Оксана Забужко.
«Рядок з автобіографії».
Оксана Забужко «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому “здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків…» (Л. Ткач)
Оксана Стефанівна �Забужко
Народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку.
Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко - педагог, літературний критик і перекладач, у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї.
Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.
У Києві
1968 р. родина переїхала до Києва.
1977 р. – Оксана Забужко закінчила Київську середню школу №82.
1982 р. - філософський факультет Київського університету ім.Шевченка.
1986 р. - аспірантуру при кафедрі етики
1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.
1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського.
1987 р. прийнята до Спілки письменників СРСР.
З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України.�
і естетики цього ж університету .
За кордоном
1992 р. викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник.
1994 р. отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурському
університетах.
Творчість
Писати вірші почала, за її словами, «з дописемного віку».
Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років.
На 1973 р. у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель». Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках збірку не опублікували.
Оксана Забужко - яскрава представниця покоління вісімдесятників.
Перша поетична збірка «Травневий іній» побачила світ 1985 р.
Поетичні збірки
«Дириґент останньої
свічки» (1990)
«Автостоп» (1994)
«Друга спроба.
Вибране» (2005)
«Вибрані вірші» (2013)
«Новий закон Архімеда» (2000)
Проза
1996
2000
2003
2008
2009
2014
Цікаво знати
Твори О. Забужко перекладені понад 20 мовами світу.
Поезії О. Забужко покладено на музику. Так, у репертуарі українського вокального дуету «Сестри Тельнюк» є пісні на вірші: «Жінка з цитринами», «Рядок з автобіографії», «А музика щемна», «Я згоряю від ніжності», «Автопортрет без ревнощів», «Відлопотиш дощами».
За мотивами збірки есеїв «Хроніки від Фортінбраса» знято хронікально-документальний фільм (реж. О. Чепелик, 2001).
У 2012 р. Оксана Забужко отримала відзнаку «Золотий письменник України».
Рядок з автобіографії�
Мої предки були не вбогі�На пісні та свячені ножі —�З моїх предків, хвалити Бога,�Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина�Честь у спадок — як білу кість!�Мої предки були красиві —�Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) —�Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:�Їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи�Крізь віки однієї сім'ї,�Невразливим — пронесли слово�І внизали в легені мої...
Ох і моцна була порода —�Соловки, Магадан, Колима...�Мої предки були народом —�Тим народом,�якого нема.
Зі збірки «Диригент останньої свічки» (1990)
«Рядок з автобіографії» — постмодерне осмислення єдності поколінь, історичної пам'яті народу.
Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох (Т. Шевченко «Гайдамаки», Є. Маланюк «Уривок з поеми», А. Малишко «Приходять предки, добрі і нехитрі...», Л. Костенко «І засміялась провесінь...» та ін.).
Алюзія як указівка на певний історично-культурний факт, зокрема обряд освячення зброї засвідчує славну давню традицію українського народу. Відомо, що у княжу добу зброю освячували на майдані перед храмом, а за часів козацької доби наші предки святили зброю у власних полкових храмах.