Ольга Юліанівна Кобилянська
1863 - 1942
Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!
Ольга Кобилянська
ЖІНКА, ЯКА МАЛА СМІЛИВІСТЬ ВИПЕРЕДИТИ ЧАС�
Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання емансипації — вважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому.
Жінки – емансипанки з оточення Ольги Кобилянської
О.Кобилянська з Марією та Ольгою Устиянович
Софія Окуневська
Ольга Кобилянська та Леся Українка
ЇЇ твори – енциклопедія жіночої душі
Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища.
Життєвим матеріалом для творів Ольги Кобилянської ставало переважно те, що наповнювало її душу.
З усього доробку письменниці найвищий ступінь автобіографічності мають музичні новели «Impromtu phantasie» і «Valse mélancolique». Укласти в них своє життя означало для Кобилянської виразити свої найглибші, найпотаємніші емоції, що найлегше зробити в музиці, де, за твердженням І. Франка, «свідоме граничить з несвідомим»
Уперше новелу надруковано 1898 року в «Літературно - науковому віснику».
У центрі новели — творчо обдаровані особистості Марта, Ганна та Софія. Вони вибудовують свій маленький замкнений світ, відокремлений від решти, і знаходять душевну рівновагу в мистецтві, що є втіленням гармонії та краси.
Героїні «Valse melancolique» за своїми характерами різні, але їх об’єднує спільне прагнення бути щасливими. У кожної з них свій ідеал жіночого щастя.
Художниця була близькою подругою О. Кобилянської, стала прототипом для образу Ганнусі у «Valse melancolique» та першою ілюстраторкою повісті-новели.
Августа Кохановська. Фото (1900).
Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою.
Образ Ганнусі яскравий, але дуже неоднозначний. Вона справді лідер і Артистка, адже постійно грає роль, яку сама собі придумала.
Дразлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті наймилішою людиною. Була гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно... Була незвичайно доброго серця.
Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад.
Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи.
«Хотіла бути учителькою.
Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен».
Марта натомість утілює риси традиційної жінки — доброї, теплої, терплячої, хазяйновитої. Для неї прийнятні ролі люблячої дружини й турботливої матері, але водночас вона також прагне самовдосконалення й самореалізації. Своє покликання дівчина бачить в учительській праці.
«… ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з Біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! … й без науки була б та сама, що тепер.
Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Мов тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов'ю своєю удержувати лад на світі...
Софія Дорошенко
Одна з товаришок, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...
Була дуже мила в обходженні, легка, ледве замітна собою, але мовчалива і дуже поважна. Усміх на її устах, що появлявся лиш рідко, був немов навіки затемнений смутком. Байдужна на все, мов дерево.
"Знаю, що унаслідила по батькові нервову систему і його
недугу, але що мені один день життя менше або більше!
Не боюся смерті! З нею замовкне вся музика моїх нервів
і те, що здавило їх звучність...«
Є рід любові жінок, на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній. Таку широку любов віддала я йому. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсіди.
Кожний рух його був для мене потребою, його вид був мені потребою, голос його був для моєї душі потребою, його хиби й добрі сторони...
Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні; мала ще іншою стати, не знаю вже якою там...
Витрясла йому всі лелії зі своєї душі під ноги, а він не пізнав їх. Думав, що то такі цвіти, котрі в'януть і в воді відживають наново. Але одні лелії не оживають насвіжо в воді...
Не розумів мене. Характеру моєї любові не зрозумів.
Я була лише до любові, — казав, — і не належала до тих, що їх береться за жінки.
Але я не плачу. Не плакала навіть.
Мені не жаль за ним. Він навчив мене ненавидіти й задавив цілу мою істоту від голови до стіп упокоренням. Був першим, що дав мені відчути поганість покори. Від часу до часу відчуваю на своїй душі ту брудну пляму і, мабуть, не
змию її ніколи.
Я знаю. Він останеться мені вірним. Він не мужик; не з того дерева, що виростає на широкій дорозі, але з того, що росте на самих вершинах... Я його музикант.
Доля музики непроста:
На жаль, життєві обставини часом сильніші за прагнення людини.
Нема Софі та ще витає -
Її неспокій раз у раз.
Ніхто вже більше не зіграє
Отой "меланхолійний вальс".
Кобилянська не ідеалізувала своїх героїнь. Три різні за характером подруги схильні помилятися, а Ганнуся - навіть на підсвідомому рівні заздрить таланту подруги. Саме це почуття і провокує фразу, яка для Софії виявилася фатальною. Адже розірвану струну можна було поміняти, а поломка резонатора означала втрату музичного інструмента й, отже, крах мрій навчатися у віденській консерваторії.
Слова Софії: «Чому Ганнуся казала, що резонатор тріс? Чому?.. Чому, чому?.. Але чому казала?..» - у творі стають однозначним викриттям опосередкованої винуватиці Софіїної смерті.
- Як склалася доля в Ганни? Марти?
Меланхолійний вальс – мелодія сумна,
Мелодійний вальс – надія та довіра,
Меланхолійний вальс – це фікція, зневіра,
Меланхолійний вальс – обірвана струна.
“VALSE MELANCHOLIQUE ”
Ольга Кобилянська стверджувала, що жiнка - неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона - людина! Саме таку, вiдважну i прекрасну жiнку, яка бореться за свою гiднiсть i незалежнiсть, оспівувала у своїх творах.
Чи вдалося О. Кобилянській першій в українській літературі зобразити жінок європейського типу?
“Я плакала поезіями в прозі”
Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали-сьте « Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».
Чи не помітили ви риси вдачі О. Кобилянської в інших двох товаришках?
Можливо всі три жінки є трьома іпостасями авторки?