Урок 37. Дата:�Наддніпрянська Україна в 1907 – 1914 рр.
План уроку:
Столипінська аграрна реформа
Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р.
Завершилася Законами від 14 червня 1910 р. та 29 травня 1911 р.
Головні причини:
необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне;
потреба зменшення протистояння в суспільстві й відвернення загрози нового революційного вибуху.
Мета реформи
підвищення ефективності сільськогосподарсь-кого виробництва
збільшення товарності селянських господарств
зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі
розв’язання проблеми аграрного перенаселення
Столипінська аграрна реформа передбачала:
Надання селянам кредитної допомоги через Селянський земельний банк;
Руйнування селянської громади та закріплення за кожним господарем у приватну власність землі, якою він користувався. Отримуючи земельний наділ у власність, селянин міг вимагати виділення землі одним масивом або відрубом. Він мав право переселитися на неї і створити власний «хутір»;
Заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населення до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії.
П. Столипін агітує селян за вихід із громади
Особливості впровадження реформи в Україні
Активний процес купівлі-продажу землі, включаючи поміщицьку.
Протягом 1907—1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі — 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %.
До 1916 р. в краї було створено 440 тис. хуторів (14 % селянських господарств).
До малозаселених районів Сибіру, Казахстану, Північного Кавказу, Середньої Азії та Далекого Сходу протягом 1906—1912 рр. із Наддніпрянщини виїхало майже 1 млн осіб.
Однак земельна реформа П. Столипіна не ліквідувала соціальної напруженості на селі, яка ще більше загострилася. До старої ворожнечі між селянами й поміщиками додалося протистояння між заможним і бідним селянством.
Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі Києва агентом охранки та есером Д. Богровим.
Українські політичні партії в 1907—1914 рр.
УСДРП
Більшість провідників, радикально змінивши погляди, перейшла на націоналістичні позиції.
УДРП
Українська демократично-радикальна партія, що дотримувалася ліберально-демократичних поглядів, припинила свою діяльність.
Борис Грінченко
Євген Чикаленко
Сергій Єфремов
На з’їзді УДРП у 1908 р. вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію (ЗУБО).
Назвали нову організацію, за пропозицією О. Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП).
Товариство українських поступовців (ТУП)
У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено «українську платформу», що містила такі вимоги:
• запровадження навчання в школах українською мовою;
• викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх та вищих навчальних закладах;
• використання української мови в судочинстві, церкві та громадських організаціях;
• скасування заборон на привезення з-за кордону літератури, виданої українською мовою.
Нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла в Наддніпрянській Україні у 1908 – 1917 рр.
Загальноросійські політичні партії та український рух.
Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, обстоюючи єдність Російської держави, були категорично проти права українців на самовизначення й національно-територіальну автономію.
Представники фракції меншовиків Російської соціал-демократичної партії не заперечували права українців на національно-культурну автономію.
Прибічники більшовиків у складі РСДРП у своєму ставленні до «українського питання» спочатку не відрізнялися від меншовиків. Однак напередодні Першої світової війни В. Ленін проголосив безумовну підтримку права України на самовизначення.
Партія соціалістів-революціонерів (есерів) була єдиною загальноросійською партією, яка беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію.
Праві чорносотенні організації
«Союз руського народу»
«Союз Михаїла Архангела»
«Клуб руських націоналістів»
Категорично заперечували саме існування українців, а український рух вважали «німецькою інтригою», вигаданою для ослаблення Російської імперії.
Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних й ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російській імперії. Виступали за збереження самодержавства.
Період реакції
Цензурні обмеження поширювалися на українські театральні вистави.
Було скасовано циркуляр міністра освіти 1906 р., який дозволяв шкільним учителям використовувати українську мову для тлумачення окремих незрозумілих учням слів.
Закривалися українські друковані видання. Карали за передплату української періодики.
В Києві розпочав діяльність «Клуб руських націоналістів».
Великодержавний шовінізм — одна з агресивних форм націоналізму, що проповідує національну винятковість, зверхність однієї нації над усіма іншими, розпалює національну ворожнечу й нетерпимість.
Термін походить від імені Н. Шовена, героя комедії французьких авторів братів І. та Т. Коп'яр «Трикольорова кокарда», який «відзначився» під час єгипетського походу 1798—1801 рр. своїм людиноненависницьким ставленням до арабського населення.
1907
1908
З’явився урядовий циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які українські та єврейські товариства незалежно від поставленої ними мети.
Насильницьке закриття філій «Просвіти», українських клубів, наукових товариств, культурно-освітніх організацій.
Урядові обмеження поширилися навіть на проведення заходів у зв’язку з 50-річчям смерті Т. Шевченка в 1911 р. Було заборонено збирати кошти на спорудження пам’ятника поету та проведення вечорів пам’яті.
Вживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила.
20 січня 1910 р.
Жандарми на могилі Т. Шевченка
«Справа Бейліса»
Мендель Бейліс
Навесні 1911 р. в одному з київських ярів було знайдено тіло 13-річного школяра Андрія Ющинського. За підозрою у скоєнні злочину заарештували працівника цегельні Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей.
Мета справи:
відволікти населення від боротьби проти самодержавства, поширити на українські землі антисемітські настрої.
«Українське питання» в III та IV Державних думах.
ІІІ Державна дума | ІV Державна дума |
1 листопада 1907 — 9 червня 1912 р. | 15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р. |
442 депутати (переважали великі землевласники й консервативно налаштовані депутати). | 442 депутати |
Дев’ять українських губерній представляли 95 депутатів. | Дев’ять українських губерній представляли 96 депутатів. |
ІІІ Державна дума | ІV Державна дума |
Березень 1908 р. Обговорення законопроекту про введення української мови в початкових школах. Не був прийнятий Жовтень 1910 р. Повторний розгляд питання впровадження української мови у початкову школу. Після тривалих обговорень заборонено використання української мови в початковій школі Грудень 1909 р. Розгляд законопроекту про впровадження рідної мови в місцеві суди. За результатами голосування використання української мови в судочинстві було заборонено | Червень 1913 р. Фракції кадетів і трудовиків внесли запит до уряду з приводу переслідування в Україні українських громадських установ Лютий 1914 р. Фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів у своєму запиті до уряду звинуватили міністра внутрішніх справ у тому, що заборонивши святкувати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, він перевищив свої владні повноваження |
Домашнє завдання
Список використаних джерел: