1 of 11

Оксана Забужко.

«Рядок з автобіографії».

2 of 11

Оксана Забужко «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому “здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків…» (Л. Ткач)

 

3 of 11

Оксана Стефанівна �Забужко

Народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку.

Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко - педагог, літературний критик і перекладач, у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї.

Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.

4 of 11

У Києві

1968 р. родина переїхала до Києва.

1977 р. – Оксана Забужко закінчила Київську середню школу №82.

1982 р. - філософський факультет Київського університету ім.Шевченка.

1986 р. - аспірантуру при кафедрі етики

1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.

1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського.

1987 р. прийнята до Спілки письменників СРСР.

З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України.�

і естетики цього ж університету .

5 of 11

За кордоном

1992 р. викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник.

1994 р. отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурському

університетах.

6 of 11

Творчість

Писати вірші почала, за її словами, «з дописемного віку».

Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років.

На 1973 р. у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель». Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках збірку не опублікували.

Оксана Забужко - яскрава представниця покоління вісімдесятників.

Перша поетична збірка «Травневий іній» побачила світ 1985 р.

7 of 11

Поетичні збірки

«Дириґент останньої

свічки» (1990)

«Автостоп» (1994)

«Друга спроба.

Вибране» (2005)

«Вибрані вірші» (2013)

«Новий закон Архімеда» (2000)

8 of 11

Проза

1996

2000

2003

2008

2009

2014

9 of 11

Цікаво знати

Твори О. Забужко перекладені понад 20 мовами світу.

Поезії О. Забужко покладено на музику. Так, у репертуарі українського вокального дуету «Сестри Тельнюк» є пісні на вірші: «Жінка з цитринами», «Рядок з автобіографії», «А музика щемна», «Я згоряю від ніжності», «Автопортрет без ревнощів», «Відлопотиш дощами».

 

За мотивами збірки есеїв «Хроніки від Фортінбраса» знято хронікально-документальний фільм (реж. О. Чепелик, 2001).

У 2012 р. Оксана Забужко отримала відзнаку «Золотий письменник України».

10 of 11

Рядок з автобіографії�

Мої предки були не вбогі�На пісні та свячені ножі —�З моїх предків, хвалити Бога,�Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина�Честь у спадок — як білу кість!�Мої предки були красиві —�Ворогам на подив і злість.

Хай не славою (Бог там з нею!) —�Як присягою на шаблях,

Мої предки владали землею:�Їм належала ця земля! 

І цупким, наче нить основи�Крізь віки однієї сім'ї,�Невразливим — пронесли слово�І внизали в легені мої...

Ох і моцна була порода —�Соловки, Магадан, Колима...�Мої предки були народом —�Тим народом,�якого нема.

Зі збірки «Диригент останньої свічки» (1990)

11 of 11

«Рядок з автобіографії» — постмодерне осмислення єдності поколінь, історичної пам'яті народу.

Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох (Т. Шевченко «Гайдамаки», Є. Маланюк «Уривок з поеми», А. Малишко «Приходять предки, добрі і нехитрі...», Л. Костенко «І засміялась провесінь...» та ін.).

Алюзія як указівка на певний історично-культурний факт, зокрема обряд освячення зброї засвідчує славну давню традицію українського народу. Відомо, що у княжу добу зброю освячували на майдані перед храмом, а за часів козацької доби наші предки святили зброю у власних полкових храмах.