Становлення і розвиток етики

Етика як наука про мораль має багатовікову історію, що бере початок з Античності. Від давньогрецького "ethos" до сучасних концепцій, етика пройшла складний шлях розвитку, формуючи принципи та норми моральної поведінки людини у різних сферах життя.

Античні витоки етики

Аристотель (384-322 рр. до н.е.)

Утворив термін "ethikos" для позначення особливої групи людських чеснот, а науку, що вивчає доброчесності, назвав "ethika".

Критикував етичний інтелектуалізм, вважаючи, що важливо не просто знати, а діяти.

Моральні чесноти

За Аристотелем, це "золота середина" між крайностями (наприклад, мужність – середина між страхом і відвагою).

Виникають як результат взаємодії розумної та нерозумної часток душі.

Етика середньовіччя

У центрі християнського світобачення постав сам творець усього сущого – Бог, абсолютна створююча сила. Людина розглядалася як творіння за образом і подобою божою, наділене свободою волі.

Головна проблема середньовічного світовідношення "Бог – людина" визначала вирішення всіх моральних проблем. Моральність тлумачилася як об'єктивно-божественний, надіндивідуальний феномен.

Для епохи середньовіччя типове:

• Зникнення світських етичних концепцій

• Зрощення моралі з релігією

• Поєднання етики з теологією

Питання педагогічної етики розглядалися в працях Августина Аврелія, Фоми Аквінського, Ансельма Кентерберіського.

Етика епохи Відродження та Просвітництва

1

Епоха Відродження

Мішель Монтень (1533-1592): звертав увагу на особистісні якості наставника, враховуючи душевні схильності дитини.

Ян Коменський (1592-1670): наголошував на доброзичливому ставленні педагога до учнів.

Джон Локк (1632-1704): надавав увагу етичним взаєминам між вихователем і вихованцем.

2

Просвітництво

Жан-Жак Руссо (1712-1778): вчитель повинен бути позбавлений людських вад і в етичному відношенні стояти вище суспільства.

Йоганн Песталоцці (1746-1827): пропагував ідеї трудового й етичного виховання.

Адольф Дістервег (1790-1866): сформулював чіткі вимоги до вчителя, включаючи досконале володіння предметом і любов до дітей.

Моральні імперативи Іммануїла Канта

Іммануїл Кант (1724-1804) зміцнив філософську спрямованість етичного аналізу. Він визначив, що мораль має об'єктивний, загальнозначущий, позаіндивідуальний статус і виступає обов'язковим законом.

Специфіка моралі визначає завдання її теоретичного обґрунтування – очищення буденної моральної свідомості від омани, хибних самовиправдань.

Моральний закон – це об'єктивний принцип у формі примусового воління, який Кант назвав імперативом.

Мораль нерозривно пов'язана з індивідуальною свободою й автономією особистості, що відображено в її абстрактному визначенні в системі категоричних імперативів.

Утилітаризм та прагматизм

Утилітаризм

Ієремія Бентам (1748-1832) засновував етику на антропології, визначаючи основою людської природи задоволення і страждання.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873) представив утилітаризм як цілісну етичну концепцію, розробивши ідею спільного блага та свободи як ключової умови його досягнення.

Прагматизм

Представники: Чарлз Пірс (1839-1914), Вільгельм Джеймс (1842-1910), Джон Дьюї (1859-1952).

Вбачає найяскравіше вираження людської сутності в дії, заперечує необхідність загальних моральних принципів, вважаючи, що людина повинна самотужки розв'язувати моральні проблеми.

Сучасні етичні концепції

Етика дискурсу

Юрген Габермас (нар. 1929) концентрується на визначенні шляхів міжособистісної комунікації, в межах якої індивіди долають власні суб'єктивні погляди задля вироблення раціонально мотивованої згоди щодо суспільно значимих питань.

Релятивізм неопозитивістів

Бертран Рассел (1872-1970), Рудольф Карнап (1891-1970), Хане Рейхенбах (1891-1953) стверджували, що моральні судження не піддаються верифікації, мають суто емотивне значення і виражають лише емоції того, хто говорить.

Проголошуючи принцип безумовної терпимості у сфері моралі, емотивісти не змогли запропонувати засобів захисту добра і боротьби зі злом, тобто зігнорували основне завдання будь-якої етичної концепції.

Розвиток педагогічної етики

1

Радянський період

Василь Сухомлинський підкреслював, що навчання – це живі людські відносини між педагогом і дітьми.

Значний внесок у розробку теоретичних і практичних питань педагогічної моралі зробили Гоноболін, Кузьміна, Гришин, Согомонов, Чорнокозови.

2

Сучасна українська педагогіка

Проблемами педагогічної етики займаються Васянович, Волкова, Мелешко, Кравець, Волошин та інші.

Вони формують свої погляди за принципом об'єднання європейського педагогічного досвіду та самобутніх здобутків української самосвідомості й національної неповторності вітчизняної школи педагогіки.

Структура етики

Загальна етика

• Описова етика

• Нормативна етика

• Метаетика

Теорія загальної етики розвиває й аналізує моральні аргументи, які використовуються у звичайній мові й у повсякденному житті.

Спеціальна етика

• Казуїстика – мистецтво розв'язання моральних проблем за допомогою застосування моральних принципів

• Застосування принципів загальної етики в спеціалізованих сферах (ділова, педагогічна, медична, професійна, комп'ютерна, екологічна етика)

Педагогічна етика як галузь спеціальної етики

Визначення

Педагогічна етика – це наука про моральну цінність стосунків, вироблених у навчально-виховній діяльності.

Предмет вивчення

Особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі.

Завдання

Розробка основ педагогічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя.

У сучасному світі етика є дієвим інструментом регуляції професійної діяльності багатьох галузей суспільного життя, включаючи педагогічну сферу.