизм.
• Що стосується інтелекту, то Маркс нізащо не стверджував би, що його послідовники розумніші за Дарвіна чи Максвела.
• А якщо ідейних марксистів до діяльності спонукав не класовий інтерес і не інтелект, то залишається темперамент.

• Енгельс Августу Бебелю з приводу соціалістичної революції в Німеччині:
• «Боюся що у такій соціально-економічно відсталій країні, але з таким передовим революційним рухом, нам, свого часу, доведеться робити революцію. Зв’язані своїми революційними заявами і обіцянками ми не втримаємося від усіляких великих стрибків та революційних експериментів. У їх ході ми втратимо голови, і добре, якщо лише у переносному значенні цього слова. А через декілька десятиріч вражений нашими діяннями світ, добре якщо нас вважатиме прото потворами (на що нам, зрештою, наплювати). Набагато гірше якщо нас вважатимуть просто дурнями».

​

Темперамент �як чинник ідейності

• Один з відомих західних філософів Вільям Джеймс зізнавався, що філософ теж керується темпераментом. «Насправді схильність його темпераменту переважує будь-який з його строго об’єктивних засновків… Підшуковуючи собі таку універсалію, що відповідала б його вдачі, він вірить у будь-яку репрезентацію тієї універсалії, котра достеменно його вдачі підходить».
• Історик Норман Дейвіс теж зізнавався, «Лише погані історики вдають, що вони об'єктивні – добрі ж історики свідомі своїх упереджень і численних обмеженостей, і радо до них признаються.
• Цей найвідоміший історик сучасності стверджує, що в основі досліджень істориків лежить мотивація, заснована на громадянській позиції, життєвому досвіді тощо.
• Що стосується ідейних марксистів, то показовими є слова Павла Аксельрода непримиренного борця з ревізіонізмом Е.Бернштайна. У приватних розмовах свою революційність він обгрунтовував так: «вся ця штука – справа темпераменту», додаючи, що існує єдине заперечення проти мирної революції з усіма її перевагами – те, що вона «була б украй нудною».

Ми часто стаємо� жертвою ідеалізації цих ідейних діячів

• Ці діячі виявляється рятувалися від нудьги. І це після того, що сам Ф.Енгельс у 1895 р. визнав, що епоха революційного штурму капіталізму завершилася
• Ще приклад Ж.-Ж. Руссо. У 16 р. залишив батька і рідне місто Женеву.
• Бурлакував по Франції у багатих мамусь-подруг.
• Прийшов у Париж з настановою: «Хто прийшов у світ, той му-сить іноді лицемірно себе демонструвати, розпускаючи весь павичевий хвіст своїх переваг, бо знання і таланти недостатні; лише той переможе, хто здатен видряпатися на сцену».
• Жив зі спокусливою пролетаркою з паризького передмістя, видаючи її за небогу.
• Народжених дітей здавали у сирітський притулок.
• Видатний РЕВОЛЮЦІОНЕР ДУХУ.
• Серед мислителів, яких досі шанують, фігурує і Ш.Фур’є, який щиро вірив, що за соціалізму можна буде перетворити море на лимонад.

Чому люди недооцінюють �глобальні загрози?

• З першого погляду: всі люди – брати.
• Однак, людські суспільства різні. Оскільки керуються різними уявленнями, ідеями і практиками. Вони формувалися в різних умовах взаємодії з природою, з іншими сусідніми ворожими чи конкурентними суспільствами.
• Тим більше, суттєво відрізняються соціуми, сформовані на ідей-ній основі, своїми одержимими заідеологізованими очільниками.
• І от очільники традиційних, ліберальних суспільств не можуть побачити в тих модернізованих ідеологіями суспільствах загрози для себе, бо підходять, дивляться на них крізь призму своїх традиційних, ліберальних цінностей – корисні ідіоти по Леніну.
• Тому після спілкування з Гітлером Невілл Чемберлен заспокоював: «Він добрий чолов’яга, і все буде гаразд».
• Не розуміли у 1930-ті рр., чому якісь непомірковані й нерозумні б’ють тривогу з приводу приходу нацистів до влади. До них належали й поважна редакція газети «Таймс», й професорсько-викладацька спільнота Оксфорда.

​

• Ці нібито розумні люди навіть не уявляли, що у нацистів міг бути зовсім інший набір мотивацій, грунтований на іншій політичній ідеології, психології тощо.
• «Перед нами все ще стоїть досі не розв’язана абсолютно вирішальна проблема, як спромогтися на таке зусилля інтелекту й уяви, аби не проектувати наших понять здорового глузду чи природної мотивації на продукти цілковито відмінних культур».
• Насамперед це застереження Р.Конквеста слід спрямувати до сучасних носіїв української влади, які «уявлення не мають про можливість такого нерозуміння. Усі виходять із припущення, нібито цілком досить і світла свого власного парафіяльного здорового глузду. І творять політику засновану на ілюзіях».
• Саме в цих міркуваннях слід шукати відповідь на питання, як міг наш президент в очах ворожого президента раптом «побачити мир». Наше щастя, що наше суспільство не повірило йому так як Чемберлену свого часу повірило англійське.

• Багато хто справедливо зауважить, що всілякі ці викінчені й витончені ідеології зовсім слабко свого часу заволоділи людськими умами. Ми самі знаємо, що ніхто з комуністів ніколи не читав не те що того Капіталу, а навіть Маніфесту.
• Однак не будемо заперечувати й того очевидного факту, що ряд саме цих настирливих ідей ліг в основу радянського суспільства і перекочував у свідомість громадян незалежної України.

Найнебезпечніша помилка нашого розуму

​

• Те на що ловиться інтелігент.
• Мислячи, ми мусимо послуговуватися загальними ідеями й загальними поняттями. Вони потрібні й природні, доки ті, хто ними послуговується, усвідомлює, що вони є лише зручний засіб короткого приблизного називання цілої групи близьких подій, явищ, процесів, ідей, але не є відображенням чогось реально чинного, монолітного.
• Загальні ідеї, загальні концепти, загальні принципи, коли вони тлумачаться радше як абсолютні істини, а не як наближення, - це просто дрова для розпалу нових світових пожеж.
• Сьогодні таку пожежу знову нікчемно намагається розпалити путінська Росія, виставляючи за мету діяльності «Рускава міра» загальну ідею Справедливості.

• Ми вже знаємо, що ідея, особливий спосіб відображення об’єктивної дійсності. З одного боку ідея відображає реальний стан речей у цілій групі предметів називання. Цей стан речей далеко не ідеальний з погляду логіки об’єднання цих речей під якоюсь загальною назвою. Тому ідея – це одночасно і погляд на це об’єднання в ідеальному стані поєднання й функціонування виходячи з логіки розвитку…
• Тому головне завдання нашого розуму, аналізу дійсності – тримати баланс… Між чим?
• Між реальним життям і високою ідеєю, яку можна вибудувати зі здорової тенденції, прихованої за всіма мерзенностями життя.
• Ті ж, кого поглинає ідея і піддаються тій дитячій ідеї стати королем, президентом і одним махом…
• Ось тут і криється загадка народної мудрості про інтелігенцію: чим розумніше, тим дурніше.

​

​

​

• Правильніше було б сформулювати чим напіврозумніше, тим дурніше. Ніби й начитане, і ерудоване, і навіть мови знає, але не усвідомлює, що ідея це не відображення життя, а лише відображення чийогось сприйняття життя у його можливому розвитку за ідеальних умов.
• Тому Р.Конквест і каже: «Слід дотримуватися рівноваги, а не дозволяти, щоб загальники виходили з-під контролю і брали над нами владу. Вони повинні бути нашими слугами, а не панами».
• Вони не повинні нас наповнювати пихою, що ми уже все розуміємо, можемо зазирати далеко в майбутнє, можемо перетворювати світ за образом і подобою своєю. Тільки ми так починаємо сприймати світ і своє місце в ньому – ми попалися в тенета ідей. Вони стали нашими панами, а ми слугами. І хоча ми леніни-сталіни, через безвольність мас пануємо, проте за великим рахунком ми лише дурні, як і боявся Ф.Енгельс.

​

• Можна сформулювати і так: хто з політичних лідерів повірив в ідею, той досягнув вершини історичного слабоумства.
• Отже, ми повинні балансувати, керуючись і потребами суспільної практики, і досвідом і мати на увазі високі ідеї. Не керуватися бездумно, а мати на увазі.
• Ми мусимо бачити своє становище і вміти зазирнути у майбутнє. Немає чого тішитися тим, що нібито можеш зазирнути дуже далеко. Зазирати слід недалеко, але все-таки далі свого носа.
• Життя неосяжно складне, тому за допомогою ідей і теоретичного знання можна передбачити лише короткі проміжки розвитку суспільства.
• З цього приводу Р.Конквест метафорично формулює: «майбутнє постає перед нами не як непроглядна пітьма і не як білий день, а швидше сутінню, де ми можемо розрізнити грубі обриси найближчих предметів і невиразні силуети далі».

• Принцип здорового балансування має спонукати суспільство дозволяти державі грати певну роль у соціальних справах, але ніколи не домінувати.
• Задовольняти законні права нації, але відкидати крайні прояви – прояви шовінізму, нацизму.
• Ми маємо використовувати державу заради вирішення загальносуспільних справ і водночас не наділяти її надмірною владою, оскільки ця надмірність призводить до катастрофи.
• Ми маємо сприяти розвитку ринкових сил, поки вони сприяють росту добробуту, і стримувати ринкові механізми, коли вони ведуть до соціальної поляризації суспільства.
• Водночас бачення такого наслідку стихійного ринку не повинне суспільство підштовхувати до повного його скасування, бо це смерті подібно.
• З одного боку принцип культурного плюралізму згуртовує різні етноси в єдину націю, а з іншого веде до національного сепаратизму.

​

• Всі сьогоднішні наші біди від колишнього вірування в ідеї: приватна власність – зло, ринок – зло, вимога гідної платні – рвачєство тощо.
• Немає і теоретично виведеного рецепту, у якому співвідно-шенні у зовнішній політиці використовувати силу й дипломатію.
• Сказане є нібито й тривіальними істинами, але не стало повсякденною практикою, оскільки ніхто не знає, де в описаних протиставленнях шукати точку балансу.
• Ці пошуки потребують думки, здорового глузду, обачливого судження і категорично відмітають рішення оперті на універ-сальні ідеї великих мислителів. І навіть корифеїв усіх наук – О.С.
• Подумалося, що інтелігенція найпізніше і найменш захищене соціальне утворення у соціумі нового і новітнього часів. Адже якщо розібратися, чим розвинутіше ми маємо суспільство, тим пригнобленішим ми маємо становище інтелігенції. Все що має суспільство є результатом генія інтелігенції. Людство користується його інтелектом. Але чи пропорційно її внеску в життя людської цивілізації людство шанує інтелігенцію?

​

• От і немає чого дивуватися, що час від часу інтелігенція втрачає волю й терпіння і використовує свій хист, щоб зламати цю всю несправедливість до бісової матері.
• Можливо цими розмірковуваннями і має замкнутися коло наших роздумів.
• Можливо, треба забезпечити справедливість, ні це абстрактне поняття, краще, забезпечити баланс, рівновагу між внеском всіх верств у суспільне життя і рівнем задоволення їхніх життєвих потреб. Тоді ніхто не втрачатиме волю до гідного життя і не закушуючи вуздечку буде готувати останню справедливу революцію, а інші, втративши волю, тупо підуть за революціонером.
• Але знову ж таки, думка правильна, але як встановити цю рівновагу між внеском і рівнем… Може, хай це продовжує робити ринок без нашого втручання, без наших спроб встановити «високу справедливість».

​

​

• Головна думка нашого вебінару: «Без ідей нам не обійтися, але не слід робити з ідей ІДЕЇ. Треба затямити: катастрофи стаються через захоплення фантазією, через відданість абсолютним істинам». Р.Конквест.
• Завершимо віршем Василя Симоненка, дуже співзвучним теоретичному висновку вченого:
• Маленьке — не смішне,�Адже мале і зерно,�Що силу велетням і геніям несе.�Мале тоді смішне,�Коли воно мізерне,�Коли себе поставить над усе.
• Але скажіть, хіба такого мало,�Хіба такі випадки не були,�Коли мале, як прапор, піднімали�І йшли за ним народи, мов осли?�І чи тоді мізерне та смішне�Не оберталось раптом у страшне.
• Але в більшості з нас про мале в пам’яті засіли інші вірші: «Все починається з малого, з зернинки – хліб…

​

​

Література:

• Роберт Конквест Роздуми над сплюндрованим сторіччям. – Київ: Вдавництво Соломії Павличко «Основи». – 2003. – 371 с.
• Роберт Конквест Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 2019. – 386 с.
• Роберт Конквест Великий терор. Сталінські чистки 30-х років. – К., 2009.

Тестові завдання

• Витоки європейської революційної традиці, на думку Р.Коквеста, беруть свій початок від:
• Віри у можливість силового накидання соціального й історичного розвитку;
• Сподівань на інтектуальний прогрес людства;
• Заперечення насильства й терору;
• Традицій старої аристократії, яка своє панування грунтувала на силі.
•  
• Які цілі Англійської революції 1688 р. та Американської 1776 р., з погляду Р.Конквеста, забезпечили Британії та США провідне місце у світі:
• Спрямованість на всеосяжно-утопічні зміни;
• Спрямованість на захист прав і громадянського ладу;
• Спрямованість на сталий розвиток людської цивілізації;
• Спрямованість на утвердження соціальних прав.
•  

​

• Що лежить в основі амбіцій багатьох революціонерів з погляду Р. Конквеста:
• Схильність до влиття у суспільну систему на правах звичайного трудівника;
• Прагнення реформувати суспільну систему;
• Готовність займатися поступальними перетвореннями;
• Здійснення революції заради отримання найвищих владних вакансій.

​

Практичні завдання

• Виділіть наведені у презентації ідеї, які можна назвати «чумними» і які спричинили всесвітньо-гуманітарні катастрофи ХХ ст.

​

• Відповіді надсилайте на адресу: strukevychOK@gmail.com

​