СОНАТА. ВАРІАЦІЇ
Музичний жанр соната має давнє походження. Раніше сонатою називали будь-яку вокальну та інструментальну музику. Поступово цей жанр виокремився як суто камерно-інструментальний. Також виникла відповідна музична форма — сонатна. Соната — жанр інструментальної музики; твір для одного або двох інструментів; соната складається з трьох частин, що контрастують між собою, але мають спільний задум. Сонату створюють для камерного складу — одного або двох інструментів, як правило, для фортепіано, скрипки, флейти, кларнета, труби, валторни. У сонатній формі також пишуть невеликі твори — сонатини, їх грають юні виконавці.
Соната складається з трьох частин і будується за контрастом темпу (швидко—повільно), змісту і характеру музики (драматичної—ліричної).
Зазвичай першу частину сонати пишуть у сонатній формі. Її особливість полягає в тому, що спочатку звучать головна і побічна теми (експозиція). Далі відбувається їхній розвиток (розробка), після чого ці теми звучать знову ,(реприза).
Німецький композитор Людвіг ван Бетховен, написав 32 сонати для фортепіано. Його Соната № 14 вважається однією з найвідоміших серед шедеврів фортепіанної музики. Людвіг ван Бетховен назвав свій твір «Соната, майже фантазія». Через 80 років вона отримала додаткову назву — «Місячна», чому посприяв німецький поет Людвіг Рельштаб, який порівнював першу частину сонати із пейзажем озера місячної ночі. Така назва багатьом сподобалась, і відтоді цей твір так і називають — Місячна соната.
В основі головної теми Місячної сонати лежить короткий, але виразний мотив, побудований на повторенні одного звука — цей прийом є характерним для композитора. Місячна соната Л. ван Бетховена надихнула багатьох художників на створення однойменних картин.
Максим Березовський, Соната до мажор для скрипки і чембало. Чембало, або клавічембало (від італійського clavicembalo) — назва клавесину в Італії; старовинний музичний клавішний інструмент родини клавесинових, попередник фортепіано. Різновидами клавесину були клавікорд (переважно в Німеччині), спінет (домашній клавесин), верджинел (поширений в Англії) та інші.
Максим Созонтович Березовський (1745- 1777) — український композитор, співак, класик європейської музики. Народився в м. Глухові, жив і творив у Петербурзі. Музичний хист майбутній композитор виявив у ран ньому дитинстві: мав гарний голос і абсолютний слух, співав у церковних хорах, рано почав навчатися гри на скрипці. Освіту здобував спочатку в Глухівській музичній школі, а пізніше, упродовж декількох років, — у Києво-Могилянській академії. Написав не лише хорову духовну музику, а й світські твори — оперу «Демофон» за античним міфологічним сюжетом і Сонату для скрипки і чембало (перші твори цих жанрів в українській музиці
У наші дні творча спадщина українського композитора входить до репертуарів багатьох європейських хорових колективів. Поряд з Д.Бортнянським та А.Веделем М.Березовський – один з найталановитіших українських композиторів, залишив нащадкам унікальні зразки духовної музики, що відносяться до «золотого віку» української музики.
Варіації, тема з варіаціями, варіаційний цикл — усе це назви музичної форми, що складається з теми та декількох (не менше двох) її змінених відтворень — варіацій. Твір у варіаційній формі належить до найдавніших музичних жанрів.
Варіації—жанр камерно-інструментальної музики; твір, у якому основна тема повторюється кілька разів у зміненому вигляді. Мелодію, яка з'являється на початку твору, композитор щоразу змінює і представляє її слухачеві інакшою. Так, в одній варіації можуть змінитися гармонія, в іншій — ритм; у якійсь музична тема прикрашається новими звуками (змінюється фактура). Однак у кожній варіації завжди можна розпізнати початкову тему, якою видозміненою вона не була б.
Композитори створюють варіації на народні мелодії, на власні теми, а також на теми інших авторів.
Латинське слово variatio означає зміну. У музиці варіаціями називається такий твір, в якому основна мелодія повторюється багато разів, але в іншому характері. Іноді змінюється тільки її супровід, але частіше – і вона сама, її ритм, темп, окремі звороти. Форма варіацій народилася в XVI столітті. У XIX столітті форма варіацій отримує велике поширення. У так званих строгих варіаціях тема змінюється дуже сильно: ускладнюється акомпанемент, в мелодії з’являються нові звуки, що прикрашають її основний контур. Проте на протязі усієї п’єси зберігається близький характер. Музичний образ збагачується, але залишається впізнаваним. У творчості Р. Шумана і Ф. Ліста, у багатьох сучасних композиторів тема у варіаціях змінюється дуже сильно. Такі варіації називаються вільними. У них вже не один, а багато різних, навіть контрастних образів.