Відносини УЦР із Тимчасовим урядом. І та ІІ Універсали. Генеральний Секретаріат. Збройний виступ самостійників.
.
26 травня
1917 р.
Делегація УЦР до Тимчасового уряду та
Ради робітничих і солдатських депутатів.
Очолив - В Винниченко
Вимоги ЦР:
- Питання про автономію України,
- Утворення на основі УЦР крайового органу влади,
- «Українізацію» фронтових частин тощо.
Відповідь ТУ:
народу,
Установчим зборам.
10 червня
1917 р.
І Всеукраїнський селянський з’їзд у Києві
-- Схвалив діяльність УЦР, спрямовану на
здобуття автономії України.
-- Обрано Всеукраїнську раду селянських
депутатів, яка увійшла до складу УЦР.
18—23 червня
1917 р.
II Всеукраїнський військовий з'їзд у Києві
(2308 делегатів)
-- Засудили політику Тимчасового уряду
щодо України,
-- Запропонували УЦР більше не звертатися
до нього а приступити до твердої фактично-
го переведення в життя підвалин автоном-
ного ладу».
23 червня 1917 р.
І Універсал
УЦР
Проголошував
автономію України
Ставлення до
І Унівесалу
Українці
схвалили Універсал
Виконкоми Рад робітничих і
солдатських депутатів засудили
проголошення автономії України
до скликання Всеросійських
Установчих зборів.
Що ТУ, що Ради робітничих
і солдатських депутатів
виступили проти
Універсалу та автономії України.
Закликали чекати скликання
Установчих зборів.
Історичне джерело
З Універсалу Центральної ради: «Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Усенародні Українські збори (сейм). Усі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори».
Універсал — розпорядчий акт адміністративно-
політичного характеру. Кваліфікується також як урочиста
грамота, декларація, маніфест. Універсалами називали й
маніфести УЦР, що виконували функції основних
тимчасових документів конституційного характеру.
Проголошення Першого
універсалу
Центральної Ради в
Києві (червень 1917 р.)
Голова уряду: В. Винниченко.
Склад уряду:
генеральний писар П. Христюк і сім генеральних секретарів: X. Барановський (фінанси), С. Єфремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (судові справи), І. Стешенко (народна освіта).
За партійною належністю у складі першого уряду УЦР переважали соціал-демократи.
28 червня
1917 р.
Сформовано перший уряд автономної
України під назвою Генеральний Секретаріат.
Склад першого Генерального Секретаріату. 1917 р. Верхній ряд (зліва направо): П. Христюк, М. Стасюк, Б. Мартос. Нижній ряд: І. Стешенко, X. Барановський, В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра
(1880-1951) народився в с. Веселий
Кут Єлисаветградського повіту
на Херсонщині в сім’ї чабана.
Навчався на юридичному
Факультеті Київського університету.
Став членом РУПу, з 1905 р. — УСДРП. Проводив
пропагандистську роботу серед селян
Полтавщини, за що був заарештований.
Кілька разів переходив кордон з революційною
літературою, двічі потрапляв до в’язниці. Під
загрозою каторги В. Винниченко емігрував до
Європи. Під час Першої світової війни
нелегально поселився в м. Москві, продовжуючи
літературну та революційну роботу. Після
лютневої революції 1917 р. брав участь в
організації Центральної ради, редагував орган
ЦК УСДРП — «Робітничу газету». Був автором
чотирьох універсалів УЦР, очолював
Директорію УНР. Після відставки виїхав за
кордон. З 1934 р. жив у Франції. Займався
літературною творчістю та живописом.
Автор мемуарно-публіцистичного
тритомника «Відродження нації».
Літо 1917 р.
Російська армія здійснила
невдалу наступальну
операцію на Південно-
Західному фронті.
Поглибилення
політичної
кризи
в країні
Тимчасовий уряд, шукаючи
підтримки, спробував
урегулювати відносини
з УЦР.
11—12 липня в Києві відбулися
переговори делегації ТУ
(О. Керенський, М. Терещенко,
М. Некрасов, І. Церетелі) з
керівництвом УЦР із приводу
ситуації, що склалася після
проголошення І Універсалу.
Делегація заявила, що Тимчасовий
уряд не заперечуватиме автономії
України, однак просить утриматися
від публічного оголошення цього й
залишити прийняття рішення
Всеросійським Установчим зборам.
16 липня 1917 р.
ІІ Універсал УЦР
Відтак II Універсал став Універсалом компромісу.
ІІ Універсал передбачав:
ІІ Універсал – компроміс між Тимчасовим Урядом та
Українською Центральною Радою не влаштовував жодну
зі сторін. Учасники переговорів звинувачували одне одного
у зраді національних інтересів.
У ніч із 17 на 18 липня 1917 р.
в Києві підняли повстання
прибічники самостійності
України.
У червні 1917 р. на військовому розподіль-
чому пункті Києва близько 5 тис. солдатів-
українців проголосили себе Другим
Українським полком імені Павла Полуботка.
Його керівники разом із членами УЦР,
не задоволеними діяльністю керівництва,
планували збройним шляхом захопити
владу в Києві й примусити УЦР
проголосити незалежність України.
УЦР та українські політичні
партії засудили дії
полуботківців.
їх виступ було придушено.
-- Повноваження Генерального Секретаріату поширювалися
на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину
Чернігівської, Харківську, Херсонську, частину Таврійської
та Катеринославську губернії.
-- Генеральний Секретаріат, який формувала УЦР, був їй
підзвітний, але затверджував його Тимчасовий уряд.
-- Усі урядові установи в Україні підпорядковувалися владі
Генерального Секретаріату, усі невиборні адміністративні
посади в Україні призначалися ГенераСекретаріатом.
-- Він зобов’язувався подавати на затвердження Тимчасового
уряду всі законопроекти та обчислення витрат на потреби
України, ухвалені УЦР.
28 липня 1917 р. УЦР затвердила «Статут
вищого управління України», що визначав
основи діяльності адміністрації краю та її
відносини з Тимчасовим урядом.
Для схвалення «Статуту» до Тимчасового уряду
було відправлено делегацію, очолювану В. Винниченком.
У Петрограді спочатку не погодилися із «Статутом», а через
деякий час взагалі відхилили його, затвердивши
«Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату
Тимчасового уряду в Україні»:
-- влада Генерального Секретаріату поширювалися лише на Київську,
Волинську, Подільську, Полтавську й частину Чернігівської губерній.
-- Генеральний Секретаріат ставав органом Тимчасового уряду, а
не УЦР.
-- Із його повноважень вилучалися військові, продовольчі справи,
шляхи сполучення, пошта, телеграф, право призначення на урядові
посади в Україні.
-- Тимчасовий уряд міг підтримувати зв’язки з місцевими органами
влади в Україні без узгодження з Генеральним Секретаріатом.
-- Кількість генеральних секретарів зменшувалася з 14 до дев’яти осіб.
-- Усі ініціативи Генерального Секретаріату і кандидатів на посади в
його складі затверджував Тимчасовий уряд.
Фактично Генеральний Секретаріат мав стати не крайовим урядом,
а органом центрального уряду для місцевого управління.
Реакція Центральної Ради на «Тимчасову
інструкцію для Генерального Секретаріату
Тимчасового уряду в Україні»:
На засіданні УЦР «Інструкцію» розцінили як
прояв недовіри українській демократії.
Було вирішено не приймати
«Інструкцію», а взяти її до відома та
чекати на подальші події.
Літо 1917 р.
Тимчасовий уряд не може
налагодити становище в
Російській імперії ( поразки на
фронті, масове незадоволення
населення, прагнення
поневолених країн створити
власні держави,
спроби більшовиків захопити
владу, спад виробництва,
інфляція)
Вересень 1917 р. спроба
Корніловського перевороту.
Корнілова оголошено
зрадником, виступ
придушено силами
більшовиків. Після цих подій
авторитет більшовиків
стрімко зростає. Починається
процес більшовизації рад.
21 вересня 1917 р. Київська рада робітничих і солдатських
депутатів уперше більшістю голосів підтримала більшовицьку
резолюцію. Це змінило політичні настрої в середовищі
робітництва й солдатів міста на користь більшовиків. В умовах
поглиблення загальнонаціональної кризи більшовики взяли
курс на підготовку збройного повстання та захоплення влади.
Після придушення заколоту генерала Л. Корнілова Тимчасовий
Уряд намагаючись стабілізувати ситуацію проголосив Росію
республікою, призначив на листопад 1917 р. вибори до
Установчих зборів і скликав у Петрограді Демократичну нараду
із функціями органу, який мав контролювати діяльність уряду
до відкриття Установчих зборів.
Українська делегація на Демократичній нараді виступила з власною програмою,
схваленою УЦР. Вона, зокрема, передбачала:
1) передачу всієї повноти влади в Україні до УЦР та її Генерального Секретаріату,
сформованого відповідно до «Статуту вищого управління України»;
2) визнання за всіма народами колишньої Російської імперії права на необмежене
самовизначення;
3) скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, власних
національно-крайових Установчих зборів;
4) скликання Всеросійських Установчих зборів у призначений час без
будь-яких зволікань;
5) вживання невідкладних заходів щодо укладання миру й виходу з війни;
6) Запровадження державного й крайового контролю за продукцією та її
розподілом.
Однак Тимчасовий уряд традиційно відкладав розв’язання питання
національно-територіальної автономії та інших питань до Установчих зборів.
Щоб уникнути погіршення ситуації 7 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат
одностороннім актом заявив про взяття на себе повноважень щодо
управління Україною. Пізніше на засіданні Малої Ради затвердили декларацію
Генерального Секретаріату, де визначили характер української державності
— «об’єднання всієї української землі і всього українського народу
в одній автономній одиниці» — та оголосили про підготовку до скликання
Всеукраїнських Установчих зборів. Поглиблення кризи змусило Генеральний
Секретаріат звернутися з меморандумом до Тимчасового уряду.
У ньому він констатував повний розвал економіки України і
вимагав передати йому реальне управління краєм.
У відповідь на це Тимчасовий уряд терміново викликав до Петрограда
членів Генерального Секретаріату для пояснень із приводу рішення
УЦР скликати Всеукраїнські Установчі збори. У разі відмови представників
України прибути до столиці командувач Київського військового округу (КВО)
мав силою розпустити УЦР і Генеральний Секретаріат. В. Винниченко
змушений був на чолі української делегації поїхати до Петрограда.
Однак у той самий час більшовики здійснили збройне повстання
та повалили Тимчасовий уряд.
Продовження «українізації» армії.
Улітку-восени 1917 р. тривав процес «українізації»
армії. Його прискоренню сприяв наказ командувача
Південно-Західного фронту про «українізацію»
34-го армійського корпусу 7-ї російської армії.
Підрозділ дістав назву Першого Українського
корпусу та став однією з перших українських
військових частин, створених на Південно-Західному
фронті в 1917 р. Його очолив генерал-лейтенант
П. Скоропадський — нащадок давнього
гетьманського роду.