Дата народження: 2 лютого 1901р.
Місце народження: c. Писарівка
(за іншими даними с. Чаплі під Катеринославом)
Дата смерті: 3 листопада 1937р.
Місце смерті: Сандармох, Карелія
Національність: українець
Мова творів: українська
Рід діяльності: письменник,
перекладач
Жанр: роман, оповідання, повість
Роман В. Підмогильного «Місто» – перший урбаністичний роман в українській літературі з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.
Урбаністика – це твори мистецтва, які зображують місто, його життя та мешканців, побачені, до того ж «міськими очима»)
Урбанізм — тематика в мистецтві XX ст., зображення життя великих міст.
Роман завершений письменником в 1927 році, опублікований вперше у Харкові 1928 року.
*** *** *** *** ***
Твір свого часу привернув найпильнішу увагу критики та громадськості.
*** *** *** *** ***
В. Підмогильний так пояснив свій задум щодо створення роману: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній». (1929р.)
*** *** *** *** ***
У 20-30-х рр. роман був оцінений як «ворожий пролетаріату», «антирадянський», «ідеологічно хибний», у якому соціальне замінено біологічним, село протиставляється місту, не показана «змичка робітників і селян», як твір «наскрізь несучасний, ворожий радісному сприйманню життя».
Після публікації роман викликав значний інтерес у громадськості. Його обговорювали на читацьких конференціях, у пресі з'явилися рецензії літературознавців. Одні критики захоплювались твором, в якому відбилася філософія життєствердження епохи, інші засуджували.
а) «вийти в люди», опанувати колись недосяжну науку, набути певний фах і створити нові загони свідомої державнотворчої української інтелігенції;
б) завоювати і зробити своїм зрусифіковане україн-ське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом
і селом.
«Місто» - це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка, розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пішла вона туди, щоб виконати покладену на неї історією подвійну місію:
Степан Радченко — головний герой;
Надійка — дівчина з села;
Левко — студент;
Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
Лука Гнідий — крамар, у якого жив Степан
Тамара Василівна (Мусінька) — дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка;
Максим — син Тамари Василівни (Мусіньки) та крамаря;
Борис Задорожній — студент, товариш Степана;
Зоська — міська дівчина, кохана Степана;
Рита — балерина;
Вигорський — поет, товариш Степана.
Головний герой роману
Степан Радченко -
виходець із села,
його справедливо можна назвати герой – маргінал.
Маргінал (від лат. — край, межа):
1.Той, хто втратив колишні соціальні зв’язки і не пристосувався до нових умов життя
( звичайно про вихідців із села).
2. Провінціал.
Маргінальність – характеристика героя, що перебуває «на межі» між двома станами.
Тема роману:
Вплив цивілізаційних процесів на людину, показ світогляду та психологічної еволюції характеру Степана Радченка.
Ідея роману:
Самоствердження особистості, інтерпретоване на національному ґрунті.
Проблематика роману:
Композиція роману:
Роман складається з двох частин, кожна із частин має по чотирнадцять розділів.
Дві сюжетні лінії:
Друга лінія –
стосунки Степана Радченка із жінками.
Перша лінія - становлення Степана Радченка як письменника.
Композиція роману:
Експозиція:
Приїзд Степана до
Києва, знайомство із
містом.
Зав’язка:
Поселення Степана
Радченка у Гнідих
Кульмінація:
Смерть Зоськи
Розв’язка:
Знайомство з Ритою
1-й епіграф до роману:
«Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на твари-ну, а трьома на янгола: як тварина - людина їсть і п'є; як тварина - вона множиться і як тварина - викидає; як янгол - вона має розум, як янгол - ходить просто і як янгол - священною мовою розмовляє».
(Талмуд. Трактат Авот)
2-й епіграф до роману:
«Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»
(А.Франс, Таїс)
«Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тва-ринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоє-ності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами даєть-ся важко. По суті вона, на думку автора, - неможлива».
Соломія Павличко
є ЕВОЛЮЦІЯ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ, Степана Радченка, який проходить шлях від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни у його ставленні до урбаністичної культури.
«Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертви… жінка є лише об’єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя... Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».
Соломія Павичко
Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до економічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Вперше Київ відкривається йому з Дніпра як своєрідний «пуп землі». Роман починається реченням:
Зійшовши на берег, Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізняється від сільського: йому сусідять хазяйські корови. �Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною:�� «Це те велике мiсто, куди вiн iде учитись i жити. Це те нове, що вiн мусить у нього ввiйти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрiю». �Місто чуже й вороже.
Зійшовши на берег, Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізняється від сільського: йому сусідять хазяйські корови. �Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною:�� «Це те велике мiсто, куди вiн iде учитись i жити. Це те нове, що вiн мусить у нього ввiйти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрiю». �Місто чуже й вороже.
Проте… Саме тут місто йде в наступ:�� «Вiн озирнувся - i вперше побачив мiсто вночi. Вiн навiть спинився. Блискучi вогнi, гуркiт i дзвiнки трамваiв, що схрещувались тут i розбiгались, хрипке виття автобусiв, що легко котились громiздкими тушами, пронизливi викрики дрiбних авто й гукання вiзникiв разом з глухим гомоном людськоi хвилi… на цiй широкiй вулицi вiн здибався з мiстом вiч-на-вiч».�Настроєний трохи скептично, а то й вороже проти міста, проти тих «безглуздих крамарів учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах».�Згодом він змінює свою думку: ��
Він озирнувся – і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі… на цій широкій вулиці він здибався з містом віч – на – віч”.
Саме в Києві юнака захоплює література, він починає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, що вирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить «його вигляд і істоту. А він — один із цієї зміни, якій за долею призначено перемогти».
Степан переходять через світ студентства, так і не закінчивши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища друкарні. Солідний уривок часу довелося йому витратити на життя у світі міської богеми — театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не має власного затишного куточка.
Підмогильний розповів про перше Степанове оповідання “Бритва”, про піднесення і занепади творчості, про довгі й важкі пошуки тем і натхнення. Він показав, як народився Автор – і навіть отримав нове хрещення, обравши псевдонім. Той, хто був Степаном, став Стефаном.��Письменник залишає свого героя тоді, коли той сідає писати твір власного життя…
Останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: ��
складний, суперечливий, далеко не однозначний. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, які інколи заради особистого утвердження здатні піти навіть на злочин, не страждатиме він і від людських жертв, і разом — це неординарна особистість, що стає письменником, відвідує літзібрання, особа не позбавлена вміння скептично,
а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
«позначене вогняними крапками, і простягало з пітьми горбів гострі кам'яні пальці. Він завмер від славного споглядання цієї величі нової стихії…».
Пройшовши через усі зваби
і брудні кола міста, Степан
Радченко, селянський хлопець, переміг, підкорив його. Він мав
і силу волі, і твердий характер, тепер він відчуває, що перед ним, хоч і на якусь мить,
можливо лише в уяві, лежить, колись йому вороже, а тепер
покірне місто,