Підготувала: вихователь Румянцева Л.О.
ПОСІЯВ БАЙДУЖІСТЬ — ПОЖАВ ЗНЕВАГУ.
ОДНОГО РАЗУ ДО НАС ПРИЛЕТІЛИ ГОЛУБ І ГОЛУБКА.
Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять.
Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися від нього.
Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів.
Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю.
Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.�А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.�Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.�Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
ЗАПИТАННЯ ДО ТВОРУ:
Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. �Посіяв байдужість — пожав зневагу.�Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.���КІНЕЦЬ!