МАЙСТЕР УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМИ
Віртуальна виставка-портрет
ДО 180-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО
Виставку підготували:
Суткова В. О., завідувач бібліотеки
КНЗ КОР “КОІПОПК”,
Веровенко В. С., бібліотекар
КНЗ КОР “КОІПОПК”
Іван Карпенко-Карий
(Іван Карпович Тобілевич)
1845 – 1907
З гордістю несемо з собою кращі здобутки минулого, – отже, несемо і творчість великого драматурга, поборника правди і простоти на сцені – Івана Карпенко-Карого.
Максим Рильський
БАТЬКИ ПИСЬМЕННИКА
Народився Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я та прізвище Іван Карпович Тобілевич) 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці (тепер село Веселівка Кіровоградської області).
Батько – Карпо Адамович Тобілевич, управитель поміщицького маєтку.
Мати – Євдокія Зінов’ївна Садовська, кріпачка багатого поміщика Золотницького, яку майбутній чоловік викупив з кріпацької неволі.
РОКИ НАВЧАННЯ
Початкової грамоти Іван Тобілевич навчився у дяка, а продовжував освіту в Бобринецькій трикласній повітовій школі, яку закінчив з нагородою за успіхи в навчанні та ‘благонравие’. Коли Іванові Тобілевичу виповнилося 14 років, почалася для нього сувора школа життя – шлях, характерний для більшості українських письменників. Юнак після закінчення повітової школи (чи, як голосно її називали, ‘уездного училища’) почав працювати писарем у канцелярії станового пристава Абрамова у Малій Висці, а згодом – у Бобринці в повітовому суді.
СЛУЖБА В УРЯДОВИХ УСТАНОВАХ
У 1865 році, переїхавши до Єлисаветграда, Іван Тобілевич був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря. Чиновницька кар'єра Івана Карповича не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна і громадсько-політична діяльність. Іван Карпенко-Карий став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. Думка Опанаса Михалевича багато важила для Івана Карпенка-Карого. Коли на початку 1880-х років для письменника настали важкі часи, то дружба з лікарем була єдиною моральною підтримкою, а спілкування між ними тривало все життя.
ДРУЖИНА НАДІЯ
Відрадою для душі Івана Тобілевича було мистецтво. Він багато читав, писав літературно-критичні статті, брав участь в аматорських виставах. Якось у Шевченковій драмі “Назар Стодоля” він грав з 16-літньою Надійкою Тарковською. Через рік вони одружились. У єлисаветградському будинку залунали найсолодші для батькового вуха пісні – колискові. У Тобілевичів народилося семеро дітей. Їм дали імена Шевченкових героїв: Микола, Ганна, Катерина, Юрій, Назар, Орися, Віссаріон. Щоб проводити літо з дітьми на природі, на успадкованій дружиною землі звели будинок. Згодом він отримав назву Хутір Надія. Тут збиралися Тобілевичі, Тарковські, численні друзі, приходили за порадами селяни. Ці 13 років Іван Карпенко-Карий згадуватиме як неймовірне щастя, бо потім почалася чорна смуга життя. Спочатку тяжко, невиліковно, захворіла донька, потім дружина. У 30 років Надії Карлівни не стало. За нею пішла з життя Галя.
У 1884 році Івана Тобілевича, удівця з шістьома дітьми, арештували і заслали до Новочеркаська. Там Іван Карпович працював підручним коваля, потім відкрив палітурну майстерню. Письменникові довелося три довгі роки прожити у вигнанні в Новочеркаську на Дону. В 1888 році з Івана Карпенка-Карого зняли гласний нагляд (негласний тривав до 1903 року). Іван Тобілевич стає актором-професіоналом: працює спочатку в трупі Миколи Садовського, а пізніше, прагнучи об'єднати кращі артистичні сили в одному колективі, разом із Панасом Саксаганським. 1900 року він створив власну трупу, що існувала до 1904 року.
ПІД НАГЛЯДОМ ПОЛІЦІЇ
Театральна трупа братів Тобілевичів
У Єлисаветграді Івану Тобілевичу освідчилася у коханні 25-річна хористка трупи Михайла Старицького Софія Дітковська. Іван Карпович відповів: «Ти молода, тобі треба йти у життя, я ж своє життя вже віджив». Йому на той час ще не виповнилось і 40 років. Софія покинула театральну трупу і поїхала до Івана Карпенка-Карого у висилку. Вона стала вірним другом і матір’ю осиротілим дітям. На професійній сцені подружжя Тобілевичів створило цілу галерею яскравих образів у спектаклях “Сватання на Гончарівці” за Григорієм Квіткою-Основ’яненком, “Наталка Полтавка” за Іваном Котляревським, а також у виставах самого Івана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”, “Суєта”, “Безталанна”, “Наймичка”, “Сава Чалий”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”.
СОФІЯ ДІТКОВСЬКА – ДРУГА ДРУЖИНА
Після заслання родина Тобілевичів поселилась на хуторі Надія. Іван Карпович любив працювати на землі. Він посадив коло хати кущі калини, заклав дубову алею. Разом з дружиною відпочивали після численних гастрольних поїздок по Україні та за її межами. Хутір Надія став “Меккою українського театру”. Крім Тобілевичів – видатних акторів Миколи Садовського, Панаса Саксаганського і Марії Садовської-Барілотті – постійно приїздили Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Марко Кропивницький, інші товариші по сцені. Господарі хутора започаткували красиву традицію: кожен гість мав посадити дерево. Так з’явилися дві алеї, фруктовий сад, мальовничі галявини. У бесідах і палких суперечках було вироблено засади нового, соціально-психологічного театру і закладено основи реформування української драматургії.
ХУТІР НАДІЯ
Хутір Надія
ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Перші свої твори – оповідання “Новобранець” і першу редакцію драми “Бурлака” – Іван Тобілевич прочитав друзям по театру і почув гаряче схвалення. Оповідання згодом вийшло за підписом Гнат Карий (персонаж “Назара Стодолі”). Пізніше з’явився псевдонім Карпенко-Карий, у якому драматург поєднав ім’я батька з пам’яттю про Шевченкову драму, де він уперше грав з коханою Надійкою. Початок літературної діяльності Івана Карпенка-Карого припав на середину 70-х років. Тоді він виступив як прозаїк, критик і публіцист. Як драматург Іван Карпенко-Карий заявив про себе у 80-х роках. На засланні в Новочеркаську ним були створені п’єси “Бондарівна”, “Чортова скала”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”. На межі 19 і 20 століть з’явилися найбільш відомі твори письменника “Сто тисяч” і “Хазяїн”. У них автор виступив проникливим і водночас дотепним спостерігачем складних процесів, що зумовлювали суттєві зміни в житті українського суспільства. Перш за все драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Іван Карпенко-Карий створив також кілька п’єс на історичні теми. Із них найбільш відомою є трагедія “Сава Чалий”. Усього драматургові належить авторство вісімнадцяти п’єс. На драматургічній практиці письменника відчутно позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук таких сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.
ТВОРЧА СПАДЩИНА
ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ
У 1906 році Іван Тобілевич захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби. Поховано письменика на хуторі Надія.
Внесок Івана Карпенка-Карого в українську класичну драматургію, за словами Івана Франка, «наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».
ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА
Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org
Іван Карпенко-Карий — корифей української драматургії [Електронний ресурс] / Spadok.org.ua : інформаційно-аналітичний, культурно-просвітницький портал. – Режим доступу: https://spadok.org.ua/vydatni-ukrayintsi/ivan-karpenko-karyy-gordist-ukrayinskoyi-dramaturgiyi
1860 – народилася Софія Тобілевич, акторка, фольклористка [Електронний ресурс] / Український інститут національної пам’яті. – Режим доступу: https://www.uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/15/1860-narodylasya-sofiya-tobilevych-aktorka-folklorystka
«Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене». Івану Карпенку-Карому – 175
[Електронний ресурс] / Центр української мови і культури БДУ імені Алеку Руссо. – Режим доступу: https://ukr.md/2020/09/sczena-mij-kumir-teatr-svyashhennij-hram-dlya-mene-ivanu-karpenku-karomu-175/