Усі битви потрібні в житті для того, щоб чогось нас навчити
Паоло Коельо
Ольга Кобилянська
Новела «Битва»
Твір було написано німецькою мовою під враженням від вирубування лісу в Карпатських горах (на околиці Кімполунга), про що О. Кобилянська згадує в автобіографії “ Про себе саму ”.
Другим поштовхом до створення новели стало знайомство з Осипом Маковеєм, якого Ольга Юліанівна кохатиме майже все життя (на жаль, не взаємно). Вагому роль цього знайомства письменниця розкриває в автобіографічному оповіданні “ Доля ”.
“ Перед її душею виринув він. …В її груді розігралася якась пісня. Давні, смутні, й разом прегарні, пречисті почування! …другого дня пішла в ліс і взяла папір і олівець з собою. І почала там, в зеленій глибині, де ніхто, ніхто не заходив, писати яку-то річ. Про зелень, і красу, і велич лісу, і про те, як залетів у них предивний птах якийсь білий. Потім поїхала дальше в гори – і те, що відчувала про “ білого птаха ”, і те, що побачила тут, - то все разом витворило новелу, котра сталася пізніше його найулюбленішою поезією:
“ Битва ”.
На початку 1896 року після німецького тексту письменниця подала український.
Тема новели – варварське та бездумне знищення прадавнього лісу в промислових масштабах.
Головна думка – людина, що радісно провіщає переможну ходу цивілізації, за своєю суттю залишається великим варваром.
Світи у новелі
Світ “ Буковинські Карпати ” | Світ “ Наємники ” |
прадавній ліс таємна тиша, церковна розкіш у вегетації краса в барвах флори високий мох птахи кущі дикої рожі павуки
ПРИРОДА – Храм | локомотив горстка людей тягаровий поїзд ворог (грубе обличчя, подерта, замащена одежа, озброєний) умисний поїзд багато наємників (стратило життя, стало навіки нездатними до праці, тяжко покалічені) рушійна СИЛА цивілізації |
Гуцули
Художні засоби твору
“ гірська буря ”, “ ворожий сик ”, “ пронизливий свист ”, “ обманчивий мох ”, “ столітні великани ”, “ зраджені орли й осиротілі яструби ”, “ бездушна тиша ”, “ розпусний потік ”)
Експозиція
“ Буковинські Карпати. … стоять в німій величі, одягнені в смерекові ліси. Різно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі літ; … розкошують у власній красі, свідомі своєї довічної тривкості.
Тут панувала всюди таємна тишина. Царювала розкіш у вегетації, краса в барвах флори, а на горах таке багатство зелені, що якось аж пригноблювало чоловіка. ”
Зав’язка
“ Коли свист локомотива розтяв пораз перший воздух схованої між гірськими стінами долини, прошибло щось столітні дерева на горах, немов блискавиця.
З локомотива появилась горстка людей. Вони ледве важились ступити через недоступний берег пралісу в його глибінь.
Один з прибувших ударив залізним топірцем по старій смереці, на котрої пні росли гриби, мов великі ластів’ячі гнізда.
Вона здригнулася. Відколи жила, не чула ще на собі топора. ”
Розвиток дії
“ Одного хмарного поранку почалася битва. Ворожий сик, прошибаючий, пронизливий свист оповістив приїзд ворога.
Почався напад.
З диким криком “ гурра! ” почали його наємники. Вони вдерлися з котячою зручністю на першу гору; один хотів другого випередити, неначеб се мало бути геройським учинком на ціле життя, бути тим, котрого рука приложила першу сокиру до пралісу.
- Гурра!..
Ліс задрижав.
- Тут ліс займемо!
Розлягся відгомін:
- Зай-ме-мо!
- Тут ударити!
Проникливий окрик жаху пронісся:
- У-да-ри-ти!
Топори заблисли в півсвітлі, і, неначе один удар, пішов гук лісом.
Кульмінація
“ Панував настрій такий, як би всі виступили з себе, й безглядно розбуялися їх чуття, котрі приглушував лише глибокий супокій ночі. Сміх самого здорового життя, змішаний з тяжкими сльозами жалю, пробивався силоміць крізь усе, а якась туга лагідна, мов оксамитовий плащ, лежала на всім і викликувала щораз більше бажань і любов до життя.
Чудні були звуки лісу в тишині сеї ночі! Ніжніше від музики; був то радше якийсь шепіт, що зіллявся з м’якою темнотою ночі, а серед того шепоту з листка на листок падали краплі дощу, що зросив усе ще за сонця. ”
“ В низині кипіло голосне життя. Там гомоніла велика парова трачка.
Цегляно-червоні комини предивної великості знімалися з землі і викидали чорні хмари диму під небозвід, під час коли в самім будинку фабрики панував гук і свист, і жужжання, що всі прочі звуки заглушувалися цілковито. ”
Розв’язка
“ Було по битві.
Навкруги панувала бездушна тишина. Як далеко око сягало, стрічало найбільше спустошення, відражаюча нагота вершин будила жаль у серці. Біляві спорохнявілі пняки стирчали густо одні коло одних, неначе кістяки з пожовклої трави. …Великі випалені місця на землі нагадували рани… Спустошені, запустілі, ограблені з всеї питомої краси й колишнього багатства, - гори остались немов на посміховище…”
Над чим спонукає замислитись новела
О. Кобилянської “Битва”:
Новела й сьогодні не втратила виховного значення: це один з кращих творів,що всім своїм пафосом спрямований на захист природи.
“ Битва ” справедливо вважається перлиною лірики в прозі, одним з найкращих зразків цього жанру у всесвітньому письменстві.