Підготувала бібліотекарка

Євгенія МАТЕНКО

Чернівецький навчально-науковий юридичний інститут Національного університету «Одеська юридична академія»

8 січня 2025 року

8 січня 2025 року

СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ

(8 січня 1935-13 грудня 1963) – український поет і журналіст, діяч українського руху опору, шістдесятник. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1995, посмертно) за збірки віршів та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу».

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: ДИТИНСТВО

“Нікому не мовив “тату”

І вірив, що так і слід…”

Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в невеличкому селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в родині колгоспників.

Батько покинув сім’ю, коли хлопчина був зовсім малим. Ріс майбутній поет із матір’ю Ганною Щербань та з її батьком – дідом Федором. Від матері та від діда малий брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтолиму жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив у дитинстві до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле. Коли малий під ці розповіді засинав у нього на колінах, дід шепотів: “Безсмертячко ти моє кирпате…”

Василь навчався в школi: чотири класи у Бiïвцях, решту – у сусiднiх селах Єнькiвцях i Тарандинцях. Хлопець виділявся серед учнів своїм бідним одягом та особливим розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як їхній найкращий учень… Писати вірші хлопець почав ще в шкільні роки.

У 1952 року закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Тараса Шевченка.

На факультеті журналістики разом із ним навчалися хлопці, імена яких незабаром знатиме вся Україна: Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Микола Сом, Валерій Шевчук. 

З бібліотеки юний студент не вилазив, перечитав гори книжок. Коли відповідав на екзамені, то сипав такими фактами та прикладами, про які й викладач не завжди чув. Симоненко прийшов учитися не лише заради майбутнього шматка хліба, а й щоб зрозуміти те, що відбувається в державі, в Україні…

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: НАВЧАННЯ ТА ЮНІСТЬ

Щоб набути журналістського досвіду, відточити перо й мати якийсь підробіток до стипендії, Симоненко працював відповідальним секретарем університетської багатотиражки, де частенько публікував вірші друзів, але не свої. Вперше студенти почули та прочитали його поетичні твори, коли він був уже на третьому курсі.

У 1957 році з відзнакою закінчив Київський державний університет, отримав пропозицію працювати кореспондентом у Франції, але через сімейні обставини змушений був поїхати в Черкаси.

Працював у редакціях газети «Черкаська правда» (1957-1960 рр.), часопису «Молодь Черкащини» (1960-1963 pp.) на посаді завідувача відділу пропаганди, а пізніше кореспондентом «Робітнича газета» в Черкаській області.

У 1962 р. Василь Симоненко став членом Спілки письменників України та планував вступати до аспiрантури Iнституту лiтератури АН УРСР.

ВАКСИЛЬ СИМОНЕНКО: ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Свою кохану Люсю Василь Симоненко зустрів у редакції «Черкаської правди», дружину поет лагідно називав «Люся-малюся» та жартівливо на французький манір – «Люсьєн». У 22 роки поет одружився.

Згодом у родини народився син Олесь.

Один із найвідоміших віршів «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За змістом, духовним наповненням, це заповіт поета усьому українському народові: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна Батьківщину».

КОХАННЯ ПОЕТА СИМОНЕНКА

“Є в коханні і будні, і свята,�Є у ньому і радість, і жаль…”

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: ТВОРЧІСТЬ

Писати Василь Симоненко почав у студентські роки.

На літературну творчість припадає 10 років його життя.

Однак за життя видано лише збірку лірики «Тиша і грім» (1962) і казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон».

Допущені до друку вірші поета проходили через радянську цензуру і «корегувалися» відповідно до комуністичної пропаганди.Тому більшість творів Симоненко видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

Визнання до поета прийшло посмертно.

Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: «Є в мені щось від діда Тараса і від прадіда Сковороди».

Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді «Сучасник», учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Це була ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.

Саме з цим клубом пов'язаний майбутній конфлікт молодого журналіста та комуністичної держави. Бо він разом з колегами розпочав пошук місць масового поховання жертв сталінських репресій. Василь Симоненко долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше були відкриті місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також – у лісовому масиві біля поселення Биківня на Київщині. Симоненко разом з іншими членами клубу склав Меморандум до Київської міської ради із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті.

Після такого «зухвальства» за поетом було встановлено нагляд «компетентними органами» – КДБ Української РСР.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – ПОЕТ-ШІСТДЕСЯТНИК

Учасники руху інтелігенції, «шістдесятники», які боролись за українську мову та культуру  проти тоталітарного режиму та русифікації.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: ОСТАННІ ДНІ ЖИТТЯ

Улітку 1962 р. владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Тараса Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Того дня між буфетницею ресторану і Симоненком випадково спалахнула суперечка: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилася продати цигарки. На обурення поета нагодилися двоє чергових міліціонерів. Коли Василь пред’явив редакційне посвідчення, правоохоронці безцеремонно скрутили журналісту руки й на очах натовпу потягли до вокзальної кімнати міліції, де жорстоко побили.

Згодом висловлювалися різні непідтверджені версії, що нібито це була провокація КДБ Української РСР.

Після звільнення Симоненко скаржиться на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 р. його стан погіршився, а у вересні поета госпіталізували. Операція результатів не дала. Лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби.

Помер Василь Андрійович 13 грудня 1963 року

в 28-річному віці.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

На 9-й день після смерті Василя Симоненка Алла Горська намалює оригінальний портрет поета, який буде стояти на вечорі пам’яті в Києві.

На червоно-чорному портреті Симоненка вона передасть всю трагічність, жертовність і водночас неукореність поета.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

У 1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію. Проте не судилося. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.

Іменем поета названо п’ять премій: літературна премія «Берег надії» ім. Василя Симоненка (1986–2013), літературна премія ім. Василя Симоненка НСПУ (1987-2010), всеукраїнська літературна премія ім. Василя Симоненка (2012), Лубенська районна літературно-мистецька премія ім. Василя Симоненка (2000), журналістська премія ім. Василя Симоненка (2012)

Ювілейна поштова марка на честь 80-річчя дня народження Симоненка (2015)

Ім'ям поета названі вулиці у 30 містах України, зокрема, в Києві, Кривому Розі, Тернополі, Львові, Ізмаїлі, Одесі, Сумах, Броварах та ін., а також Черкаська спеціалізована школа № 33 та спеціалізована школа № 252 в місті Києві.

25 квітня 2024 року у с-щі Слатине провулок 1 травня перейменували на провулок Василя Симоненка.

У 1965 р. у Біївцях – у хаті, де поет народився, створено сільський музей Симоненка

2005-го року пам’ятник-погруддя поета встановили на його батьківщині у селі Біївці.

17 листопада 2010 року у Черкасах встановили пам'ятник поетові. 

25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: НАЙКРАЩІ ЦИТАТИ

Україно…

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік…

Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя.

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе.

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйони «я».

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

Ти знаєш, що ти — людина?�Ти знаєш про це чи ні?�Усмішка твоя — єдина,�Мука твоя — єдина,�Очі твої — одні.�Більше тебе не буде.�Завтра на цій землі�Інші ходитимуть люди,�Інші кохатимуть люди —�Добрі, ласкаві й злі...

Пишаємося тим, що маємо таких українців!

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!