Моє рідне місто Біла Церква
оходження назви
Щодо походження назви Білої Церкви існує кілька версій:
одна з них розповідає, що напали монголо-татари і спалили дотла поселення, залишилася на горі тільки білокам'яна церква, саме вона й дала назву місту, хоча попередньо його нарекли Юр'євом, що походить від православного імені його засновника Ярослава Мудрого;
Біла Церква була збудована як фортецю Юр'їв у 1032 р. Ярославом Мудрим. Фортецю було названо християнським іменем князя — Юр'їв. У 1050 р. він спорудив на Замковій горі міста єпископську церкву, чи то побілену, чи то збудовану з білої нетесаної берези. Поставлена високо на горі, церква стала помітною прикметою поселення;
Історія
Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій).
Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор — обов'язковий атрибут єпархіального центру.
У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.
У 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський
1793 році місто приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.
Біла Церква і «Олександрія» були дійсним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю» — ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму «Самопізнанні».
Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без «указки» Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.
Сучасна Біла Церква
Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант «Білоцерківшину». Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства — воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України.
В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста — за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч. Після аварії на ЧАЕС місто прийняло понад 1700 переселенців з зони відчуження.
Сучасна Біла Церква — місто з понад 200-тисячним населенням, розкинулася в долині Росі, по обидва її боки. З правого борту долини відкривається прекрасна панорама міста (виїзд з Білої Церкви у таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс дач місцевих олігархів. Далі простягається один з нових мікрорайонів багатоповерхової забудови — Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови. Приватний сектор Білої Церкви зовсім не схожий на сільський — тут немає значних «городніх» просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться близенько один біля одного й оточені тісними, затишними двориками. Дальній план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою подекуди вистромлюються труби численних підприємств.
На сході міста розкинувся великий промисловий вузол. Крім «Росави» тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.