ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

«Сватання на Гончарівці» (скорочено).

Нарис життя і драматургічної творчості письменника.

Жанрові особливості

комедії «Сватання на Гончарівці».

Один із символів Харкова та Слобожанщини — Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко, який, народившись у харківській слободі Основи, усе своє життя прожив на малій батьківщині. Письменника цілком можна назвати другим із українських класиків після Григорія Сковороди, що зробив величезний внесок у культурно-суспільне життя міста.

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО

(1778—1843)

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали "Харьковский Демокрит" і "Украинский вестник". Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.

ЦІКАВІ ФАКТИ

про Григорія Квітку-Основ’яненко

• Його вважають засновником прози в новій українській

літературі та батьком жанру соціально-побутової комедії.

• Квітка-Основ’яненко був розумним та здібним, хоча навчався

він лише вдома та в школі при монастирі.  Там найменше дбали про науку і стежили лише за щоденним відвідуванням церковних богослужінь.

• Григорій був музично обдарованим – грав на флейті та фортепіано.
• У дитинстві через хворобу осліп. Лікарі й знахарі нічим не могли допомогти, та у 6 років раптово зір повернувся.
• Мріяв стати ченцем. І у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки біля Харкова). Там Григорій мав пройти через 4 роки ревних молитов. Його чекали важка праця у холоді та бруді, він мав доглядати за кіньми, хоча їх він боявся з дитинства.

• Ченцем Григорій так і не став – згодом попросив звільнити його з монастиря… Він повернувся до світського життя, був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Він був одним із засновників та директором Харківського професійного театру, Благодійного товариства.
• Був ініціатором створення Харківської губернської бібліотеки, для відкриття якої сам зібрав кошти.

• Григорій Квітка створив Харківський інститут шляхетних панночок, на який пожертвував “майже весь свій статок”. Там навчалися діти дворян губернії. За 5 років він домігся, щоб інститут утримувався за державні кошти. Квітку обрали членом інститутської ради, й він опікувався закладом.

• У Харкові Квітка був одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності, митець займався ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду.
• Квітка-Основ’яненко не виїздив із Харкова все своє життя.
• Свій перший твір опублікував лише у 49 років. Найвідоміші твори Квітки-Основ’яненка:  “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”.
• Писав Квітка-Основ’яненко швидко, майже завжди без чернеток! Літературній роботі присвячував від 2 до 4 годин в день, а за листок з видавця просив по 150 рублів.

Близько 80 прозових і драматичних творів написав Квітка. Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів.

За свідченням самого письменника, він дотримувався принципу «списування з натури». Однак це не означало простого копіювання окремих подій, явищ, людей. Григорій Федорович мав прекрасну пам’ять, яка тривалий час зберігала все побачене, почуте, пережите. Щоб створити образ якоїсь події або героя, йому достатньо було пригадати спостережувані в житті подібні між собою випадки чи людей, відібрати найхарактерніше, спільне для багатьох, домислити те, чого «не вистачало», осмислити весь цей матеріал і об’єднати в одне ціле.

Події творів Квітки, зокрема драматичних, розгортаються у Харкові й околицях міста. Відповідно, у своїх творах літератор відтворив риси слобожанського діалекту, який до того ж був для нього рідним. 

Прозові твори Г. Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать гумористичні оповідання "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень", "От тобі і скарб", "Пархімове снідання", "Підбрехач", а також гумористично-сатирична повість "Конотопська відьма».

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті "Маруся", "Козир-дівка", "Сердешна Оксана", "Щира любов". Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина. 

Візитною карткою Квітки - драматурга стала саме п’єса «Сватання на Гончарівці», театральна прем’єра якої відбулася в Харкові силами трупи Людвіга Млотковського. Григорій Квітка-Основ’яненко, подібно до Івана Котляревського, назвав її «малоросійською оперою». Він також виступив автором музичної драматургії твору.

«Сватання на Гончарівці» - це не просто п’єса. Це дзеркало, в яке українське суспільство XIX століття вдивляється саме в себе – зі сміхом, зі сльозами, зі здивуванням. А головне – з розумінням, що гумор може лікувати не гірше за наймудріше повчання.

Ключовий конфлікт комедії – це зіткнення двох ціннісних систем: грошей і кохання. З одного боку – Стецько, дурнуватий, але багатий. З іншого – Олексій, розумний, добрий, але кріпак. І Уляна опиняється на розтяжці між материнськими мріями про достаток і власним серцем.

​

Дія відбувається на Харківщині, у селі Гончарівка (сучасний Холодногірський район).

Одарка Шкурат свариться зі своїм чоловіком Прокопом, бо той п'є. Невдовзі до них підходить Кандзюба і пропонує посватати їхню доньку Улянку за свого сина Стецька. Спочатку Одарка з чоловіком проти — бо всі знають, що в Стецька немає клепки в голові, але зважаючи на його багатство, погоджуються. Сама ж Улянка проти такого шлюбу, бо їй подобається Олексій, але він кріпак. Олексій розуміє, що Уляну хочуть силою видати заміж за дурня й б'є Стецька, щоб той відмовився від дівчини, та Стецько не погоджується, бо дуже боїться свого батька. За допомогою хитрощів Олексійового дядька Уляна одружується з Олексієм, а Стецькові дають гарбуза.

Жанр твору "Сватання на Гончарівці" - соціально-побутова комедія. П'єса є яскравим зразком української класичної драматургії, у якій автор розкриває теми соціальної нерівності, сімейних стосунків і кохання, відображаючи тогочасний сільський побут і звичаї, через призму комічних ситуацій та персонажів. 

Перша редакція видана у 1836 році у Харкові — тоді п'єса була зовсім коротесенькою (всього 16 сторінок). Згодом Квітка-Основ'яненко значно переробив й доповнив п'єсу й вже, наприклад, коли п'єса «Сватання на Гончарівці» увійшла у посмертне зібрання його драматичних творів, що вийшло у 1862 році у Видавництві Панька Куліша, там п'єса вже була значно розширеною й мала 96 сторінок.

Твір належить до жанру, що поєднує в собі зображення соціальних проблем і комічних ситуацій, характерних для побуту епохи.  

Головні комічні ефекти досягаються завдяки незграбності та дурості Стецька, а також хитрощам Уляни та Олексія, які намагаються перешкодити шлюбу з нелюбом. 

П'єса збагачена народними піснями та обрядами, що надає їй національного колориту та яскравості. 

В мене думка не така,�Щоб пішла я за Стецька.�Стецько стидкий!�Стецько бридкий!�Цур тобі, не в’яжися!�Пек тобі, відчепися!

​

В основу літературної мови твору лягла харківська говірка української мови. Автор ретельно добирав мовні засоби, щоб максимально відобразити живу народну мову, звичаї й побут своїх сучасників.

Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду.

А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

Григорій Квітка-Основ'яненко вдало інтегрував церковнослов’янізми, а також суржик, що додало комічності ситуаціям. Це сприяло створенню яскравих образів і глибшому розкриттю психології персонажів та їхнього світогляду.

П’єса Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці" є яскравим прикладом соціально-побутової комедії, яка поєднує в собі гострий соціальний коментар із яскравим гумором. Та автор дещо нівелює соціальний конфлікт, тобто “за добрими панами й кріпакові добре жити”. Як буде жити Уляна, коли побереться з Олексієм та стане кріпачкою, залишається за межами п’єси.