Олександр Довженко.
«Ніч перед боєм» – твір про героїзм, патріотичні почуття українців
Сьогодні на уроці ви:
вміння працювати з текстами;
доробку літератури, його актуальності у наш час.
Восьмикласники!
Олександр Довженко
Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту.
3 17 років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем.
У буремне лихоліття 1918— 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. З липня 1921 року за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон — спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство.
Олександр Довженко
У 1923 році Довженко повертається на Батьківщину. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету „Вісті”, працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії.
У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. „Картину я не зробив, а проспівав, як птах”, — казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю — було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів.
На початку 1933 року Довженко залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом вирушає на Далекий Схід.
Олександр Довженко
З початком війни 1941-1945 р.р. О. Довженко добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах, пише серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється ще одна стрічка — «Перемога на Правобережній Україні». Пише кіноповість «Україна в огні», але її Сталін забороняє екранізувати.
25 листопада 1956 року на 63 році життя помер, похований у Москві. Уже після його смерті виходить вибране О. П. Довженка, його дружина Ю. Солнцева дозняла фільми «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна».
«Ніч перед боєм». Історія написання
Коли почалася Друга світова війна, митець, хворий і вже не молодий, добровольцем пішов на фронт. Працював кореспондентом, знімав документальні фільми. Але головною зброєю на цей час для нього стало слово. Основна тема його творів цього часу – людина і війна, доля народу у війні.
Довженко не вигадував, а переосмислював побачене та відчуте. У лютому 1942 року Довженка відправляють на Південно-Західний фронт журналістом. Він узяв інтерв'ю на аеродромі в льотчика-героя Гусарова перед його вильотом. А потім дізнався, що цей пілот, тяжко поранений, ледь притомний, зумів дотягти бойову машину до свого аеродрому, щоб зберегти таку потрібну техніку, і тільки тоді помер. Ця історія стала поштовхом для створення оповідання «Ніч перед боєм». Його надрукували в газеті «Красная звезда» російською мовою, а потім — у форматі маленької книжечки-метелика, яку поширювали на фронті. Ним зачитувалися бійці, до того ж це був один із небагатьох Довженкових творів, схвально сприйнятих владою. Давайте з’ясуємо в чому полягає його сила.
Працюємо над змістом твору
… Герой Радянського Союзу знаменитий їхній командир Петро Колодуб…
…про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові, так от, звідки воно у вас береться, оте все, що говорять, і самі ми знаємо, що ви з любого пекла виходите…
…Командир умів оповідати….
Капітан Колодуб підібгав під себе ноги — це була його улюблена поза з пастушого дитинства…
…Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе…
Працюємо над змістом твору
Петро Колодуб постає перед нами героєм, безстрашним, який може вибратися із будь-якого пекла. Він користується авторитетом серед інших воїнів і вони уважно слухають його і хочуть, хоб він поділився з ними своїм секретом. Ми знаємо, що у дитинстві капітан Колодуб був пастушком, а потім працював садівником. Такі мирні професії, що так контрастують з поняттями «герой» та «безстрашний».
Це було на Десні… Да... одним словом, звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу…
Працюємо над змістом твору
— Тікаєте, бісові сини? — спитав нас дід Платон Півторак, що виходив уже з сіней з веслом, сіткою й дерев'яним ковшем для виливання води з човна. — Багато я вже вас перевіз. Ой багато, та здорові все, та молоді, та все — перевези та перевези. Савко! — крикнув Платон до сусідньої хати. — Ходім, Савко. Треба перевезти, нехай вже тікають. Га?.. Ходім, ходім! Це вже, мабуть, останні….
— Еге-ге! Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете, — сказав дід Савка і хитро подивився на нас. — Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?!
— Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
— Душа несерйозна, розбалувана, — сердився Платон.— Візьми мого Левка. Як він на Кохин-Голі тих, як їх, бачив? Всіх до одного вичистив. Читав листа? Полковник Левко Півторак — я понімаю! А це — казна-що, не люди.
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон, Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.
Працюємо над змістом твору
Мені здалося, що мене перевозять на той світ. Сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули.
Читаємо за ролями
Полковник: Наша частина змушена була відступити…
Дід Платон: Балакай. Не вміли битися. От тобі і відступ. Що у військовому статуті сказано про війну Ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
Дід Савка: А де ваша ненависть?
Дід Платон: Еге, а вмирать боїтеся. Значить, нема у вас живої ненависті. Нема!
Троянда: Я, діду, ненавиджу фашизм усією душею.
Дід Платон: Значить, душа в тебе мала. Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
Троянда: Ну, а якщо душа велика, а людина нервова...
Дід Платон: А ти прикуй себе од страху ланцюгом до кулемета та й клади ворога мовчки до смерті. А там уже живі розберуть колись, який ти був, нервений чи ні. А то виходить, що ненависті в тобі багато, а нервів і себелюбства ще неначе більше. От і — "перевезіть, діду". А ненависть твоя на щось інше витратиться. Яка ж ціна їй, коли умирать не вмієш?
Троянда: Ну, це не всякий може…
Дід Платон: Отож-то й є. А треба, щоб усякий міг, коли ворог суне. Їсти ж хліба усякий требує. І язиком галакать усі навчились… Ти собі подумай, Савко, як оце народу дивитися на отаке паскудство. Він же надіявся на їх усіх, як я на свого Левка, а воно он що виходить — "діду, перевези"!
Дід Савка: Еге. Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
Дід Платон: Не знаю, як ти, Савко, а мене б з Дніпра чи з Десни не те що Гітлер, а сам нечистий би не вигнав, прости господи, не при ночі згадуючи.
Сокіл: Легко сказати, діду, а от побачили б ви танкетки!
Дід Платон: Ну і що ж? Скільки вона вас там може убити, тая танкетка? Все одно вам же доведеться її розбивати, не мені. Я своє одвоював… Танкетки. Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
Складаємо інформаційне гроно
ДУША — за вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю.
розчарування
скорбота
злість
ненависть
розгубленість
співчуття
напруження
жаль
сором
Працюємо над змістом твору
Я йшов останнім і думав про діда Платона. "Спасибі йому, — думав я, — що не пожалів нас, не окропив нашу сумну стежку сльозами, що викресав з мого серця огонь уночі... Правдо, чом же ти часом така гірка та солона!"
Потім я побіг назад, до Десни. Я мусив щось сказати на прощання дідові Платону. Я вибіг на висип.
Платон стояв на березі по кісточки у воді з веслом, як пророк, нерухомий, і дививсь, очевидно, нам услід.
— Прощайте, діду. Простіть нас, що не доглянули вашу старість, — сказав я, задихаючись.
…Де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? — голос капітана зазвучав, як бойова сурма. — Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!.. Так. — Капітан Колодуб усміхнувся. — А все ж таки нічого в світі я б так не хотів, як після війни поїхати на Десну до діда Платона...
Працюємо над змістом твору
— Діда Платона, товаришу капітан, уже нема живого, — сказав Дробот. — Ото як ви пішли у лози, через годину прибігли німці. Довго вони били діда, що перевіз вас, хотіли розстріляти, а потім був приказ негайно переправитися на другий берег. Ну повезли. Насіло їх вщерть. Випливли на середину Десни. Тоді дід Платон і каже:
— Савко, прости мене!
— Бог простить.
— У другий раз!
— Бог простить.
— Прости утретє!
— Бог простить.
— Прости і ти мене, Платоне, — сказав дід Савка.
— Бог простить.
— У другий раз!
— Бог простить.
— У третій раз!
— Бог простить.
Та за третім разом як повиймали вони весла, та як стрибнули на правий борт, та й перекинули човна. Все потонуло — і кулемети, і німці, і діди. Один тільки я виплив на наш берег.
Композиція твору - це…
Сюжет твору - це…
побудова літературного твору, співвідношення всіх його компонентів, сюжетних і позасюжетних, що створює цілісну картину і сприяє виявленню головної ідеї.
система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея.
Пригадайте
Елементами сюжету є…
Обрамлення — прийом композиції твору, який передбачає включеність одного сюжету в інший.
Експозиція
Зав’язка
розмова солдатів в окопі; секрет Петра Колодуба
солдати повертаються з поля бою і зустрічають двох дідів — Савку і Платона.
Сюжет твору «Ніч перед боєм»
Розвиток дії
переправа через Десну
Кульмінація
розмова дідів, упевнених в перемозі, про цінність рішучості в бою
Розв’язка
прощання з дідами
Постпозиція
розповідь про подальшу долю дідів.
Теорія літератури
Оповідання — невеликий за обсягом прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажу.
Літературний аналіз твору
Тема: відображення віри у перемогу у війні звичайних людей в образах Платона Півторака і діда Савки, розкриття їх ролі у формуванні світогляду Петра Колодуба та інших героїв – захисників
Ідея: уславлення героїчного подвигу народу
Жанр: оповідання
Мене вразило…
Сьогодні на уроці
Домашнє завдання��1. Прочитати оповідання “Ніч перед боєм” с. 155-159�2.Записати у зошити сюжет, тему, ідею твору�3. Скласти план оповідання.