Кріворіжжя в епоху Середньовіччя

� Природно, залізо Криворіжжя є дуже високої якості, а тому воно слугувало матеріалом для зброї і було об’єктом боротьби як в епоху Античності, так і в епоху Середньовіччя.�

Угрин

Першу археологічну колекцію, що свідчила про перебування великої кількості кочових племен на Криворіжжі, зібрав відомий краєзнавець та археолог Олександр Поль (1832-1890)

Олександр Поль

�Гунські артефакти, знайдені на території Криворіжжя, знаходились в колекції Олександра Поля.�

�Археологічні знахідки кочової культури гунів на Криворіжжі представлені поодинокими археологічними артефактами в колекції Олександра Поля�

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

,,,.

Криворіжжя опинилось під владою гунської імперії Атілли�у V ст. н. е.�

Як зазначає криворізький археолог Олександр Мельник, Авари (давньоруською «обри») – кочові, тюркомовні племена, на території Криворіжжя з’явилися у середині VI ст. н.е.

На території нашого краю було відкрито кілька аварських могил, речі з яких знаходились в колекції О.М. Поля.

Олександр Поль

��В бідних могилах знайдено горщики, ножі, пряжки та намистини. В багатих – зброю, кінську збрую та портупейні набори геральдичного змісту.�

Печеніги з’явилися на території Криворіжжя у Х ст. н. е.�

Першим, хто локалізував печенігів в районі межиріччя Інгульця та Саксагані (тобто районі Криворіжжя), був візантійський імператор Костянтин Багрянородний (905-959), який у своєму трактаті «Про управління імперією» зазначав, що серед 8-ми фем (печенізьких родів), які поділили ареал кочування по річці Дніпро, одне з племен під назвою «Йавдієртим»: «сусідить з підвладної країні Росії (київською Руссю) місцевостями, з ультинами, дервленінами, лензанінами та іншими слов'янами»

Костянтин Багрянородний

Радянські історики Т.М. Калініна і Б.М. Флори у коментарях до академічного перекладу твору Костянтина Багрянородного дають цікавий переклад з тюрскської мови – «Плем'я Іртим (у розширенному варіанті – Йавдиертим) відповідає тюрк. Йабди Ердим –"те, що відрізняється заслугами"»

Т.М. Калініна

Б.М. Флоря

Розташування печенізького роду Йавдієртим поряд з ареалами проживання слов'янських племен та локалізація по річці Дніпро дозволили радянським та вітчизняним вченим за допомогою археологічних знахідок простежити більш чіткіше районування печенігів, зокрема ототожнити цю фему з районом Криворіжжя.

Проаналізувавши комплекс різних джерел: давньоруські літописи, арабські, візантійські та західноєвропейські хроніки, український історик П.В. Голубовський у науковій монографії «Печенеги, торки и половцы. История южнорусских степей ІХ – ХІІІ вв.», вказує, що впродовж кількох століть печеніги кочували між річками Інгул, Буг та Дніпро.

П.В. Голубовський

У цьому умовному трикутнику, що утворюють вказані ріки, до приходу печенігів знаходились поселення слов’янських племен: уличів та тиверців. Отже, і район Криворіжжя (як басейн річок Саксагань та Інгулець) входив до території проживання цих слов’янських племен і ареалу кочів’я печенігів. Цікавим моментом є те, що перед вторгеннням печенігів, в районі Буга, Дніпра, Інгула, тут кочувала орда угрів.

Підтримує цю думку радянська дослідниця С.О. Плетньова (1926-2008) у своїй монографії «Половцы», стверджуючи, що печеніги кочували західніше течії річки Інгулець, тобто на «старій» території Ателькузи (ареал кочів’я угрів), а з другої половини ХІ ст. вони були повністю витіснені половцями –ордою «Бурчевичів» або «Бурдж-огли»

С.О. Плетньова

Гіпотетичне зображення хана Боняка

Також локалізують печенігів у районі Інгульця українські історики А.О. Добролюбський та І.О. Смирнов, які стверджують, що «Західніше Інгульця, де кам’яних статуй нема, не було і постійних половецьких веж. Тут, тобто на «старій» території Ателькузи, кочували з другої половини ХІ ст. повністю витіснені сюди печеніги та гузи-торки»

І.О. Смирнов

А.О. Добролюбський

З локалізацією орди Йавдієртим у Константина Багрянородного погоджується і радянський історик Б.А. Рибаков, який локалізує цю печенізьку фему як «Явді-Іртим»: тобто територію, що охоплює ареал із заходу середньою течією Південного Бугу, а зі сходу – Дніпровською Лукою, а якщо брати ще більш загальніше, то територією між Дністром, Дніпром та "Золотим берегом" Чорного моря».

Б.А. Рибаков

Цікавим моментом є те, що, на думку Б.А. Рибакова, печеніги витіснили на північ слов’янське плем’я уличів, що проживало на цих територіях з VІІІ ст. н.е. Щодо розташування археологічних пам’яток на території Криворіжжжя, які отожнюються з печенігами, то наприклад, український історик Д. Іванов зазначає, що кургани Бузько-Дніпровського межиріччя, до ареалу яких він включає і Кривий Ріг, свідчать про приналежність до племен феми Йавдієртим, що сусідствувала зі слов’янськими племенами деревлян та уличів.

Загальна кількість поховань кочовиків у Дніпропетровській області теж свідчить про кочів’я печенігів. Так, українська історикиня А.С. Струкуленко вказує на те, що тільки Новобудовна експедиція Дніпропетровського національного університету імені Д.І. Яворницького розкопала 150 пізньокочівницьких похованнь, що «дозволяють висвітлити проблему освоєння кочівниками території сучасної Дніпропетровської області».

А.С. Струкуленко

Величезним здобутком цієї експедиції можна вважати, на думку дослідниці, те, що її учасниками «описано 77 поховальних пам’яток… які за етнічною належністю розподіляються наступним чином: 1 – хозарська, 10 – торко-печенізьких, 38 – половецьких, 9 – золотоординських, 2 – ногайських, 17 – з не встановленою точно етнічною належністю».

Археологічна колекція Криворізького історико-краєзнавчого музею свідчить також про те, що печеніги були присутні в цьому регіоні. Як зазначає відомий криворізький археолог О.О. Мельник: «На Криворіжжі культура печенігів репрезентована 4 похованнями, які були впущені у більш ранні кургани. Своїх померлих печеніги клали у прямокутно-витягнуті ями; з інвентарю відомі прямолезі шаблі (с. Кудашівка, 1983), луки зі стрілами, опудала коня, кінські щелепи та зброя, якщо воїн загинув у бою»

О.О. Мельник

Половці з’явилися на території Криворіжжя в ХІ ст. н. е.

Цікавим моментом є те, що одним із центрів протистояння кочовивиків була річка Інгулець, біля якої і розташовувались кочів’я печенігів, чорних клобуків, торків та половців.

Літописна традиція Русі, на думку П.В. Голубовського, описувала район річки Інгулець як такий, що виходив з широких масивів лісів, котрі отримали назву «Чорного лісу».

Своєрідним проривом у проблемі локалізації половців у регіоні Криворіжжя можна вважати монографію радянської дослідниці С.О. Плетньової «Половцы» (1990).

Аналізуючи спосіб кочівництва половців, С.О. Плетньова вказує, що ареал степу, підконтрольний половцям, розділявся на території, які контролювались окремими ордами, очолюваними ханами – представниками різних династій. Розміри кочів’я були досить великими: 70-100 тис. кв. км., вони співпадали з розмірами давньоруських князіств

С.О. Плетньова локалізує ареал половецької ханської династії Бурчевичів, як «половців Придніпровських», що кочували в районі поблизу річки Вовча (ліва притока Самари, яка у свою чергу є лівою притокою Дніпра).

Гіпотетичне зображення хана Боняка

Бейбарс

(бронзовий бюст Національного військового музею у Каїрі Єгипет)

Статуя з експозиції Криворізького міського історико-краєзнавчого музею

Крім цього, авторка вказує, що в 1193 році давньоруські полки Рюрика Ростиславовича (1140-1215) та Святослава (ІІІ) Всеволодовича (1116-1194) у пошуку половців для укладення перемир’я зіткнулись зі «сторожами половецькими» на річці Івлі, яка ідентифікується як сучасний Інгулець.

Слід зазначити, що за три роки до цього війська князя Святослава (ІІІ) Всеволодовича та Рюрика Ростиславовича на річці Івля (Інгулець) розгромили об’єднане військо половецького хана Тоглія і князя чорних клобуків Кунтундея, що грабували Поросся.

Підтримує думку про річку Івлю (Інгулець) як половецьку річку, на якій були розташовані половецькі сторожі під час походу Святослава Всеволодовича та Рюрика Ростиславовича, й відомий український сходознавець Омелян Пріцак

Аналізуючи розповсюдженість половецьких баб, що були своєрідним кордоном кочовищ, українська дослідниця Н.В. Агафонова також стверджує, що подібним західним кордоном половців була річка Інгулець

Активність половецьких родів у регіоні Криворіжжя підтвержується і археологічними знахідками. Як зауважують відомі археологи та краєзнавці О.О. Мельник та І.О. Стеблина: «У зв’язку з постійним перекочуванням і відсутністю довгострокових стаціонарних поселень у верхів’ях Інгульця досліджено тільки дві категорії археологічних пам’яток – поховання та кам’яні баби».

І.О. Стеблина

О.О. Мельник

Археологічна колекція Криворізького міського історико-краєзнавчого музею нараховує 51 артефакт половецької культури, представлена знаряддями праці побутового характеру (Історична енциклопедія Криворіжжжя).

Зброя переважно динстанційної дії, на відміну від контактної: «вістря стріл, списів, фрагменти шабель, кістяні накладки луків, залізні ножі, залишки берестяних сагайдаків, портупейні кільця для шабель, вудила, стремена, бронзові і срібні прикраси вуздечок

Не знайдено шоломів, щитів, мечей, палашів, булав, що можливо свідчить про відносно мирний характер життя половців у данному регіоні або ж про збіднілість кочувавших родів, або ж про пограбування криворізьких курганів.

Щодо розповсюдження родових знаків половців – кам’яних баб, то в науковому описі «Половецкие каменные изваяния» (1974) С.О. Плетньова описує 5 статуй: половецьких кам’яних баб, що були знайдені на території Криворіжжя, дві з яких і сьогодні зберігаються в Криворізькому міському історико-краєзнавчому музеї

Також грунтовно доповнює розвідки із дослідження половецьких кам’яних баб праця Л.П. Крилової «Каменные бабы. Каталог» (1976), де подаються описи знайдених кам'яних статуй різних епох, що зберігаються у Дніпровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького.

Таким чином, регіон Криворіжжя у середні віки стає одним із кочових ареалів половців, які ідентифікуються як Придніпровська група, якою правила відома династія Бурчевичів та локалізуються між річкою Дніпро та Інгулець. Бідний інвентар поховань половців, кам’яні статуї археологічно підтверджують наявність половецьких кочівництв у нашому регіоні.

Половець

Половецькі артефакти

�У ХІІІ ст. територія Криворіжжя в результаті монголо-татарського нашестя входила до складу Золотої Орди�

Джованні Де Плано Карпіні (1182-1252) в «Історії монголів, що називаються татарами» локалізує регіон (Криворіжжя) межиріччя Інгульця та Дніпра як кочовище Коренця (Куремси).

«Їхали ж ми через всю країну Команів, що являє собою суцільну рівнину і має чотири великі річки: першу – Дніпро (Neper), біля якої, з боку Руссії, кочував Коренця…»

У ХІІІ ст. територія Криворіжжя входила до складу Золотої Орди, якою правила династія Батуїдів�

Що можна (необхідно) прочитати про Античність та Середньовіччя на Криворіжжі?

�«Кургани Криворіжжя» - наукова монографія, в якій описуються археологічні розкопки на Криворіжжі 1960-2010 рр., видана криворізькими археологами О.О. Мельником та І.О. Стеблиною�

Аналітична праця О.О. Мельника та В.В. Стецюка «Сармати. Родовід з глибини тисячоліть», в якій подається цікавий опис артефактів, знайдених на території Криворіжжя.

В.В. Стецюк

�Кам’яні скульптури (баби), знайдені на території Криворіжжя, описані в каталогу «Каменные бабы. Каталог» відомого археолога Л.П. Крилової.�

І.В. Шевченко «Історія археологічних досліджень на Криворіжжі», де автор статистично обробив всі досягнення криворізьких археологів з 1960-х років по 2010 рік.