В.М.Ястребов - видатний історик, етнограф, археолог, педагог та музейник, чиє ім'я сьогодні є символом відданого служіння науці. Два десятиліття свого життя він присвятив дослідженню української історії та культури, ставши важливою постаттю у становленні сучасного українознавства та краєзнавства.
Шлях від “кацапа” до “старожила”
Будучи за національністю росіянином, В. Ястребов чесно визнавав, що не знає місцевої мови, історії та культури. Він не асоціював себе з місцевим (тубільним) населенням.
Ідентифікація
Провінційна ізоляція
Інтеграція
Він страждав через провінційну ізоляцію та відсутність доступу до великих архівів та книгозбірень, проте саме це спонукало його шукати наукові джерела «під ногами» та розвивати наукові контакти.
З часом він інтегрувався у місцеве середовище: завів сім’ю, сформував коло знайомих та друзів, почав асоціювати себе з Єлисаветградом, називаючи «старожилом».
�
Дії В. Ястребова:
Інтелектуальне маневрування: використання імперської та тодішньої офіційної термінології («Новоросія», «малороси», туземці, новоросійський край тощо) як засобу для проходження цензури. Хоча в його текстах зустрічаються терміни «новоросійський край» або «малороси», він вкладав у них інший, не політичний, зміст, трактуючи «Новоросію» як географічну територію, нашаровану на давні козацькі землі, а “туземці” у Ястребова - це корінне українське населення краю.
«Тиха» наукова праця: не використовував ніяких політичних гасел, тихо збирав матеріал задля збереження автентичного голосу народу в умовах Емського указу та тотального контролю.
Дослідження в умовах імперського тиску
Ястребов проводив дослідження в умовах складного історико-політичного контексту
заборона всього українського (Емський указ)
Дозвіл на прочитання В. Ястребовим промови на відкритті пам’ятника В.Григровичу (цензура)
імперська влада намагалася уніфікувати населення під єдиний імперський (російський) стандарт
тотальний контроль та цензура
Наукове визнання: від сучасників до сучасних дослідників�
М. Сумцов
Ставив його ім'я в один ряд із Ф. Вовком, І. Франком, Д. Яворницьким, вважаючи його збірки взірцем наукової сумлінності.
Напрацювання Ястребова включив до своїх праць, що свідчило про безперечне фахове визнання.
Б. Грінченко
Включили матеріали В. Ястребова до свого словника
А.Спілка та М. Уманець
В. Ястребов у працях Михайла Грушевського
Посилання
Використання
Визнання
Звертався до наукової спадщини В. Ястребова, посилаючись на нього як на авторитетного етнографа (“Історія України-Руси”, “Історія української літератури”).
Користувався дослідженнями В.Ястребова, готуючи лекції для читання у Вільному Університеті (Відень)
Вбачав у діяльності Ястребова та його єлисаветградських колег “тяжкі, але успішні зусилля українських елементів пробитися через русифікаційні заслони”.
В. М. Ястребов презентував українську культуру на міжнародному рівні
Публікація статей з етнографії України у закордонних наукових часописах
Презентація етнографічних матеріалів у Парижі та Берліні
Формування у західного дослідника уявлення про Україну як окрему етнокультурну цілісність
🔶 Етнографічні праці В. Ястребова
Зображення писанок із колекції В. Ястребова, надруковані у Zeitschrift für Ethnologie (1894)
Перша сторінка статті В. Ястребова про весільні хліби, надрукованої у «Revu des traditions populaires» (1895)
Фото весільних обрядових хлібів, зроблені В. Ястребовим �(додаток до листа М. Сумцову від 23 квітня 1895 року)�
Фото весільних обрядових хлібів авторства В. Ястребова.
Додаток до статті В. Ястребова у французькому виданні Revue des Traditions populaires (1895) �
🔶 Матеріали В. Ястребова, надруковані у французькому виданні «Kripta dia» (1898)
���������
і:
Л. Іваннікова. Новаторство у фольклористиці. Покажчик казок як праобраз сучасних пошукових систем
С. Шевченко. В.Ястребов - засновник краєзнавства. Висунув гіпотезу, що “Історію..”Пашутіна написав Ястребов
І. Гулейкова. Використання народного мистецтва (писанок, вишивки) у навчанні як інструмент формування єдиного українського стилю
Краєзнавча премія імені В. Ястребова. Визнання наукових заслуг дослідника нинішнім поколінням
Н. Вирста, Н. Рокіцька. Один із перших системних дослідників української антропоніміки
А. Пивовар. Вважав Ястребова перекладачем “Подорожі академіка Гільденштедта”
М. Маєрчик. Визнання високої інформаційної ваги “сороміцьких” матеріалів Ястребова
і:
Сьогодні доробок В. Ястребова є невід’ємною частиною інтелектуальної історії та джерельної бази з етнографії та історії центральноукраїнських земель
І. Етнографічні питання�
Етнографія як ключ до розуміння ідентичності
Етнографічні дослідження - інструмент для пізнання “душі” народу
Збирання, систематизація та публікування - основні завдання.
«Материалы по этнографии Новороссийского края» -перша спроба картографування традиційної культури Центральної України
Систематизація
Факти
Шлях до розуміння
ідентичності
Керуючись принципом позитивізму, де «факти довговічніші за теорії», він зосередився на збиранні «сирого» матеріалу
НАПРЯМКИ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Народна обрядовість
Народний фольклор
Народне мистецтво
��������
ІV. Наукова комунікація
«От Грушевского книжку журнала с отзывом о
моей книжке я получил... Пошлю свои книжки Нидерле…
Куда и кому еще… можно бы послать книжку, по Вашему мнению?..»
(лист до Ф. Вовка, 20.05.1895 р.)
ІІ. Історичні питання�
«Іноземний елемент у справі колонізації Новоросії є краплею в морі,
величезну ж більшість населення її склалось із втікачів,
із кріпаків та із залишків запорожців…іноземні поселенці
шукали нічого іншого, як швидкої та легкої наживи, тому
представляють собою елемент вкрай слабкий та рухомий…»
(із рецензії В.Ястребова на працю В. Надлера
«Одесса в первые эпохи ее существования», 1893)
Результати історичних досліджень В. Ястребова
1. Теза про етнічний характер козацтва
Суб’єктом історичного процесу дослідник вбачав народ, етнос. У статтях «Историко-статистические материалы о церквях г. Елисаветграда», «Греки в Елисаветграде», «Примечания А. Пишчевича на Новороссийский край», «Песня о сербе», «В запорожском захолустье» В. Ястребов виводить тезу про етнічний характер козацтва.
4. Спростування офіційної думки про вирішальну роль іноземної колонізації
Визначальну роль у колонізації краю відводив українському елементу. Цю тезу підтверджував етнографіним даними.
2. Запорожці - це українці та хранителі старовини
Запорожців ототожнює з українцями й називає їх хранителями народних традицій. Історик відмічає збереження серед українського населення не лише традицій матеріальної та духовної культури, як, наприклад, носіння традиційного одягу, збереження традиційних вірувань та обрядів, а й відзначає особливість характеру українців, помічаючи, що вони «відрізняються високим розумінням власної гідності».
3. Новоросія - територія колишньої Запорізької Вольниці
В. Ястребов Новоросію як географічно-територіальну одиницю асоціював із Запорожжям. Він писав: «Колонізація Новоросії або колишньої Запорізької вольниці, яка почалась на початку першої половини минулого століття влаштуванням запорозьких хуторів, паланок та зимівників… посилилась повсемісно із знищенням Запорожжя у 1775 році…»
5. Необжитість території т.зв. Новоросії. Заперечував думку про про необжитість територій, що входили до т.зв. Новоросії. Науково обґрунтував, що територія Південної та Центральної України не була «пустим місцем» до приходу іноземних колоністів.
ІІІ. Мовні питання�
Для Ястребова рідною мовою була російська — офіційна мова імперії. Однак його позиція щодо української мови базувалася на принципі інтелектуальної чесності. Він викладав у ЄРЗУ, де учні могли вільно розмовляти українською.
Відмова від посад та роботи через «незнання мови» — це найвищий прояв поваги професіонала до об'єкта дослідження.
Перфекціонізм та чесність
«Статтю про весільні хліби
надсилаю
російською…
вона вимагає від перекладача
знайомства з малоросійським
побутом та мовою»
(лист до Ф. Вовка, 08.05.1895)
Турбота про автентичність
Бачив в українській мові
складний культурний код,
передати який може лише той,
хто «живе» у цьому побуті.
Мова - живий огранізм. Відзначав адаптивність української мови.
Панічно боявся припуститися помилки, тому відмовлявся говорити там, де не міг сказати ідеально
ІV. Наукова комунікація�
«От Грушевского книжку журнала с отзывом о моей книжке я получил...
Пошлю свои книжки Нидерле…
Куда и кому еще… можно бы послать книжку, по Вашему мнению?..»
Єлисаветградська громада
В. Менчиць, О. Михалевич, Тобілевичі,
Є. Борисов, Я. Шульгін.
Багато членів гуртку перебували під наглядом за українофільські переконання, вчений став «своєю людиною» серед них.
Коло наукового спілкування
Українські науковці
М. Грушевський, Ф. Вовк,
М. Сумцов, О. Маркевич.
Ділився напрацюваннями, допомагав у розробці їхніх досліджень, обмінювався досвідом.
Підтримка корифеїв як Вовк та Сумцов давала йому сили продовжувати роботу в тяжких умовах.
«
Замість висновка
�
Так лірично описував В.Ястребов українське село. У цих описах вчений бачив не лише красу, а й глибоку народну традицію, працьовитість, бережливість та сталий життєвий лад....